Якщо на психотерапію люди зважуються, відчуваючи потребу в особи-стісних змінах, то на консультування часто приходять, усвідомлюючи дефіцит психологічної компетентності або з метою дізнатися про щось у психолога. В певному розумінні психолог завжди надає інформацію, нехай особистісну, науково-психологічну чи просто ту, якої не вистачає клієнтові від його оточення. Нерідко проблема, з якою звертається людина досить локальна (наприклад, непорозуміння з коханою людиною, труднощі у вихованні дітей тощо), і тому її, як правило, дивує те, що психолог „заходить" якось здалеку, консолідує інформацію, яка, на перший погляд, не стосується ситуації. Однак, подумки охопивши створену під час бесіди картину, клієнт буває вражений цілісністю та взаємопов'язаністю всіх її елементів, і цей „ага-момент" стає стимулом для змін. Створення подібної картини стає можливим через те, що психолог керується певною теоретичною моделлю, яка пояснює закономірності функціонування психічного. Логіка цієї теоретичної моделі передається і
208 клієнту, і він теж починає бачити те, що з ним відбувається, більш диференційовано і конструктивно. Дослідники психотерапевтичного процесу взагалі вважають, що теорія - необхідна ланка впливу, оскільки саме засвоєння клієнтом закладеного в ній образу людини і несподіване трактування його проблем ведуть до зцілення. Не так важливо навіть, чи відповідає вона дійсності, чи правильно відображає причини труднощів, важливий лише той ефект, який вона справить, коли стане частиною свідомості клієнта. Теорія з цієї точки зору є не що інше, як міф, котрий організує уявлення клієнта про себе і про світ, міф корисний, хоча часто такий, що суперечить іншому "корисному міфу". Оцінка якості спеціальних психологічних знань не є предметом розгляду нашого посібника. Навіть у загальних рисах про це говорити дуже важко. Однак факт залишається фактом: психологічні знання, прямо чи опосередковано, у вигляді теорії чи у вигляді конкретної техніки (як способу мислення), передаються і будуть передаватися людині в процесі роботи з нею. Психолог-консультант повинен бути якомога ширше обізнаним в багатьох областях психології. Є сенс розумітися на класичних наукових питаннях і мати багато прикладних знань. З однаковою ймовірність в конкретних випадках можуть стати необхідними знання про те, що таке посттравматичний синдром та які способи допомоги людині, що його переживає; на яких фазах конфліктних стосунків відсутні шанси для самостійного примирення сторін; як краще, враховуючи інтереси дітей, „організувати" розлучення; в які „пастки" можуть потрапити закохані; як здійснюється робота ,хострого горя"; як поводитися з термінальним хворим, і тд. В деяких випадках інформація може подаватися досить директивно. Серед подібних способів передачі знань можна назвати вказівки, інструкції, поради, табу, запобіжні заходи тощо. Директиви взагалі заповнюють наше звичне спілкування і консультація в цьому сенсі не виняток. Інакше ж не скажеш: „Заходьте, будь ласка! Сідайте!", „Розслабтесь!" та ін. Від цих фраз недалеко до прихованих команд типу: ,Даремно сподіватися на те, що дитина такого віку чи інструкцій: .Довіртеся своїй інтуїції", або до запобіжних заходів: „Для розв'язання проблеми спочатку потрібно поговорити з родичами чоловіка чи до табу „ніколи не говорити „ніколи" або щось на зразок цього. Клієнти часто з вдячністю сприймають такий спосіб надання інформації, бо більшість з них, потрапляючи вперше на консультацію до психолога, настроєні саме на те, щоб вступити з ним у стосунки „учитель-учень", або „наставник-підопічний". В народі так і кажуть: „Піди до психолога, послухай, що він тобі порадить". Однак гарантовану пораду іншому дати неможливо: життя кожного унікальне і непередбачуване. Радячи, консультант бере на себе відповідальність за те, що відбудеться, а це не сприяє розвитку особистості, адже це
209
