Термін "постмодернізм" увійшов у царину комунікацій наприкінці 1980-х pp. У "Міжнародній енциклопедії комунікацій" (1989) цього терміна немає. В "Комунікаційних рефератах" ("Communication Abstracts") не задокументовано посилань на нього аж до 1990 p., хоч у 1988 р. цій темі було присвячено спеціальний випуск журналу "Комунікації" ("Commica- 211 tion"). З кінця 1980-х pp. спостерігається постійне зростання кількості посилань на постмодернізм у кількох комунікаційних часописах. Містифікація Алена Сокала та публікація 1997 р. статті Фредерика Корі й Томаса Накаями "Секстекст" ("Sextext") у квартальнику "Text and Performance Quarterly" (17: 58—68) викликали чимало дискусій про переваги постмо-дерністської науки, включаючи різні конференції та експертні комісії, публікації та дискусії в Інтернеті. Проте було небагато застосувань терміна "постмодернізм" у комунікаційних студіях глибше від поверхового рівня, і якість наукових контекстів, у яких він застосовувався, була дуже різною. Вчені, здається, мають спільний інтерес до цього нового напрямку науки, який відповідав би потребам "постмодерністської доби або "постмодерним умовам", але існує мало домовленостей щодо того, якою саме повинна бути ця постмодерністська наука комунікацій. Крім того, хоч багато вчених настроєні критично щодо метанаративів та узагальнюючих дискурсів у рамках даної дисципліни, різні метана-ративи тут регулярно ідентифікуються. А проте можна виявити кілька спільних характеристик у роботі вчених, що працюють у галузі комунікацій з погляду постмодернізму. По-перше, в цьому плані називається досить обмежена кількість вчених. Бодріяр, Батлер, Дельоз, Дерида, Фуко, Гадамер, Лакло та Муф і Ліотар належать до тих, про кого найчастіше згадують у зв'язку з цим терміном. По-друге, найсерйозніша заанґажованість у постмодернізм має теоретичну природу, пов'язану зі зваженням (або запереченням) його цінності як наукового підходу до комунікацій. І справді, нерідко досить палкі дискусії між прихильниками та критиками постмодернізму виливаються в чимало статей, що публікуються в галузі комунікаційних студій. Більшість комунікаційних статей, присвячених обговоренню постмодернізму, критичні щодо цього підходу. Попри фрагментарний стан самої дисципліни, існує, проте, щось подібне до мовчазної згоди між ученими, що постмодерністська теорія не має для галузі істотної цінності. І справді, схоже на те, що вчені, які працюють, відштовхуючись від різних методологічних, теоретичних та політичних перспектив, втім, цілком одностайні у своєму від- киданні постмодернізму. По-третє, хоч і часто наводяться приклади для ілюстрації того чи іншого окремого аспекту постмодернізму, вчені рідко звертаються до них, щоб здійснити той або інший сталий аналіз комунікаційних явищ. Четвертою спільною характеристикою є те, що майже всі спроби прив'язати постмодернізм до комунікацій набули політичного забарвлення, оскільки більшість його прихильників пропонують постмодерністську теорію як методику, що дозволить ліпше осмислити расову, Тендерну, статеву, класову нерівність та сприятиме зміцненню інших категорій відмінності. Взявши до уваги істотну двозначність, що нею характеризується термін "постмодернізм", та сувору критику, якій піддають постмодерністську теорію, було б невірним дійти висновку, що існує виокремлювана постмодерністська "підцарина" в дисципліні комунікаційних студій. Проте, перебуваючи під справжньою зливою критики, кілька вчених спробували захистити і опрацювати постмодерністський підхід до комунікацій, і решту цієї статті буде присвячено розглядові їхньої аргументації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Комунікаційні студії і постмодернізм» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
