Тоді як вивчення письма є не менш давнім, аніж сам Захід, і існувало ще у стародавніх греків, почасти включаючи в себе те, що ми називаємо риторикою, термін "дослідження композиції" позначає найсучаснішу, переважно північноамериканську академічну дисципліну, що студіює письмо. Первісно пов'язана з курсами та уроками композиції, які практикувалися в американських університетах та середніх школах, дисципліна дослідження композиції від часу своєї появи наприкінці 1960-х і на початку 1970-х pp. вийшла за межі інтересів цих освітніх закладів, виявляючи дедалі більшу цікавість до письма в неакадемічному середовищі. Дослідження композиції мають складні й мінливі стосунки з постмодернізмом. У деяких відношеннях дослідження композиції були раннім наслідком постмодерністської думки та контексту; якщо ж дивитися на справу під іншим кутом, то композиція по-справжньому зустрілася з постмодернізмом лише в 1990-х pp. Але якщо ототожнити постмодерне з ефектом безладу, тоді парадоксальним чином виявиться, що дослідження композиції були більш постмо-дерністськими під час їхнього дисциплінарного утворення в 1970-х, аніж вони є тепер, у XXI 132 столітті, коли вже стали дисципліною прийнятою та усталеною. Дослідження композиції мають стосунок до утворення, контекстів, функцій, засобів та ефектів письма в широкому значенні цього слова. Дослідження композиції охоплюють практику, науковий пошук та політичні студії в тих спеціалізаціях, які включають у себе композиційні процеси; йдеться про такі галузі, як творчий процес, винахідництво, праписьмо, фундаментальне письмо, стандартні й нестандартні діалекти в письмі; відмінності між усним і письмовим, помилки, теорія композицій, педагогіка та навчальна програма письма, всебічна оцінка письма, центри письма, технології, комп'ютери та письмо, письмо навчальних планів, письмо у професіях, програмне управління письмом, письмо та громадська політика. Від самого свого виникнення дослідження композиції були методологічно багатомодальними, зверталися до літературного, лінгвістичного та риторичного аналізу, історичних студій, філософського й теоретичного методу, конкретних соціологічних досліджень, експериментальних і квазіекспери-ментальних методологій, протоколів процесу пізнання, рефлективної практики, досліджень процесу викладання наук та етнографічних підходів до вивчення письма. Після тридцятирічних досліджень певна згода існує стосовно ось яких тверджень. Письмової комунікації можна ефективно навчати, і її також можна ефективно вивчати. Індивідуальний розвиток письмових здібностей є відносно повільним. Композиція — це сукупність процесів, що взаємонакладаються. Процес означає всі ті події, індивідуальні й суспільні, свідомі й несвідомі, лінгвістичні й нелінґвіс-тичні, які відбуваються до, протягом і після письма і формують письмові тексти. Тексти можуть бути поліпшені радше раннім, аніж пізнім втручанням у процес, послідовним застосуванням евристики і рефлективної практики та зрозумінням порівняльного процесу. Помилки часто бувають логічними, нерідко виникають внаслідок надмірного виправлення, і для будь-якого індивідуального автора вони потрапляють у обмежену кількість моделей, що регулярно повторюються. Процеси композиції є множинними, рекурсивними, динамічними, неповтор- ними, суспільно розташованими и конституйованими. Суспільні процеси, як і дискурсні спільноти .— суспільні утворення, члени яких ідентифікуються спільною сукупністю мовних жанрів, норм, домовленостей, — справляють важливий вплив як на процеси, так і на продукти письма. Великий обсяг написаного завжди має багато авторів, він створений у співпраці. Більша частина написаного створюється в неакадемічних середовищах, таких, як система державного управління, бізнес, наука, і є ключовим елементом у конституюванні та відтворенні таких організацій. Після всього сказаного можна зробити висновок, що дослідження композиції є постмо-дерністськими принаймні у своїх чотирьох аспектах.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Дослідження композиції» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
