Шизоаналіз — це метод, запропонований Де-льозом та Гваттарі в "Анти-Едипі" як радикальна альтернатива психоаналізу, якому вони закидають його змову з капіталізмом; види критичної діяльності, згруповані під терміном "шизоаналіз", згодом (у "Тисячі плато" та інших працях) дістали альтернативні назви, такі, як "ризоматика", "номадологія" та "мікрополіти-ка", щоб висвітлити численні форми втручання, які вони роблять можливими. У своїй первісній формі шизоаналіз складається з трьох "завдань", одне з яких деструктивне, а два — позитивні. "Анти-Едип" зосереджує увагу головним чином на деструктивному завданні, тоді як "Тисяча плато" примножують позитивні. Деструктивний імпульс спрямований проти сутнісної причетності психоаналізу до обмежувальних аспектів капіталізму, яка виникає внаслідок спільного привласнення ними розшифрованих потоків лібідо та праці, що були зашифровані або обмежені в давніших суспільствах (наприклад, через виключення, оперті на касту, ґендер або расу). Що стосується розшифрування, то проблема полягає не в ньому; справді, у формі "детериторизації" розшифрування є одним із найбільш революційних понять у шизоаналізі. Проблема полягає в тому, що і капітал, і психоаналіз також "ретеритори-зують" або заново зашифровують розшифровані потоки для того, щоб повернути їх назад, у процес капіталістичного виробництва. І капітал, і психоаналіз накидають довільно встановлені межі для бажання, спільної субстанції лібідо та праці що як таке являє собою процес без меж, закону або нестачі. Деструктивна праця шизо-аналізу полягає в запереченні широкомасштабних або "молярних' структур, наявних у суспільстві та в психіці для того, щоб контролювати поліморфну множинність молекулярних" машин бажань: шизофренізація або шизофренія як процес розбиває статичні структури, такі як уніфікований одностатевий суб'єкт едипізації, застиглий символічний трикутник родини, що відтворює цей суб'єкт, апарат держави і навіть саму мовну репрезентацію. Ця невтримно деструктивна праця радикально пориває з гегелівським Aufhebung (збереженням у деструкції), філософським еквівалентом капіталістичного нагромадження; шизоаналіз — недіалектичний, хоч і зберігає марксистські елементи. Перше з позитивних завдань шизоаналізу полягає у відкритті в суб'єкті машин (механізмів) бажань, з яких він сконструйований. Механізми бажань не повинні підлягати інтерпретації; це та помилка, яку зробив психоаналіз, що примусило його визначати несвідоме як структурне або лінгвістичне начало, здатне на творення лише театральних або уявних репрезентацій, які можуть бути інтерпретовані, радше ніж механізованих, а отже, й продуктивних та функціональних у набагато ширшому ключі. Щоб відкрити машини (механізми) бажань, треба подивитись, як вони функціонують або пов'язані між собою і що продукують їхні зв'язки та розриви їхніх зв'язків. Друге позитивне завдання — це теж завдання відкриття: у кожному з випадків шизоаналітик мусить проводити різницю між молярними до-свідомими діями класу або впливом інтересів та молекулярними несвідомими діями групи або впливом бажань. Наприклад, Дельоз і Гваттарі твердять, що російська революція зазнала поразки, тому що більшовики здійснювали параноїдальні й репресивні неусвідомлені дії, попри їхні революційні до-свідомі дії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Шизоаналіз» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
