Приклад консультативної бесіди з елементами проблемного аналізу
Щоб на практиці простежити роботу психолога-консультанта на різних етапах проблемного аналізу, познайомимося з коротким конспектом одного консультативного прийому. До психолога звернулася мама чотирнадцятилітньої школярки з приводу психологічних проблем, що виникли в її дочки. Приводимо приблизний хід бесіди, нотатки психолога щодо основних моментів розмови й аналіз структурних елементів проблемної ситуації. Мама: ... Ніколи ще не переживала нічого подібного. Мені останнім часом здається, що я втрачаю свою старшу дочку. (Дуже хвилюється, на очах — сльози. Вгадується нервова напруга. На обличчі - страждання). Психолог: Я поділяю ваше хвилювання, але розкажіть докладніше, чим воно викликано. М.: Не знаю, з чого почати... так важко зрозуміти, коли не розповісти усього... (невелика пауза). Моя старша дочка хоче накласти на себе руки... П.: Що, була спроба? М.: Ні, поки що. Але я не драматизую. Стан у неї дуже важкий. Вона часто плаче ночами. А недавно під час нашої розмови раптом запитала: „Мамо, а це дуже боляче, коли людина ріже собі вени?"... П.: Влаштовуйтеся зручніше і розкажіть все по-порядку. М.: Справа в тому, що я все життя важко працювала. Посада в мене відповідальна, робочий день ненормований, на домашні турботи, принаймні, раніше, не вистачало ні сил, ні часу. Діти виросли ніби самі по собі. У мене дві дочки, з меншою поки ще все добре. Коли ми жили зі свекрухою, турботи про побут і виховання дівчаток здебільшого лежали на ній. А я крутилася між роботою і домом, як могла. Вдома мій чоловік нагадує скоріше гостя, ніж господаря або батька сімейства. Старша дочка, напевно, тому, що розпещувати її було нікому, дуже рано подорослішала. Уже з 5 років навчилася читати, з головою поринула в книги. Тільки випадала вільна хвилинка — читала. Як я тепер розумію, росла трохи відлюдкуватою. До того ж від природи вона дуже повільна, «копуша». Через це ми не раз конфліктували. У мене зовсім інша натура — швидка, імпульсивна. Усе, здається, було нормально, поки ми не переїхали до міста. До цього ми жили в селі.
243 П.: Давно це відбулося? М.: Років два назад. Чоловіку запропонували нову роботу, і ми переїхали сюди. З домашніми справами я навчилася справлятися швидко — дуже допомагають дочки, особливо старша. До мого приходу намагаються зробити всі домашні справи. Але все одно жити важко: усі турботи про родину лежать на мені. Проблеми з'явилися звідти, звідки я їх не чекала. На початку цього року я наполягла на тому, щоб перевести старшу дочку в сильний математичний клас. Я думала, що так буде краще для її майбутнього. За роботою і приробітками не швидко й помітила, що дочка замкнулася в собі, часто виглядає сумною, заплаканою. П: Ви розмовляли з нею про це? М: Якщо чесно —- ні. У нас якось не прийнято ділитися думками, та й часу бракувало. (Далі йдуть скарги на зайнятість). М.: ... В принципі я й сама бачу її проблеми. Серед розумних міських дітей виглядає безпомічною, неповороткою, недотепою. Вона, як кажуть, серед них — «необтесана селючка»: чогось не знає, не розуміє, як вони. Я допомогти їй не можу. А вік цей знаєте який? Вони її зовсім ізолювали, тому що вона має інші інтереси, не вміє спілкуватися з ними. Але хіба я знала, що так буде? П.: Буде що? М.: їй буде так важко в цьому класі. От недавно дочка прибігла додому повністю шокована. На шкільному вечорі (не знаю, як це справді відбувалося) вона випадково підслухала чужу розмову про себе. її ім'я згадувалося в образливому для неї тоні. Вона так розхвилювалася, що жбурнула те, що тримала в руках, і розбила ненароком скляну вітрину. Вдома з цього приводу плакала і кричала, що «не витримає такого життя».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Приклад консультативної бесіди з елементами проблемного аналізу» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
