Методики діагностування військовослужбовців, схильних до суїциду
Приступаючи до аналізу проблеми психологічної діагностики схильності військовослужбовців до скоєння суїциду, необхідно, на нашу думку, розглянути її визначення і зміст. Суїцидальна діагностика — клінічні засоби, методи і методики виявлення суїцидальної активності людини, за допомогою яких можна сформулювати психічний, соціодинамічний і дескриптивний діагнози (оцінка динаміки підготовки до суїциду і наростання суїцидальних тенденцій, а також здійснення психопатологічної діагностики). Вона представляє аналіз не тільки власне суїцидальних виявів (особливості, можливість реалізації тощо) у статиці і динаміці, а й у всій сукупності клінічних, особистісних і навколишніх чинників, що беруть участь у суїцидогенезі. Діагностика суїцидальної поведінки військовослужбовців спрямована на збір, узагальнення та аналіз інформації про їхню схильність до різних видів суїцидальної поведінки, визначення серед них найбільш небезпечних з точки зору можливості самогубства категорій. Суїцидальна діагностика спрямована на виявлення: 1. Індивідуальних суїцидогенних чинників, які поділяються на: предиспозиційні (недостатність або неповноцінність психічного функціонування як наслідок надзвичайної емоційної напруженості воїна, що пов'язано з фіксацією його уваги на труднощах військової служби, які, на його погляд, є неподоланними. СуїцидальнІй небезпеці сприяють знижена толерантність воїна до емоційних навантажень; максималізм у судженнях та їх не виваженість; дефектність прогнозування; негаразди в комунікативній сфері; неадекватність самооцінки; психічна вразливість). Воїни в такій ситуації пишуть додому панічні листи, просять командирів і близьких надати їм відпустку додому під будь-яким приводом, звільнити від виконання певних службових обов'язків. Вони також намагаються потрапити до лазарету або санітарної частини, шпиталю та ін. На цій фазі динаміки суїциду воїни характеризуються підвищеною потребою в емпатичності, неформальному спілкуванні, співпереживанні, емоційній підтримці. Вони намагаються знайти підтримку, поділитися своїми проблемами, переживаннями, тривогою. Коли воїн не задовольняє ці свої потреби, у нього починається процес соціально-психологічної дезадаптації у підрозділі, що автоматично спровокує його потрапляння у конфліктні ситуації; позиційні: це позиція, яку займає суїцидент у конфлікті або конфліктній ситуації, яка, як правило, буває дезадаптивною. Найбільш суїцидонебезпечним є пасивно оборонний характер поводження воїна, який поглиблює його дезадаптацію, формує почуття самотності у підрозділі, викликає негативні емоційні переживання, сприяє ізоляції у колективі, відштовхує від нього товаришів по службі; статусні: особливості психічного стану або психічного реагування суїцидента, що безпосередньо впливають на можливість здійснення суїцидальних дій. За наявності психічних розладів такими чинниками є афективна, афективно-маревна або галюцинаційно-маревна симптоматика. У практично здорових осіб статусні чинники виявляються у вигляді психічних особистісних реакцій. Мають місце симптоми деперсоналізації особистості воїна; інтенційні: особливості особистісних намірів щодо суїцидального поводження, характеру і ступеня його виразності. На думку суїцидента, тільки суїцидальна поведінка є справжнім виходом із кризової ситуації, основним методом розв’язання всіх проблем, які накопичилися під час служби або у конкретному конфлікті. 2. Антисуїцидальних чинників особистості. Це — окремі особистісні настанови, які перешкоджають формуванню суїцидального поводження або реалізації суїцидальних дій. До них належать: емоційна пов’язаність з близькими, гіпервідповідальність, наявність творчих планів, острах фізичного страждання та ін. Чинниками, що перешкоджають реалізації суїцидальних намірів воїна, можуть бути також: — інтенсивна його емоційна прив'язаність до значимих людей; — батьківські обов'язки; — виражене почуття обов'язку;
