Приклад екзистенційно – раціональної психотерапії у роботі з депресивними клієнтами з метою попередження суїциду
Людина як цілісність характеризується гармонією трьох форм буття. Вона істотою тілесною, душевною, духовною. Психофізичне повинно бути в єдності з духовним. Але іноді ці дві форми протистоять, стаючи потужною мотивацією до змін. Людина підтримує фізичне здоров`я свого організму, задовільняючи його потреби в їжі, активності, комфорті фізичного середовища тощо. Як істота духовна людина має духовні потреби - любов, воля, віра, самоповага і т.д. Як істота, яка наділена психічними характеристиками, людина прагне доброго настрою, приємних переживань і відсутності напруги. Якщо ці бажання не задовільняються, то людина переживає емоційний стрес, невдачу, фрустрацію. В процесі психотерапії кризових станів слід враховувати тілесні та психічні потреби. Але основну увагу слід звертати на духовно-екзистенційні мотиви. Мотивація змісту життя дуже важлива для виходу людини з кризового стану. Людина сприймає себе як цілісну істоту, коли чітко відчуває свій простір, захист, опору, тобто відчуває себе прийнятою, а це в свою чергу робить її здатною приймати оточуючий світ. Основне питання екзистенції, тобто буття є рухаючим стимулом для людини в кризовому стані: “Я тут, але чи можу я як цілісний образ бути тут ? Чи є у мене простір, захист, опора?” Якщо опору людина не відчуває, то вона починає боротися за неї. Але така боротьба супроводжується страхом, напругою, виснаженнням. Екзистенційно-раціональна психотерапія часто використовується у роботі з депресивними клієнтами і є однією із важливіших технологій. Як правило, людину рухає фундаментальне питання життя: “Я живу, але чи подобається мені так жити ?” Життя як цінність переживається в почутті “добре, що Я є тут”. Якщо людина цінує себе, то вона може цінувати інших. Якщо людина недооцінює себе, то розвивається депресія чи інші важкі психічні патології. Іноді мотивом діяльності людини є духовне питання: “Я є, але чи маю я право бути таким, як Я є ? Чи достойно це ? Чи поважають інші мене за це ?” Якщо людина визнає і поважає себе, то вона може легше визнати інших. Людина може визнати інших тоді, коли вона чітко усвідомлює відмінності між собою та іншими. Якщо людина не усвідомлює відмінності між людьми, то це приводить до серйозних особистісних порушень. Людина може серйозно розмірковувати над питанням про зміст життя: “Для чого я живу? Що потрібно сьогодні зробити, щоб моє життя було включеним в осмислену цілісність ? ” Насправді людина може збагнути зміст життя через справи та ціннісний вибір, через належність до могутніх структур, через власний розвиток та через релігію. Відчуття змісту життя полегшує існування людини в будь-якій складній ситуації. Якщо людина не відчуває або немає змісту життя, то це приводить, як павило, до виникненння різного роду залежностей як хворобливого стану. Поведінка – це поняття, яке характеризує взаємодію живих істот з оточуючим середовищем, опосередковану через зовнішню (рухову) та внутрішню (психічну) активність. Фундаментальною складовою поведінки є реактивність і активність. Якщо реактивність дає можливість в основному пристосуватися до середовища, то активність – пристосовує середовище до себе. Чим вищий рівень організації живого організму, тим більшого значення набуває активність особистості, яка дозволяє йому виконувати складні завдання, пов`язані з перетворенням предметного матеріального світу, а також світу ідеального, духовного в процесі взаємодії з соціумом. Поведінка людини описується через характеристику співвідношення реактивності та активності, які є системоутворюючими факторами власне поведінки. Людина – це багаторівнева ієрархічна організована структура (біологічний індивід, соціальний індивід, особистість). Поведінка людини визначається активністю та реактивністю на цих рівнях. Активність та реактивність – це динамічна характеристика поведінки людини, тобто характеристика, яка визначає динаміку психічної діяльності зі сторони інтенсивності, спрямованості і т.п. психічних процесів. Активність та реактивність частіше не залежать від змісту діяльності, її мотивів та цінностей. Реактивність дає можливість індивідууму адаптуватися до будь-якої ситуації і навіть кризової, а активність дає можливість трансформувати ситуацію. Активність та реактивність можуть виступати показниками цінностей мотивів людини у вирішення суспільних завдань. Активність та реактивність в цих випадках характеризується оптимальним поєднанням ініціативи та виконавчості на нормативному, нормативно-особистісному, нормативно-продуктивному та продуктивно-творчому рівнях. Таким чином, поведінка людини характеризує особливу форму взаємодії з оточуючим світом, коли великого значення набувають вищі психічні форми регуляції, які мають активний, свідомий, цілеспрямований характер і повяз`язані з мисленням, мовою, морально-етичними нормами та правилами. Одним із джерел формування критичної ситуації в життєдіяльності особистості є стихійне або свідоме формування негативних соціальних стреотипів та поведінкові установки в політиичній, духовно-моральній, економічній сферах життя, в способі життя та взаємовідносинах референтних груп. За допомогою раціонально-когнитивної психотерапії на індивідуально-особистісному рівні і рівні соціальних норм досягається інтеграція внутрішнього особистісного прийняття та вимушеного виконання. Пропаганда та реклама повинні формувати єдине психологічне поле
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Приклад екзистенційно – раціональної психотерапії у роботі з депресивними клієнтами з метою попередження суїциду» з дисципліни «Технології соціально-психологічної роботи з клієнтами, які схильні до суїциду»
