Сісу, Елен (Cixous, Hélène) Hap. 1937 p., Оран, Алжир. Письменниця, критик і теоретик фемінізму Елен Сісу — одна з тих французьких теоретиків постмодерністського фемінізму статевої відмінності, чиї твори привертають найбільшу увагу читачів. Ризикуючи вдатися до надмірного спрощення, її праці можна розділити на дві категорії: її досить-таки прямолінійну літературну творчість, що включає в себе п'єси та експериментальну белетристику, і її критико-тео-ретичну продукцію. Та головною характеристикою всієї її творчості є, проте, спроба виробити стиль жіночого письма, практику жіночої літератури, яка послужила б для того, щоб підірвати фалоцентризм та логоцентризм панівної дискурсивної практики західної модерністської культури. У цих своїх спробах Сісу багато завдячує філософові-постмодерністу Жаку Дерида, особливо у виробленні своєї концепції літературної діяльності як практики, що дає чимало прикладів того, як жіноче начало здобуває перевагу в разі розриву фаллогоцентричного порядку. Вона запозичує опрацьоване Дерида поняття "розрізнення" як нескінченної гри розрізнювання та затримки, що водночас обґрунтовує й розриває саму структуру сиґніфікації, поняття, яке передбачає правильність твердження Дерида про те, що західна метафізика впорядковує реальність в ієрархічно організовану бінарну опозицію (одним із найнаочні- ших прикладів якого є відношення чоловік/жінка), один із членів якого завжди оцінюється за рахунок другого. За такого розуміння підпорядкований термін кожної опозиції наділяється, з огляду на своє підпорядкування, силою відірвати себе від панівного терміна, а отже, "жінка" стає привілейованим осередком опору проти метафізики (чоловічої). Запозичивши цю ідею з постфрой-дівської психоаналітичної теорії Жака Лакана, Сісу запропонувала поняття нерепрезентатив-ності жіночої втіхи або сексуальної насолоди і твердить, як це також робить і філософ фемінізму Люс Іріґаре, що для жінок є імперативом ретельно досліджувати власну втіху для того, щоб подолати репресивні концепції ідентичності, які історично характеризують західну думку. На її погляд, жінки повинні почати запитувати себе, чим насправді є жіноча втіха і де вона розташована, а потім поставити перед собою запитання: "Як можна перенести її на папір?" Сісу бачить жіноче начало як щось незвідно різноманітне, плинне, неієрархічне; але, і це важливо, не прив'язане виключно до жінки, хоча не випадає сумніватися в тому, що саме жінки мають більший, ніж чоловіки, інтерес, щоб надати голос цьому жіночому началу і в такий спосіб покласти край патріархальному пануванню модерністської метафізики. Додаткова література
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сісу, Елен» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
