Термін «асоціальна поведінка» є досить поширеним, таким, що його вживають і фахівці, які стикаються з такою поведінкою за видом своєї роботи, і звичайні люди. Однак у жодному із словників – психологічному, соціологічному, філософському, етичному – його немає, причому це стосується всіх радянсько-російських видань XX ст. Поведінка людини в широкому значенні – це її спосіб життя і дій, те, як вона ставиться до суспільства, ідей, інших людей, зовнішнього й внутрішнього світу, до себе, які регулюються суспільними нормами моралі, естетики й права. Аксіоматично вважають, що вся наша поведінка соціально зумовлена й тому, природно, вся вона соціальна, але може бути й асоціальною. Асоціальне (від грец. – негативна частинка) – характеристика особистості або групи, яка своєю поведінкою суперечить загальноприйнятим нормам. Звідси, асоціальна поведінка — поведінка, яка порушує соціальні норми (кримінальні, адміністративні, сімейні) і суперечить правилам людського співжиття, діяльності, звичаям, традиціям окремих осіб і суспільства загалом. Отже, йдеться про порушення правових і етичних норм, але пастка полягає в тому, що правові норми, навіть якщо їх порушують, завжди чітко прописані і в кожній державі існує єдина система правових норм. Етичні норми не писані, вони закріплені в традиціях, звичаях, релігії. Усі їх знають, дотримуються, але чіткої різниці між ними неможливо знайти в жодній роботі з етики, не кажучи вже про те, що ці поняття не мають чітких визначень. Мораль – це якесь поєднання «Я» і «Ти», можливість діалогу, єдності. Суспільство відособлює, а мораль постає своєрідною компенсацією за відчуження. Це цінність, яка для кожного з нас має свою важливість. Наприклад, мораль гедонізму, де основний принцип — насолода, егоїзм, не є соціальною. Чому? Людина стурбована лише собою й прагне одержати максимум позитивних емоцій і мінімум негативних. Звучить принадно. А чому ми повинні прагнути до негативних емоцій? Каверза в тому, що в моралі гедонізму наявна заклопотаність лише собою, а інтереси іншого просто не враховано. Звідси – базова суперечність. Однак усередині своєї моралі людина зберігає ідеали й цінності, а мораль постає способом або формою їх реалізації. Під час взаємодії з іншими людьми, чиї інтереси вона свідомо або мимоволі ігнорує, її поведінку сприйматимуть як асоціальну. Найближче до поняття «асоціальна поведінка» – термін «поведінка, яка відхиляється», тобто ненормативна поведінка, що відхиляється від соціальної норми. Відхилення від норми називають асоціальним насамперед тому, що соціальною є норма. Відомий юрист В. М. Кудрявцев поняття «соціально негативна поведінка» вживає як аналог до терміна «асоціальна поведінка», яка є відносно поширеним явищем; тому це поняття припускає, як правило, розробку й здійснення організованих форм боротьби з ним. Така поведінка «шкодить усьому народу, негативно впливає на розвиток особистості, перешкоджає розвивальній ході суспільства». У юридичній літературі підкреслено, що чіткий поділ різних видів соціальних відхилень не завжди можливий, наприклад, та сама поведінка може містити порушення адміністративних, моральних й естетичних норм. На рівні особистості соціально негативна поведінка виявляється у злочинах, правопорушеннях, аморальній провині, порушеннях правил людського співжиття. Близький до асоціальної поведінки термін «кримінальна», або «злочинна» поведінка, але за обсягом «кримінальна поведінка» значно вужчий термін, ніж асоціальна, який охоплює ще й інші форми правопорушень і аморальну поведінку. Асоціальну поведінку розглядають також як різновид агресивної поведінки. Агресивна поведінка – вияв агресивності, який виражається в деструктивних діях, метою яких є заподіяння шкоди. У різних людей вона виявляється по-різному: фізично чи вербально, активно чи пасивно, прямо чи опосередковано, але не існує людей, у яких би вона цілковито була відсутня. Численні теорії агресії виявляють і пояснюють витоки людської агресивності, її механізми, але в жодній з них не йдеться про те, що можлива її повна відсутність, хоча пропонують різні способи її контролю й корекції. Гуманістичні психологи