Зважаючи на те, що клієнтом психолопчної консультації може стати будь-яка здорова людина, котра звертається за допомогою переважно тоді, коли відчуває психологічну скруту, говорити про типового клієнта чи типовий запит не доводиться. Кожна людина - індивідуальність, кожна проблемна ситуація навіть при зовнішній схожості з іншими - унікальна. Психологічні запити можна подідити за рівнем необхідного проникнення в душевне життя клієнта. Потреба в допомозі може відчуватися лише в одній або одночасно в кількох сферах життя клієнта. Наприклад, він може прагнути розв'язати локальний конфлікт на роботі або ж потребувати більш серйозних трансформацій душевного життя з необхідним глибинним аналізом, переосмисленням стосунків та цінностей. В другому випадку виникає потреба в довготривалому психотерапевтичному впливі, який забезпечить скоріше психотерапевт, ніж консультант. Хоча природа i нагородила людину могутнім інтелектом, здатністю психологічно зцілюватися та радіти життю, та навіть найбільш здорова психіка може зазнавати її руйнівного впливу. Людина потерпає від психологічних негараздів, реальних чи ілюзорних труднощів, i не може по-квитатися з ними здебільшого через те, що їй заважає ригідність (негнучкість) в структуруванні суб'єктивної реальності. На щастя, психологічні порушення i втрати, поки вони не закарбувалися в тілі, є зворотними. Зцілення можна досягнути, враховуючи певні закономірності та умови функціонування психіки. Так, переживания актуального конфлікту не було б таким болісним, а відновлення йшло б інтенсивніше, якби за ним не стояло базове порушення, отримане часто на ранніх етапах соціалізації. Дитина народжується з мінімальною кількістю страхів, тому арсенал по-справжньому стресових ситуацій у неї невеликий, та и гнучкість дитячої психіки настільки висока, що дозволяє їй асимілювати їй з мінімальною шкодою для себе. Дистрес в життя дитини здебільшого вноситься дорослими, які керуючись травматичними стереотипами, 34 накопиченими впродовж власного життя, страждають та нервуються під гнітом своїх страхів набагато частше від дитини. Будучи емоційно залежною від дорослого, дитина замість того, щоб навчатися у нього ефективних способів відреагування травм, навпаки, травматизується ще більше з-за його неврівноваженості та наляканості. Ризик закріплення дистресів у пам'яті дитини з віком зменшується, бо з набуттям досвіду зростає кількість психологічних засобів їх нейтралізації. Однак чим меншою є дитина, тим більше вона уразлива, тим глибшою стає фіксація неконструктивного емоційного досвіду. Рання травматизація, для переживания якої дитина ще не має pecypciв, серйозно ускладнює подолання суб'ективних деформацій. Навіть диференційованим та досить рефлексивним людям важко самостійно виправляти психічні порушення. Для того, щоб відбулося внутршнє переструктурування, людина пот-ребує додаткових стимулів, нової схеми взаемодії iз своїм досвідом. Такі умови забезпечує зацікавлена присутність іншої людини. Чому це так? По-перше, присутній при відреагуванні свідок відіграє в цьому процeci роль гаранта безпеки та фасілітатора співпереживання. Колективний ритуал переживания формується, скоріше за все, на основі глибинних інстинктивних програм, бо ВІН притаманнии не лише людині: тварини теж краще переживають стресові ситуації в компанйії, особливо це має значения для молодих тварин (Джекинс X., 1999, с 423). По-друге, щоб започаткувати зміни, потрібна точка відліку, іншими словами, дзеркало, яке відобразить ситуацію. Функції такого дзеркала i бере на себе свідок (краще, щоб це був психолог). Потретє, саме присутність іншого дає ефект відсторонення, а тому - об'єктивації переживань. I взагалі природа людських переживань влаштована так, що для зняття напруження після травми людині потрібне достатке відреагування у вигляді тілесних реакцій, плачу, сміixy тощо, а ці реакції успадковуються від інших (часто несвідомо, шляхом імітації) та и стимулюються найчастше присутністю іншої людини. Згадайте відому бувальщину про маленьку дитину, яка плаче через забитий пальчик не тоді, коли вдарилась, а тоді, коли вci вдома, бо навіщо плакати, коли нікого немає. У своему чудовому посібнику з консультування А.Айві часто нагадує, що консультування iснує для клієнта, а не для консультанта, тому дуже важливо враховувати, на якому рівні розвитку перебуває кліент. Якщо ви відчули його, як людину дезорієнтовану з преопераційним мисленням (магічним, ірраціональним), то в інтерв'ю переважатимуть директиви, бо людина має обмежені можливості, їй часто бракує навичок життя. Такий стиль інтерв'ю носить назву „екзогенного структурування". Маючи конкретно-операційний рівень мислення, клієнт може розуміти, в чому полягають його проблеми, але не спроможний безпосередньо впливати на них. В цьому випадку краще вдатися до наставницького (конкретно- операційного) стилю. Людині з самокерованим операціональним рівнем мислення імпонуватиме психотерапевтична
35
робота, скерована на клієнтові. Зрілість та високий рівень розвитку людини вирівнюють позиції консультанта та клієнта, формуючи модель взаємодіючого, або діалектичного інтерв'ю. (Айві А., 1998, с. 181-191).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Клієнт психолога-консультанта» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
