Кристева, Юлія (Kristeva, Julia) Hap. 1941 p., Болгарія. Академік і психоаналітик Хоч праці Юлії Кристевої розташовані в дуже широкому діапазоні, від формальних лінгвістичних студій і постструктуралістської теорії культури до цілого зібрання конкретних психоаналітичних досліджень, її постійні звернення до лінгвістики і психоаналізу поставили її в один ряд із прибічниками постмодернізму. Ранні твори Кристевої про структуру мови й літератури збігаються в часі з її переїздом до Парижа, де вона працювала з видатним французьким семіотиком Роланом Бартом. Дедалі більше захоплюючись новими формами марксизму та психоаналізу, що бурхливо розвивалися у Франції, головним чином навколо постатей Луї Альтюсера та Жака Лакана, Кристева наприкінці 1960-х pp. приєдналася до групи "Тель-Кель". Часопис "Тель-Кель" був дуже впливовим у дискусіях, що точилися в середовищі французьких інтелектуалів у період політичного та інтелектуального протесту, про який нині звичайно згадують як про "Травень 1968 p.". Як і багато інших представників "покоління 1968 року", у більшості своїх наступних праць Кристева лише непрямо звертається до тогочасних французьких політичних подій. Проте у своїх пізніших працях, де аналізується широке коло культурних форм, з увагою до психоаналітичних проблем мови, особистості та Тендеру, вона поширює на інші галузі й тексти цілий набір термінів та понять, що їх вона опрацювала у своїх ранніх дослідженнях. Успадкувавши термінологію кількох різновидів структуралізму, Кристева у своїх ранніх працях досліджувала складність семіотичної, літературної та психоаналітичної структур і додавала до цих дискурсів нові елементи, що їх 216 ми тепер розглядаємо як постструктуралістські. Від своєї найпершої праці про діалог та семіо-зис Кристева спирається на структурні опозиції, водночас наголошуючи на моментах, коли протиставлені структури руйнуються. Наприклад, карнавальне й принижене — це терміни Кристевої, які описують проникність фундаментальних структур, навіть якщо ні приниженість, ні карнавальність не загрожують самій структурі суб'єктивності. Всі аналізи Кристевої мають стосунок до дуалізмів і всі зосереджують увагу на дуалістичній структурі суб'єк-тифікації, що визначається в психоаналітичних теоріях як стосунок між суб'єктом та Іншим. Хоча Кристева наголошує на важливості Фройдової революційної концепції суб'єктивності, її психоаналіз є лаканівським, хоч вона радше розширює і пристосовує, аніж застосовує зроблене Лаканом. її рання концепція семіотики, що описує вибух перед-символічного і проходить крізь позірно впорядковані структури мови, або пізніше доданий нею до Едипової родини "індивідуальний батько праісторії" радше переглядають, ніж повторюють Лаканові ідеї, що стосуються відносин між символічним порядком та уявним. Паралельний розгляд Кристевою лінгвістики та родинних структур, проте, спирається на психоаналітичні моделі, які передбачають, що бажання й мова, відтворюючись у родині, що має ядро, формують одне одного й організують особистість. Ґендер є однією з найвпливовіших таких форм, і Кристева істотно вплинула на критичну теорію завдяки своїм Тендерним описам формування і руйнування мови та інших соціальних структур. Праці Кристевої, присвячені жіночій суб'єктивності, не є однорідними, але її ранні виклики фемінізмові не були ані переосмислені, ані уточнені в пізніших працях. У таких своїх есе, як "Жіночий час", Кристева твердить, що термін "жінка" може мати стосунок лише до "структури, розглянутої в суспільно-історичному контексті, а не до якоїсь сутності" (1986: 199). Попри це спростування, міжкультурні та понадісторичні твердження, які робить Кристева, говорячи про цю структуру, дозволяють Тендерові відігравати головну роль у викладеній Кристевою суб'єктифікації. Таким чином, її уявлення про конституювання Тендеру в мові драматично відрізняються від запровадженого Джудіт Батлер поняття перформативності, з яким їх іноді намагаються пов'язати. Хоча Кристева іноді відмежовується від фемінізму, її праці використовуються багатьма феміністичними критиками, але разом з тим цитуються і в розвідках, де піддається критиці феміністська теорія. Зокрема, в літературних та в жіночих студіях її праця часто асоціюється з категорією "французького фемінізму", що була виокремлена преставниками англомовної феміністської теорії в 1980-х pp. При посиланні на цю категорію теорію Кристевої щодо перед-символічного відродження в мові нерідко хибно розуміють як форму écriture féminine (жіночого письма) — термін, який застосувала Елен Сісу для "опису жіночого тіла". Для Кристевої семіотика та споріднені фігури не є жіночими в будь-якому розумінні, що репрезентативно прив'язувало б їх до жінок або мало привілейований стосунок до жінок, а проте вони беззаперечно фемінізовані. Можливо, проблематичнішим є той факт, що вона бачить це "жіноче" як структурну необхідність, доступ до якої визначається не Тендером, але яка звичайно міститься в письмі чоловіків, через те що її стосунок до Матері та до символічного порядку, які Кристева асоціює з жінками, є значно складнішим. Отже, Кристева зовсім інакше описує відносини між жіночим і материнським, аніж це роблять інші автори, що їх звичайно зараховують до "французьких феміністів". Доступ до принципів розриву, таких як семіотичний або принижений, часто репрезентується Кристевою як доступ до материнського тіла, до Іншого як фундаментально материнського. Оскільки Кристева вважає, що сучасне мистецтво, особливо та література, яку нині можна було б назвати постмодерністською, надає перевагу цьому доступові, вона описує його у своєму есе "Постмодернізм?" як ставлення до материнського: як "фундаментальну перебудову в стилі, що може тлумачитися як дослідження типового уявного відношення, а саме ставлення до матері, через найрадикальніший і найпроблематич-ніший аспект їхнього зв'язку, мову" (1980: 139—140). Це есе певною мірою пояснює, в чому полягає значення творчої діяльності Кристевої 217 для постмодернізму. Як і більшість прихильників естетичного визначення постмодернізму, Кристева підносить тут здатність митця означити неозначуване і втілити "суб'єкта в процесі"; випробування й процеси витворення суб'єкта, що його особливо добре можна вирізнити в розривах Символічного. Саме в цьому сполученні лінгвістичного розриву та процесу су-б'єктивації Кристева найвиразніше виявила свій інтерес до того, що ми нині називаємо постмодернізмом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кристева, Юлія» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