прямо висловлюються про агресію як про форму природної енергії, згадуючи енергію вітру, сонця, води, яка може вбити або допомогти. Людина може пригнічувати енергію агресії, і тоді як наслідок – хвороби. Інший варіант – коли хвиля енергії виривається назовні у формі слів і справ, іноді конструктивних, іноді ні. Немає загального правила для вираження агресії. Питання ставлять про її трансформацію, про зміну мішені й форми вияву. Тобто агресивна поведінка може бути деструктивною і конструктивною або креативною. Один із засновників американського крила екзистенційної психотерапії Ролло Мей пов’язує агресію з виявом сили, причому в кожної людини в потенціалі наявні п’ять рівнів сили. Перший рівень – сила жити, вона виявляється в тому, як дитина плаче, добиваючись того, чого вона хоче, з чого вона черпає свою силу і як її реалізує. Якщо дії дитини не мають відгуку тих, хто її оточує, то вона не розвивається, і крайнім виявом такого безсилля є смерть. Сила жити – це не добро чи зло, вона первинна. І вона повинна виявлятися впродовж життя, інакше людину чекають психози, неврози або насильство. Другий рівень – самоствердження. Ми не лише живемо, а й потребуємо ствердження свого буття, відстоюючи свою значущість і знаходячи тим самим самоповагу. Третій рівень сили – відстоювання свого «Я». Для цієї форми поведінки характерна більша сила й спрямованість ззовні, ніж самоствердження. У нас закладена реакція на напад, і ми готові на нього реагувати. Четвертий рівень сили – агресія, яка з’являється тоді, коли немає можливості відстоювати своє «Я». Людина втручається в чужий простір, частково забираючи його собі. Якщо нас позбавити можливості вихлюпнути агресивні тенденції протягом якогось часу, то це переросте в депресію, невроз, психоз або насильство. П’ятий рівень сили – насильство, воно стається тоді, коли решту способів відстоювання своєї сили блоковано. Таким чином, у кожного з нас є негативний аспект, який робить свій внесок у потенціал добра і зла і без якого ми не можемо жити. Важливим, хоча не простим для усвідомлення, є визнання того факту, що значна частина наших успіхів пов’язана з суперечностями, які породжуються негативними моментами. Життя, вважає Р. Мей, – це досягнення добра не осторонь від зла, а всупереч ньому. Звідси зрозуміло, що агресивна поведінка – поняття значно ширше, ніж асоціальна поведінка. З іншого боку, вони можуть перетинатися. Часто рівень агресії осіб з асоціальною поведінкою вищий. Низка досліджень осіб з асоціальною поведінкою засвідчила, що існує взаємозв’язок між такою поведінкою та імпульсивністю. Під імпульсивністю розуміють поведінку без попереднього обдумування її наслідків. Ще в 1934 р. Д. Гілфорд у межах факторного підходу до вивчення особистості уперше виокремив чинник імпульсивності. Пізніше за Г. Айзенком на значній вибірці досліджуваних було зроблено спеціальне дослідження факторної структури імпульсивності. Співвідношення імпульсивності з основними особистими чинниками виявило, що чинник імпульсивності позитивно корелював з такими чинниками, як психопатія і нейротизм, і виявився слабо пов’язаним з чинником екстраверсії. Дослідження, проведені серед злочинців (убивць, засуджених за корисливо-насильницькі злочини, розкрадачів, злодіїв), які провів Ю. М. Антонян та ін., засвідчили, що провідними особистісними особливостями більшості з них є імпульсивність, висока агресивність, асоціальність, гіперчутливість до міжособистих відносин, відчуженість і дезадаптація. Найвища імпульсивність за умов низького самоконтролю була в засуджених за корисливо-насильницькі злочини. Отже, під асоціальною поведінкою розуміємо соціально негативну поведінку, яка порушує правові й загальноприйняті етичні норми, споріднену за змістом з поняттям «поведінка» (яке є об’ємнішим), яка відхиляється, вирізняється високою ймовірністю вияву агресії у відкритій поведінці, її високою питомою вагою серед інших поведінкових патернів, несформованістю установок на соціальну кооперацію, егоїзмом, егоцентризмом і імпульсивністю.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Асоціальна поведінка» з дисципліни «Психологія особистості»
