Семіозис — це діяльність або процес сиґніфі-кації, тобто це та робота, яку виконують знаки остільки, оскільки вони є знаками. Це слово, яке походить від стародавнього грецького кореня semeion ("знак") та суфікса sis, що позначає дію, діяльність або процес, увійшло в моду в античній філософії не раніш як в елліністичний період, що настав після смерті Аристотеля (322 р. до Р. X.). Потім воно вийшло з ужитку на початку І тис. нової ери, і так тривало до кінця XIX ст. Проте з розквітом сучасної семіотики в XX ст. його фортуна різко змінилася. Сьогодні його широко визнають як фундаментальне поняття в теорії знаків, і, до речі, міжнародний журнал, що виходить у цій галузі, називається якраз "Семіозис". Мислителем, який, можна сказати, врятував поняття семіозису від повного забуття, був американський філософ Чарлз Сендерс Пірс, 376 що вперше обґрунтовано застосував цей термін у 1905 p., викладаючи свою оригінальну версію прагматизму. Для Пірса прагматизм був не доктриною, а методом, що мав допомогти мислителям опанувати значення складних понять, а не визначати суть речей. Пірсова широка й деталізована семіотика була розроблена саме з наміром наблизитися до цієї прагматистської мети — "зробити наші ідеї ясними . Критичною передумовою аргументації Пірса 1905 р. на захист його прагматистської позиції був той погляд, що "кожна думка — це знак". У рамках цієї тези він неминуче мусив приділити пильну увагу "діяльності знака", тобто семіозису. Під "семіозисом" — так він пояснює — він мав на увазі "діяльність або вплив, яка (який) є (або включає її в себе) взаємодією трьох суб'єктів... потрійновідносний вплив яких ніяк не можна звести до взаємодій між парами" (Buchler, 1955: 282). "Бути на північ від" або "наштовхнутися на" — це приклади подвійних відносин або взаємодій між парами, бо навіть якщо кілька автомобілів або атомів наштовхуються один на одного водночас, результативна ситуація не вимагає для свого аналізу більшого, аніж ці подвійні взаємодії: якщо А, В і С наштовхуються одна на одну, то тут не відбувається нічого більшого, як те, що А наштовхується на В і навпаки, В наштовхується на С і навпаки, а С наштовхується на А і навпаки. Зв'язок давання, навпаки, виявляється сутнісно тріадним, саме тому, що його не можна виразити як суму подвійних відносин. Якщо А дає В для С, то таку ситуацію, наприклад, не можна адекватно пояснити як суму двох взаємодій, у яких А позбувається В, а С отримує В. Такий аналіз не побачив би різниці між такими різними діями, як А дає В для С і С відбирає В у А. Три речі, пов'язані між собою в семіозисі Пірса, — це знак, його об єкт та його інтер-претант. Це відношення можна чітко з ясувати, якщо розглянути, як відбувається вивчення значення якогось слова іноземної мови. Коли носій англійської мови довідується, що французькою назвою для снігу (snow) буде la neige, то він доходить розуміння, що об'єктом раніше незрозумілого французького знака буде той самий об'єкт, який існує для добре йому знайомого англійського знака snow. Таким чином, англійське слово є інтерпретантом для французького, оскільки спільним об'єктом для обох знаків буде сніг, сама реальна речовина. Втім, слова — це тільки один варіант знака, вид того родового поняття, яке Пірс називає символами. Окрім символічного семіозису, існує також канонічний та індексний семіозис. Знак функціонує канонічно, коли він представляє об'єкт тому, що поділяє з ним якусь спільну характеристику, — так, клапоть килима позначає певний колір завдяки тому, що він пофарбований у цей колір; знак функціонує індексно, коли він представляє свій об'єкт, внаслідок того, що індивідуально зазнає на собі його впливу, як флюгер відчуває на собі вплив вітру в такий спосіб, який дає змогу флюгерові вказувати його напрямок; і знак функціонує символічно, коли він представляє свої об'єкти, спираючись на певні усталені звички або закони, — як слова мови означають те, що вони означають, завдяки звичкам, закарбованим у свідомості її носіїв. Пірсова концепція семіозису була засвоєна й удосконалена багатьма семіотиками XX ст., зокрема Чарлзом Морісом, Томасом Себеоком та Умберто Еко, якщо назвати тільки трьох найвизначніших. Найвпливовіший конкурентний підхід присутній у праці французького лінгвіста Фердинана де Сосюра. Ця "європейська структуралістська" школа мислення про знаки значно більше зосереджується на мові, аніж це робив Пірс, і найпомітніше відрізняється від Пірсової традиції своєю підкресленою недооцінкою відношення між знаками та їхніми об'єктами. Де Сосюр та його послідовники, такі як Луї Єльмслев, схиляються до думки, що дослідження відносин між знаками та об'єктами у світі було б тільки марним витрачанням сил і що лінгвістика відповідно має обмежити свою увагу мовою, що мислиться як сфера внутрішньо пов'язаних форм. Особливо значущим для де Сосюра є уявлення про те, що сиґніфікація можлива лише на основі "чистих відмінностей без позитивних термінів". Згідно з поглядом де Сосюра, те, що робить два окремі написи або акустичні ланцюжки випадками застосування одного слова — наприклад, snow, — це різні ролі двох видів відмінності. З одного бо- 377 ку, існують прикметні и значущі відмінності між випадками застосування слова snow та випадками застосування інших слів англійської мови, а з другого боку, існує відсутність значущих відмінностей між різними випадками застосування snow, оскільки ті відмінності, що їх тут маємо (у висоті звуку, кольорі чорнила тощо) є, в точному розумінні, незначущими. Се-міозис де Сосюра, на відміну від семіозису Пірса, завдячує все відношенням між словами і нічого не завдячує відношенням між словами та світом. Як з очевидністю випливає з наведеного раніше прикладу, Пірс погоджувався, що інтер-претантом лінгвістичного знака може бути інший знак (у випадку перекладу це буде слово з іншої мови). Насправді ж він дотримувався ще переконливішої тези, вимагаючи, щоб усі інтер-претанти були також знаками якогось виду. Та хоч Пірс припускав, що семіозис може ніколи не вивести людину з кола знаків до якогось ін-терпретанта, що не був би знаком, він також твердив, що семіозис можливий лише тоді, коли користувачі знаків вже мають якесь попереднє знайомство з об'єктами знаків, що їх вони застосовують. Як правило, це попереднє знайомство відбувається через чуттєве сприймання, коли Пірсова теорія об'єднує семіотичні, ін-терпретативні елементи з несеміотичними, індексними у спосіб, який дає змогу глибоко зазирнути в суть проблем. Можна сказати, що Пірсів семіозис передбачає збільшення знання, але при цьому виключає, що воно може виникати з нічого.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Семіозис» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
