Різноманітна симптоматика, зауважена в процесі роботи, потребує відповідного узагальнення, яке для більшої зручності можна проводити шляхом визначення певних психологічних синдромів, що включають специфічні характеристики сюжету, локусу, самодіагнозу, проблеми, запиту, особливостей підтексту, а також додаткових неспецифічних поведінкових проявів. Слово „синдром" (грецьке - „той, що біжить разом") означає сполучення симптомів, ознак, характерних для певного
68 явища. Виділення синдромів психологічних порушень, полегшує орієнтацію в тому, що відбувається, та сприяє оперативнішій класифікації явища. Як визначити, кваліфікувати психологічний синдром? По-перше, опис тих чи інших психологічних порушень можна знайти у літературі, особливо знайомлячись з роботами фахівців, що досліджували специфічну проблематику, розвивали конкретну галузь психологічного знання. Детальне дослідження певних психологічних феноменів дозволило їм вирізнити окремі категорії явищ і навіть передбачити їх можливу варіативність (див. напр., Абрамова Г.С., 1993, с. 57-58; Сім'я.., 1989, с. 49-55 та ін.). По-друге, такі описи на основі знань та практичних спостережень за людьми консультант може формувати для службового використання й самостійно, аби глибше зрозуміти певну психологічну проблематику. В консультуванні синдроми можуть стосуватися як формальних характеристик консультативного процесу, так і змістовних ознак тих чи інших психологічних феноменів. Наприклад, запідозрити психічне нездоров'я клієнта можна тоді, коли наявні основні ознаки „синдрому підозри на душевне нездоров'я", а саме: а) заплутане непослідовне викладення сюжету скарги, нелогічність, відсутність зв'язку між фрагментами мовлення; б) наявність галюциногенної симптоматики; в) зниження емоційності в тих місцях, де пересічна людина переживає дуже сильно, і навпаки; г) нехтування реакціями консультанта на те, про що йде мова; г) відсутність поведінкових та інших фактичних підтверджень самодіагнозу третіми особами; д) виняткова психологічна проблематика, малопов'язана з реальністю; е) нереалістичність запиту (напр., прохання „перегіпнотизувати") або його нечіткість; є) згадка про минулу госпіталізацію в психіатричну клініку або медикаментозне лікування („Семья в психол. консультации", 1989, с. 49-50) Сукупність симптомів, складаючи синдром, може створювати настільки характерні патерни поведінки, що за кількома ознаками, які відразу впадають в око, можна робити висновки про наявність тих характеристик, які ще не проявились. Наприклад, про синдром особистісного неблагополуччя можна впевнено говорити одразу, як тільки в розповіді людини лейтмотивом звучатиме прохання про допомогу „собі дорогому" та скарги на емоційні негативні стани. В цьому випадку доцільно прийняти рішення про необхідність глибинної терапевтичної роботи, поки що без залучення до неї інших членів сім'ї. Аналогічно, підтверджуючи для себе синдром гіперсоціалізації клієнта (див.: додаток №1), психолог передбачає, що ризик суїциду буде збільшуватися в зв'язку з початком у нього пубертатного віку. Хід думок може бути таким: відірвавшись в процесі гіперсоціалізації від своїх однолітків та сформувавши для себе нереальні (книжкові) уявлення про життя, старшокласниця все більше відчуватиме нестерпний тиск самотності.
69 оціальна нереалізованість та особистісна некомпетентність будуть оглиблювати кризу та стимулювати суїцидальні думки. Ще один приклад: жінка скаржиться на те, що її мати (бабуся) ідмовляється турбуватися про її дитину, хлопчика 9 років, поки вона буде в довготривалому від'їзді. Слухаючи скарги та нарікання на бабусю, психолог припускає, що в цій ситуації напевно йдеться про синдром дитячого неблагополуччя, і тому запитує про конкретні прояви, які б могли підтвердити або не підтвердити його: брехливість, крадіжки, втечі з дому, підвищену хворобливість дитини та інші її особливості. На кожне з поставлених запитань жінка дає ствердну відповідь, хоча сама мабуть не розповідала б про все це психологу, бо вважала такі прояви поведінки сина скоріше винятковими, не типовими для нього. Насамкінець, слід зазначити, що первинна діагностика, аналіз симптомів, синдромів, непрямої (опосередкованої) інформації дозволяють психологу прийняти рішення про обґрунтованість скарги, тобто дійти висновку про те, що клієнт дійсно потребує психологічної допомоги. Нерідко скарга не містить психологічного змісту, а вимагає поради або консультації інших спеціалістів, наприклад: „Не терплю тітку, з якою живу в одній квартирі, яку ми отримали за заповітом бабусі. Як звільнитися від неї?" (юридична проблематика); „Моя ситуація складається таким чином, що я повинен тримати директора в курсі особистих справ його підлеглих. Я не знаю, що робити: не хочеться настроювати проти себе колектив, але й дружба з начальством - справа не остання" (моральний вибір) тощо. Роботу в таких ситуаціях теж можна повернути в професійне русло, але, можливо, краще згадати, що дехто з теоретиків консультативного обслуговування вбачав основну функцію психолога-консультанта лише в тому, щоб перенаправити людину до відповідного фахівця (диспетчерська функція консультанта). Нетестова діагностика проблемної ситуації в консультуванні не виключає використання традиційних тестових методик та психодіаг-ностичних тестів, якщо цього вимагає логіка дослідження проблеми.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Синдроми» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
