Заздрість – найчастіше її розуміють як неприязне, вороже ставлення до успіхів, популярності, моральної переваги або домінуючого становища іншої особи. У словнику «Психологія» заздрість розглядають як вияв мотивації досягнення, коли реальні або уявні переваги в придбанні соціальних благ (матеріальних цінностей, успіху, статусу, особистих якостей) суб’єкт сприймає як загроза цінності власного «Я», і їх супроводжують афективні переживання й дії. «Чорна заздрість» є негативною емоцією. Однак як емоцію заздрість можна розглядати тільки в разі ситуативної її появи. Коли ж заздрість стійка стосовно якогось об’єкта, вона стає емоційною установкою, тобто почуттям. Поряд із розумінням заздрості як неприязного почуття, ворожого ставлення до когось, є й ширший підхід, коли заздрість розглядають як феномен, який виявляється на трьох рівнях: на рівні свідомості – усвідомлення нижчого свого становища, на рівні емоційного переживання – почуття досади, роздратування або злості через таке становище і на рівні реальної поведінки – руйнування, усунення предмета заздрості. К. Муздізаєв виокремлює такі компоненти ЗАЗДРОСТІ, які послідовно виявляються: • соціальне порівняння; • сприйняття суб’єктом чиєїсь переваги; • переживання досади, прикрості, а то й приниження з цього приводу; • неприязне ставлення або навіть ненависть до того, хто перевершує тебе; • бажання або заподіяння йому шкоди; • бажання або реальне позбавлення його предмета переваги. Буває й так, що людина, боячись викликати заздрість інших, знижує свою енергію й ентузіазм, приховує свій добробут і досягнення, користується ними потай, не одержуючи від них повного задоволення. Заздрість може переживатися як досада, злість на того, хто, як здається, домігся незаслуженого успіху, одержав незаслужені блага, а з іншого боку, образа на долю у зв’язку з уявною незаслуженою власною невдачею. Заздрісник страждає від свідомості власної неповноцінності: раз у мене цього немає, значить я гірший за нього. Для нейтралізації негативних переживань заздрісник вдається або до саморуйнівних фантазій, або байдужості, цинізму, що дозволяють йому уникати травматизації, пов’язаної з відчуттям дефіциту й неповноцінності свого існування. Заздрість може виродитися у самоїдство. Чинники, які сприяють виникненню заздрості, можна поділити на зовнішні й внутрішні. Внутрішніми чинниками, які призводять до заздрості, є такі особливості особистості, як егоїзм і себелюбство, марнославство й надмірне честолюбство (Арістотель). До зовнішніх чинників належать близькість у статусному становищі того, хто заздрить, до того, кому він заздрить. Заздрісник як правило, порівнює своє становище й свої досягнення, гідність зі статусом близьких людей на соціальних сходинках.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Заздрість» з дисципліни «Психологія особистості»
