Іріґаре, Люс (Irigaray, Luce) Нар. 1932 p., Блатон, Бельгія. Філософ-фемініст, лінґвіст та пси-хоаналітик Проблема статевої відмінності перебуває в самому осередді зусиль Люс Іріґаре викласти психоаналітично-інформовану феміністську філософію, як це стає очевидним із її твердження, зробленого у праці "Етика статевої відмінності", що ця тема "є, мабуть, тією проблемою нашого часу, яка може стати нашим "порятунком", якщо ми гаразд її обміркуємо" (Irigaray, 1993а: 5). Іріґаре йде і за постфройдівським психоаналітиком Жаком Лаканом, і за філосо-фом-деконструктивістом Жаком Дерида (незважаючи на те, що вона виступила з гострою критикою деяких елементів у їхніх працях), твердячи, що фундаментальною проблемою статевої відмінності є те, що в дискурсивному порядку західної метафізики жіноче начало як таке сутнісно не представлене, адже історично жіночість розглядалася лише в чоловічих термі- 172 нах. Аби внести поправку в це усунення жіночої відмінності, вона прагне дослідити умови, які уможливили б появу специфічно жіночої суб'єктивності. Рання наукова діяльність Іріґаре однозначно присвячена глибинному аналізові пригнічення жіночого начала в західній культурі. У своїй праці "Гінекологічне дзеркальце іншої жінки" (1985а), можливо, на сьогодні її найвизначнішій книжці, вона досліджує твори таких великих постатей у західній думці, як Платон, Ге-ґель і Фройд та багатьох інших, застосовуючи техніку деконструкції та психоаналізу, щоб розкрити прихований чоловічий ухил, характерний для їхніх творів. Справді, це дослідження привело її до висновку, що самі структури суб'єктивності, мови та концептуального мислення були історично чоловічими за своєю природою. Виступаючи проти того, що вона розглядає як чоловіче прагнення до ідентичності, єдності та одноманітності, здійснюване коштом будь-якого реального подолання відмінності, Іріґаре прагне уявити специфічно жіночу суб'єктивність, суб'єктивність, що її вона бачить як гранично множинну, плюралістичну, відмінну навіть у самій собі. Так, вона твердить у своїй праці, що "ця стать, яка не одна", що "жінка" — це завжди принаймні дві особи, завдяки структурі її статевих органів (Irigaray, 1985b). Проте важливо відзначити, що насправді Іріґаре не вдається тут до нескладної біологічної аргументації, хоча чимало критиків звинувачували її саме в цьому. її позірне звертання до жіночої анатомії як основи специфічної жіночої суб'єктивності спирається на "морфологічне" розуміння зв'язку між тілами й дискурсами. Тіло, на думку Іріґаре, ніколи не є просто "природним", але перебуває в одній з точок перетину складної мережі біологічних та соціолінгвістичних сил. Отже, Іріґаре твердить, що існує паралелізм форм, ізоморфний зв'язок між чоловічою анатомією, з її вочевидь єдиним статевим органом, і патріархальним дискурсом, і що не патріархальний дискурс такого виду, який міг би допомогти жінкам репрезентувати себе для самих себе, мусить бути опертий на відповідний ізоморфізм із жіночою анатомією. Саме з цієї причини, вважає Іріґаре, жінкам необхідно досліджувати власну сексуальність, щоб віднайти спосіб втілення жіночості інакше, ніж просто як негативне "інше" маскулінності. Отже, причину стимулу, який спонукав її здійснити стільки експериментів із різноманітними стилістичними підходами, слід шукати в її відчутті того, що потрібна буде нова мова, якщо жінки хочуть успішно покликати до життя нову, специфічно жіночу суб'єктивність. У своїх творах кінця 1980 — 1990-х pp. Іріґаре далі намагається озвучити жіночу відмінність як основу для цієї ще не реалізованої жіночої суб'єктивності, хоч багато читачів відзначили зміщення в її дискурсивному стилі, що, як здається, свідчить про істотну зміну наголосу, якщо порівнювати її ранні й пізніші твори. У таких, наприклад, текстах, як "Я, ти, ми", вона відмовляється від деконструкціоністського підходу "гінекологічного дзеркальця", щоб порушити прагматичні теми, які мають стосунок до того, що вона називає "статевими правами" (Irigaray, 1993b: 81—92; Irigaray, 1993a), і далі розвинути думку про те, що жінкам треба опрацьовувати власні, специфічно жіночі правничі та етичні дискурси. В інших своїх працях (Irigaray, 1993с: 55—72) вона входить у сферу конструктивної феміністської теології, пропонуючи переглянути з феміністських позицій твердження німецького філософа релігії Людвіґа Фоєрбаха про те, що концепція божественного дає людству необхідний йому образ досконалості, як свідчення про необхідність для жіночого божества правити за основу й авторитетне обґрунтування жіночої суб'єктивності. Проте в усіх цих творах основоположні зацікавлення Іріґаре залишаються тими самими: опрацьовувати умови для можливої появи специфічно жіночої суб'єктивності, опертої на жіночу відмінність, що історично було неможливим у межах дискурсивного порядку західної метафізичної традиції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Іріґаре, Люс» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
