Теорія збочень — це термін, утворений наприкінці 1980-х pp. для позначення цілого корпусу критики з проблем Тендера, сексуальності та суб'єктивності, що походить із ґей-лесбіянсь-ких студій і знайшлов своє застосування в таких галузях, як літературна критика, політика, соціологія та історія. Теорія збочень відкидає есенціалізм на користь соціальної конструкції; вона руйнує такі бінарні опозиції, як "ґей" та "нормальний"; хоч вона йде за тими постмодер-ністами, які проголосили смерть "я", вона водночас намагається реабілітувати суб'єктивність, яка робить можливим сексуальне або політичне агентство. Серед найвідоміших авторів, пов'язаних із теорією збочень, можна назвати таких, як Єва Косовська Седґвік, Джудіт Батлер, Майкл Ворнер та Вайн Кестенбаум. Так само як Тендерні студії зі своїм антиесе-нціалістським ухилом вийшли з переважно есе-нціалістських жіночих досліджень, теорія збочень розвинулася з ґей-лесбіянських студій. Чим більше ґей-лесбіянські студії розширювали уявлення про сексуальний потяг між представниками однієї статі в різних культурах та в різні епохи, тим туманнішими ставали самі категорії "ґеїв" та "лесбіянок ". В міру того як історики створювали класифікацію різновидів плотського бажання в межах однієї статі, проводячи різницю між педерастією Стародавньої Греції та середньовічною содомією й відрізняючи ранньомодерних "пестунчиків", "розпусників" та "гульвіс" від відомих у XIX ст. "збо-ченців", "мужоложців" та "гомосексуалістів", в міру того як вони намагалися встановити межі між романтичною дружбою між жінками та лесбійським коханням, такі, здавалося б, прості й очевидні категорії, як "гомосексуаліст", "лесбіянка" і "людина з нормальним статевим потягом , почали розпадатися. Це призвело до того, що в сучасному суспільстві довгі незграбні списки, які починаються зі слів "гомосексуаліст, лесбіянка, бісексуал, транссексуал", а закінчуються тим, що Батлер зневірено і збентежено називає "тощо", зрештою злилися в одне слово: "збочення", яке стало терміном для ненормативного, негетеросексуального бажання. Теорія збочень виникла як спосіб уникнути де- далі більш неправдоподібних есенціалістських категорій: "гомосексуаліст" і "людина з нормальною сексуальною орієнтацією". Дедалі більший наголос на словнику сексу та мовна природа сексуальності дозволили вченим застосувати до своїх досліджень уроки таких зорієнтованих на мову філософів, як Жак Дерида. В такий спосіб теоретики збочень почали руйнувати не лише категорію "ґей", а й також різницю між "гомосексуалістом" і "людиною з нормальним статевим потягом", між "нормативним" і "ненормативним" сексом. Замість того щоб відокремити різні типи гомосексуалістів від різних типів гетеросексуалів, теорія збочень стала шукати гомосексуалістів серед гетеросексуалів і навпаки. Отож не дивно, що теорія збочень має на меті з'ясувати, як такі символи гетеросексуа-льності 1950-х pp., як Мерилін Монро і Джеймс Дін, судячи з усього, стали важливими віхами гомосексуального чоловічого дискурсу в 1990-х pp. І навпаки, вона з'ясовує, як сексуально двозначна (а іноді навіть недвозначно гомосексуальна) популярна музична культура може з таким успіхом задовольняти психічні потреби підлітків у всьому світі, що, певна річ, мають нормальну сексуальну орієнтацію. Замість зосередити свою увагу на тому, хто є справді гомосексуалістом, а хто ні, теорія збочень прагне знайти гомосексуальні та нормальні елементи мислення в кожній людині і в кожному тексті. За прикладом Ролана Барта, теорія збочень прийняла "смерть автора" остільки, оскільки автор втілює панівні парадигми сексуальності. Вона не має проблем із тим, щоб прочитати автора з імовірно нормальною сексуальною орієнтацією під зовсім іншим кутом. Але водночас вона виявила різновид тимчасового, історично випадкового "я", ожививши інтерес до відомих збоченнями письменників, митців та інших історичних постатей. Так, хоч Мішель Фуко і зруйнував категорію "автора", теоретики збочень із готовністю вивчають зв'язки між авторами-збоченцями та їхніми творами, водночас вважаючи, що здійснюють дослідження в стилі Фуко. Та, мабуть, ще більшу вагу, ніж нове відкриття автора, має поновлення теорією збочень 425 наголосу на читачеві. Прагнення теорії збочень прочитувати деяких авторів під незвичним кутом зору надало читачам і критикам нові привілеї. Вайн Кестенбаум — типовий, хоч і віртуозний, інтерпретатор текстів у широкому діапазоні, від англійських поетів-романтиків, через оперу XIX ст., до Жаклін Кенеді-Онасіс, що демонструє в своїх працях плідну продуктивність читача, який може вільно привласнювати тексти й наділяти їх збоченим значенням. Готовність теоретиків збочень прийняти сильніше поняття "я", аніж багато інших модерністів та постмодерністів, пов'язане з їхнім інтересом до політичної діяльності. Те, що вони вийшли з традиції активізму, яку прославили такі СНІД- та гей-орієнтовані групи, як "група дій" (ACT-UP) та "нація збоченців", прославило теоретиків збочень, наприклад, Майкла Ворне-ра, чия антологія "Страх планети збочень" запозичила від афро-американської pen-групи з цією радикальною назвою загальне сподівання уникнути сухості теоретичного академічного світу. Теоретики збочень намагаються грати роль популярних інтелектуалів, отож пишуть і для академічної аудиторії, і для ширшої (збоче-ної) публіки. Критика, якій піддають теорію збочень, зосереджується на її походженні з американського середнього класу. Попри зусилля політично зорієнтованих теоретиків збочень, таких як Во-рнер, нерідко аналіз цієї теорії зупиняється, перш ніж торкнутися класових проблем; тому вчені, які працюють у традиціях марксистської та Франкфуртської шкіл, намагаються накинути їм це завдання. Інтерес теорії збочень до популярної культури та її очевидне захоплення споживацьким світом Заходу деяким суворим критикам здається гедоністичним і декадентським. Власні прочитання текстів, як у Кестенба-ума, несуть на собі, як багатьом здається, печать особливої привілейованості. Крім того, лінгвістична основа, на яку намагається спертися теорія збочень, розхитується внаслідок того, що прихильники цієї теорії надто захоплюються використанням термінів американської розмовної говірки. Запевнення, ніби дискурс, який складається зі слів, подібних до "збоченець", "клозет", "прочухан", "мастак" і "зад", проли- ває світло на тексти, що походять з усього світу, можуть декого вразити як імперіалістичні. Незважаючи на цю критику, теорія збочень влила нове життя в низку галузей академічної науки. Вона розбудила новий інтерес до проблем "я" та суб'єктивності, з'ясувала чимало аспектів сексуальності і відкрила нові способи аналізу багатьох текстів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теорія збочень» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