її внутрішні опори - ідеали, переконання - спричинили труднощі. Приймаючи вихід, який пропонує інша людина зі своєї концептуальної основи, ми втрачаємо щасливу можливість змінити щось в власній внутрішній карті, бо вихід є, а механізм його забезпечення не сформувався. Тим більше, що будь-яку невдачу в реалізації поради зазвичай приписують пораднику (в консультуванні - консультанту), відчужуючи своє життя та не приймаючи відповідальності за нього (Алешина Ю.Е., 1994). І все-таки, як свідчить опитування американських колег, порада стійко утримує високий рейтинг в ряду звичних засобів впливу на клієнта, які вони використовують в своїй роботі. Дійсно, в певних випадках використання порад є виправданим. Так, О.Ф.Копйов (Копьев А.Ф., 1991, с. 16) вважає, що особливо на початкових етапах консультування можна радити, бо це співзвучно жанровій природі розмови, і уникання порад зі сторони консультанта робить бесіду штучною. Порада може виступити в ролі: • підтримки, співчуття клієнту; • найбільш зручної актуалізації моральних норм в свідомості клієнта; • індикатора для виявлення ігнорованих форм поведінки. Секрети ефективного консультанта Помилкою є не стільки порада як така, скільки бажання консультанта обов'язково дати корисну пораду, бо це збиває увагу клієнта з аналізу самого себе. Тому якщо клієнт відкритий для діалогу, то варто утриматися від порад.
Н.В.Самоукіна (1997) вважає, що радити в психологічному консультуванні можна у випадку, якщо: • клієнт знаходиться в кризовій ситуації, що загрожує життю, і в даний момент не в змозі приймати зважені рішення; • клієнт закритий для діалогу, а його дії несуть психологічні збитки рідним (порада тут може бути викладена досить жорстко як припис або рецепт); • якщо клієнт активний, діяльний і потребує лише кваліфікованої інформації типу „як робити". Хоча в психологічній роботі існує упереджене та обережне ставлення до порад, та вже з того, як гаряче дискутується це питання, зрозуміло, що воно для кожного консультанта буде розв'язуватися по-своєму. Навіть суворо дотримуючись недирективності в підході до побудови психотерапевтичних стосунків, ми не можемо бути вільні від своєї особистості (бо вона в якомусь розумінні і створює "терапевтичне дзеркало" з певним ракурсом відображення, який задається власним реагування на почуте), своїх професійних знань та розуміння професійних цілей, які лежать в площині психологічного наставництва.
210 Секрети ефективного консультанта Порада стає єдино можливою формою надання психологічної допомоги у випадках, коли обговорення стосується проблем іншої людини, дитини, чоловіка (дружини) тощо, тобто тоді, коли локус скарги нема сенсу переорієнтовувати на „тут і тепер" - проблеми, а також тоді, коли час роботи з клієнтом обмежений.
Інколи в консультуванні використовується інший технічний прийом опосередкованого впливу - саморозкриття. Він полягає в тому, що на якийсь фрагмент розповіді клієнта про свою життєву ситуацію консультант реагує розповіддю про власний подібний досвід, який може пролити додаткове світло на те, що відбувається, або просунути вперед розуміння ситуації. З одного боку, саморозкриття вирівнює позиції клієнта і консультанта, робить взаємини більш людяними і емпатійними, піднімає емоційну температуру контакту, з іншого - може мати на меті передачу непрямо' поради, інструкції чи вказівки. Загалом інформацію, яку прагне отримати клієнт, можна було б віднести до когнітивного або конотативного типу. Когнітивні елементи пов'язані з інтелектуальними діями, тобто обміном інформацією, наданням конкретних порад чи інтерпретацій, а конотативні елементи - з вираженням почуттів та емоційною взаємодією. Консультант повинен знати, коли стимулювати раціональний аналіз, а коли інтенсифікувати почуття, і приділити цьому достатньо уваги. Хоча психологи й вбачають певні переваги на боці конотативного пізнання (одним з аргументів є те, що конотативну інформацію отримати наодинці з самим собою важко), не варто нехтувати і впливом когнітивного компоненту, адже відомо: для того, щоб змусити мозок (себто людину) працювати, його постійно потрібно озброювати новою інформацією.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психологічна інформація як чинник впливу» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
