Великий внесок у вивчення природи особистості та обгрунтування її методологічних і теоретичних засад зробила вітчизняна психологічна наука. Основні теорії особистості у вітчизняній психологічній науці такі: типологія особистостей Олександра Лазурського (1874-1917); культурно-історична теорія особистості Льва Виготського (1896-1934); теорія особистості Сергія Рубінштейна (1889-1960); діяльнісна те¬орія особистості Олексія Леонтьева (1903-1979); теорія особисто¬сті Бориса Ананьева (1907-1972); концепція особистості Григорія Костюка (1899-1982). Вітчизняна психологічна наука використовує такі загальні поняття щодо характеристики людини: індивід, особистість, індивідуальність, суб'єкт. Індивід — це біологічне визначення людини як представника виду homo sapiens. У цьому понятті зафіксовано факт належності до люд¬ського роду. Саме тому індивідом називають будь-яку людину з прита¬манними лише їй природними особливостями. Тобто кожна людина, доросла або немовля, здорова чи хвора, незалежно від її якостей є інди¬відом — біологічною істотою. Дитина, розпочинаючи спілкування з людьми в процесі активної ді¬яльності, стає соціальною сутністю, тобто особистістю. Особистість — категорія соціальна. Таким чином, якщо поняття «індивід» вказує на зв'язок людини з природою, то поняття «особистість» — на зв'язок людини та суспільства, на набуття людиною соціального досвіду. Особистість. Слід сказати, що у вітчизняній психології немає чітко¬го визначення терміна «особистість». Це пояснюється тим, що особис¬тість науковці розглядають у різних аспектах: змістовому, функціональ¬ному, ролевому тощо. Походження терміна «особистість» має свою історію. В загальній історії людства він зазнав дивовижних пригод. Латинське слово persona початково мало значення маски, потім маска начебто «приросла» і ста¬ла відображати внутрішню сутність самої дійової особи. Персона зі¬йшла зі сцени й зробила крок у життя. У стародавньому Римі слово «персона» означало «особа перед законом». При цьому раб персони мати не міг, тобто особистістю не вважався. У нас терміном «особистість» називали маску, яку надівали скоморохи. У психології є понад 90 визначень особистості, що пояснюється її унікальністю. Навряд чи серед 5 млрд. населення нашої планети можна знайти двох однакових людей — у тому числі й серед однояйцевих близ¬нюків. Але водночас особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є в людини надприродного, історичного. Особистість не є вродже¬ною, вона виникає в результаті культурного та соціального розвитку, — наголошував Лев Виготський. У більшості вітчизняних авторів є загальне розуміння особистості як соціалізованого індивіда. Розгляне¬мо докладніше основні теорії особистості у вітчизняній психологічній науці. Типологія особистостей Олексадра Лазурського, яка здійснена ним на початку XX ст., хоч і не була закінчена, але істотно вплинула на по¬дальші дослідження особистості. В основі запропонованої ним класи¬фікації лежить принцип активного пристосування особистості до на¬вколишнього середовища, яке містить не тільки речі, природу, людей, а й ідеї, духовні блага, моральні, релігійні та естетичні цінності. На ос¬нові цього принципу він класифікує два основні розділи: за психічним рівнем (нижчий, середній і вищий рівні) і за психічним змістом. На ос¬нові цих критеріїв він виділяє чисті, комбіновані, спотворені та пере¬хідні типи особистостей різного рівня. Лев Виготський є творцем культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. Він виділяє три основні закони розвитку особистості. Перший заторкує розвиток та побудову вищих психічних функцій, які складають основне ядро особистості. Це закон переходу від безпосеред¬ніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, що ви¬никають у процесі культурного розвитку психічних функцій. Другий закон стосується відношень між вищими психічними функціями, які були колись реальними стосунками між людьми. Колективні стосунки та форми поведінки у процесі розвитку людини стають засобом індиві¬дуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості. Вищі психічні функції виникають із колективних