— концентрація уваги на власному здоров'ї; — залежність від громадської думки та уникнення осуду з боку товаришів по службі, близьких, родичів; — уявлення про ганебність, гріховність суїциду; — уявлення про невикористані життєві можливості; — наявність творчих планів, тенденцій і задумів; — наявність естетичних критеріїв у мисленні. 3. Ступеня психічної вразливості. За його допомогою визначають індивідуально-психічні особливості воїна, які за певного фізичного або психічного впливу (об'єктивно малозначимого) можуть стати психічною травмою. 4. Психопатологічних предикторів суицидального (аутоагресивного) поводження. Це психічні розлади різноманітного ступеня, що безпосередньо впливають на формування суїцидального (аутоаґресивного) поводження. До них можна віднести: реактивні депресії—за яких суїцидальні дії частіше є імпуль¬сивними; формування суїцидальної активності залежить від суб'єктивної значимості ситуації, що с психотравмувальною, і адаптаційних можливостей суїцидента; алкоголізм — у більшості випадків суїцидальне поводження має імпульсивний характер, є афективною розрядкою; ендогенні депресії— аутоагресивні дії частіше вчиняються хворими на стадії депресивного епізоду; на вищій стадії депресивного психозу вони мають імпульсивний характер і обумовлені як афективні переживання (безвихідністю, почуттям нестерпності тягаря психічного стану), так і маревними ідеями провини, самознищення; шизофренія — аутоаґресивні дії хворих залежать від клінічної картини психозу; найбільшу небезпеку для життя мають аутоагресивні ДІЇ, що обумовлені імперативними псевдо мареннями; розлади особистості — характер суїцидального поводження залежить від форми психічних розладів. 5. Суїцидальних комунікацій— характерні вияви суїцидальних намірів воїном в міжособистісному спілкуванні, що варто розглядати як попереджуючі ознаки, які вказують на можливість здійснення суїцидальних дій. Виділяють п'ять ознак: форма — вербальна, у тому числі письмова; характер — прямий (відкритий) або непрямий (замаскований); утримання — вияв афектів (почуття провини або осуди), спроба пояснити свій учинок, доручення або прохання до навколишніх; об'єкт —визначена особа або група; мета — прохання про допомогу (благання про порятунок), вираження ворожості (звинувачення інших, самозвинувачення). 6. Ступеня суїцидального ризику— ступінь можливості виникнення суїцидальних спонук, формування суїцидальної поведінки і здійснення суїцидальних дій. Ступінь виразності суїцидального ризику (можливість здійснення суїцидальних дій) можна визначити зіставленням суїцидогенних і антисуїцидальиих чинників особистості, а також шляхом впливу індивідуально-ситуаційних (характер, значимість суїцидогенного конфлікту) і середовищах (соціально-демографічних) чинників. Розрізняють такі варіанти суїцидального ризику: гострий — висока можливість здійснення суїцидальних дій (пресуїцидальний період може бути «миттєвим»), варто розглядати як невідкладний стан; хронічний -— тривале існування терапевтично резистентних суїцидальних переживань, що не купируються після вчинення суїцидальної спроби. 7. Чинників суїцидального ризику — зовнішні або внутрішні стимули (умови, обставини), що не є етологічними, але сприяють безпосередньо суїцидальній активності або викликають її. їх визначення є надзвичайно складним завданням, бо чітких критеріїв і показників, кого вважати потенційним суїцидентом, коли і в яких обставинах він може бути включений у групу суїцидального ризику, немає. Немає також одно¬значного визначення поняття «суїцидальний ризик». У суїцидології під цим поняттям розуміють: 1) імовірність виникнення будь-якої форми суїцидальної поведінки (форма загального суїцидального ризику); 2) імовірність вияву суїцидальної тенденції (наявність ризику суїцидальних дій); 3) імовірність рецидиву суїцидальних актів (повторний суїцид). Розрізняють соціально-демографічні (стать, вік, соціальний стан), етнокультурні (наявність у традиціях певних народів суїцидальної поведінки як соціально прийнятної норми), соціально-економічні (рівень життя, наявність роботи, фаху, родини), психічні (особистісні особливості), специфічні (попередня суїцидальна спроба, наявність психічного або важкого соматичного захворювання) та інші чинники суїцидального ризику. Таким чином, розглянувши проблему суїцидальної діагностики та її основні завдання, ми можемо переходити до розгляду конкретних психодіагностичних та психофізіологічних методик виявлення військовослужбовців, схильних до суїцидальної поведінки, а зокрема методик, спрямованих на діагностику рис особистості, які притаманні військовослужбовцям, схильним до суїцидальної поведінки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методики діагностування військовослужбовців, схильних до суїциду» з дисципліни «Військова психологія»