соціальних форм по¬ведінки. Третій закон — це закон переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план, тобто будь-яка психічна функція в процесі свого роз¬витку переходить із зовнішньої«чрорми у внутрішню. Основним меха¬нізмом такого переходу є інтеріоризація. Основою особистості, на його думку, є самосвідомість людини, що виникає саме в перехідний період підліткового віку. Центральним пунктом перехідного віку є усвідомлення себе певною єдністю, коли поведінка стає поведінкою для себе. Сергій Рубінштейн писав: «Особистістю є людина зі своєю пози¬цією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи... Особистістю є лише та людина, яка ставиться певним чином до навко¬лишнього світу, свідомо виражає це своє ставлення так, що воно вияв¬ляється в усій її сутності» [84, с. 676-679]. Таким чином, особистість він розглядав у контексті розроблюваних ним принципів детермінізму та єдності свідомості й діяльності. За ним. особистість у з'ясуванні психічних процесів виступає як взаємозв'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні дії. До цих внутрішніх умов належать психічні явища — психічні властиво¬сті та стани особистості. Рішучий вплив на розвиток і формування особистості, за Рубін-штейном, мають: — історична зумовленість; — соціальне оточення, місце і роль людини в ньому; — змістовна й мотивована діяльність; — багатоплановий психічний світ і багаторівневий перебіг психічних процесів. СЛ. Рубінштейн зазначав мотивацію як детермінацію поведінки людини взагалі: мотивація — це опосередкована процесом її відбиття суб'єктивна детермінація поведінки людини світом. Через свою моти¬вацію людина вплетена у контекст дійсності. СЛ. Рубінштейн говорив про «утворення в бутті суб'єктів — центрів перебудови буття». Отже, будь-яка особистість включає «Я» як суб'єкт діяльності, якому властиві мотиви свідомої діяльності. Суб'єктом є пев¬на людина, яка розглядається в бутті й разом з пізнанням буття творить її суб'єкт. Зміни у бутті ведуть до зміни суб'єкта як частини буття. Активно підтримував цю позицію Костянтин Платонов, який під особистістю розумів певну людину, котра є суб'єктом перетворення світу на основі його пізнання, переживання та ставлення до нього [87, с. 15]. Це його визначення можна сформулювати лаконічніше: особистість — це людина як носій свідомості. При цьому свідомість розуміють не як пасивне знання про навколишній світ, а як активну психічну форму ві¬дображення реальної дійсності, властиву тільки особистості. Олексій Леонтьев визначав особистість як цілісне утворення, від¬носно пізній продукт соціально-історичного розвитку і особливий рі¬вень онтогенетичного розвитку людини [57]. Особистість виступає як результат інтеграції процесів, які здійснюють життєві відношення суб'єк¬та до об'єктивної дійсності. Ці відношення передбачають наявність сві¬домості та самосвідомості суб'єкта. Реальною основою особистості людини є, на його думку, сукупність її відношень до світу, що є суспільним за своєю суттю і реалізуються разом. Особистість характеризують ті психічні явища людини, які сприя¬ють здійсненню її діяльності. Ієрархії діяльності утворюють ядро осо¬бистості. Він виокремлював три основні параметри особистості: 1) широта зв’язків зі світом: ) ступінь їхньоїієрархічності та 3) загальна струк¬тура. Власне, багатство зв'язків індивіда породжує особистість. Ієрар¬хія мотивів і діяльність особистості утворюють її ядро, визначають життєві настанови, ідеали, зміст діяльності та характеризують загальний «психологічний профіль» особистості. Психологічними підструктурами особистості, за Леонтьєвим, є темперамент, потреби і потяги, емоційні переживання й інтереси, навички та знання, моральні риси характеру та ін. Борис Ананьев вважав особистість суспільним індивідом, об'єктом і суб'єктом історичного процесу. Він пропонував вивчати зв'язок між інтеріндивідуальною структурою того соціального цілого, до якого нале¬жить особистість, та інтраіндивідуальною структурою самої особистості. Саме багатство і різноманітність зв'язків із соціальним оточенням визна¬чає внутрішню (інтраіндивідуальну) структуру особистості, специфіку її психічного світу, а, з іншого боку, ця специфіка внутрішнього психічно¬го світу визначає характер і зміст взаємин особистості із соціальним оточенням. Інтраіндивідуальна структура особистості формується протягом житгя, являє собою цілісне утворення та певну організацію психічних властивостей особистості. На функціонування такого утворення мають вплив генетичні, функціональні, казуальні та інші фактори. У структурі особистості взаємодіють соціальні, соціально-психологічні та психо¬фізіологічні характеристики людини. Вона будується за двома основ¬ними типами взаємозв'язків — субординаційним і координаційним, які забезпечують збереження цілісності особистості при її взаємодії із со¬ціальним і природним середовищем. Григорій Костюк розробив власну концепцію особистості, згідно з якою індивід стає суспільною істотою, тобто особистістю, в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється систе¬ма психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати основні соціальні функції. Соціальна сутність особистості завжди реалізується через її суб'єк¬тивний внутрішній світ. Психічна діяльність особистості відбувається через інтеграцію психічних процесів і властивостей та здійснюється за допомогою нейрофізіологічних механізмів. Між психічним і фізіоло¬гічним існують складні зв'язки, вони взаємно обумовлені, тобто, на¬приклад, характер перебігу фізіологічних процесів має безпосередній вплив на психічні процеси особистості. Костюк чітко розрізняє поняття «індивід» і «особистість». Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати нею бути. Він наголошує на єдності природного і су¬спільного, біологічного і соціального в житії особистості. На його дум¬ку, природне в розвитку особистості не усувається, а діє на всіх етапах життя особистості. За Костюком, структура особистості — це стійка і динамічна система психічних властивостей, яка безпосередньо обумовлена характером її діяльності. Ця структура є ієрархічним утворенням і включає свідомість, самосвідомість, спрямованість, психічні процеси. Отже, у вітчизняній психологічній науці під особистістю розуміють соціально зумовлену систему психічних якостей індивіда, що розгляда¬ється з огляду на найсуттєвіші соціально значущі властивості, які ви¬значають його поведінку і діяльність. Багатство особистості та її психологічна структура залежать від кон¬кретних історичних, соціальних і культурних взаємин. Вона формуєть¬ся і розвивається безпосередньо в процесі свідомої діяльності і спілку¬вання. Можна виділити чотири аналітичні підходи до тлумачення по¬няття особистості: 1) соціально-психологічний, 2) індивідуально-психо¬логічний, 3) діяльнісншї та 4) генетичний. Головними психічними рисами особистості є: — ступінь сформованості провідних психічних властивостей та якостей (насамперед свідомості, самосвідомості); — належність до системи суспільних стосунків та включеність до них; — саморегуляція поведінки й діяльності; — спроможність нести усвідомлено відповідальність за свої дії, поведінку і діяльність; — активність, що виражена в певній діяльності. Співвідношення біологічного та соціального в особистості — важ¬лива проблема, на яку існують різні погляди у західній і вітчизняній психологічній науці. Узагальнюючи їх, можна виокремити такі тенден¬ції: 1) особистість формує суспільство, біологічні особливості людини не справляють на цей процес суттєвого впливу; 2) особистість визначають біологічні, спадкові фактори; ніяке суспільство не може змінити того, що закладено в людину природою; 3) особистість є феноменом суспільного розвитку людини; складний процес розвитку і формування особистості зумов¬лений єдністю біологічного і соціального. (У цьому проце¬сі біологічні фактори виступають як природні передумови, а соціальні — як рухома сила психічного розвитку людини, формування її особистості.) Яку з наведених точок зору слід вважати правильною? — відповідь на це запитання дістанемо, розглянувши основні фактори формування особистості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні вітчизняні теорії особистості» з дисципліни «Військова психологія»
