МЕТАФІЗИЧНА ТА ПОСТМЕТАФІЗИЧНА ДОБА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ФІЛОСОФУВАННЯ: ЗМІНА МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ТА СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТАЦІЙ
101 ÐÎÇÄ²Ë ²². МЕТАФІЗИЧНА ТА ПОСТМЕТАФІЗИЧНА ДОБА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ФІЛОСОФУВАННЯ: ЗМІНА МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ТА СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТАЦІЙ Філософська антропологія концентрує свою увагу на інва- ріантних (у даному випадку загальнолюдських), стійких при- родніх, антропокультурних і особистісних якостей людини, узятих у їх суспільно-історичній плинності, специфічності сто- совно певної епохи. Далі — на філософській рефлексії та знанні у певному типі культури та антропологічних параметрах люд- ського образу у безмежжі буття та самовдосконалення. Проблема людського буття постає у дослідницькому плані як вельми структурована і багаторівнева. А її суть полягає у парадоксальній обставині, смисл якої у тому, що людина є принциповою новизною у природі, її химерою. Тому буття для людини (у всіх його вимірах, як зовнішніх, так і внутрішніх) може бути даним не лише через аналіз того чи іншого сущого, як просто предметності, а також (і, мабуть, передовсім) через осягнення неутаємниченого та утаємниченого, розкриття іс- тинно людського буття як у його засадничих витоках, так і його реалізації. Осмислення буття як специфічно людського способу само- реалізації в світі — це сфера граничного пізнання, осягнення виз- начальних надчуттєвих принципів і витоків буття, котра, згідно з усталеною європейською традицією, і поіменовується сферою метафізичних пошуків. Проте у даній традиції постійні метафі- зичні пошуки і реальний історико-культурний процес — це не дві взаємодоповнюючі складові даного типу цивілізації, а дві глибинно, нерозривно, внутрішньо-напружено взаємодіючі грані єдиного антропокультурного та соціокультурного процесу, які і визначали (якщо не в абсолютному, то усе ж у вельми значному смислі) історичну долю європейської цивілізації. Тобто йдеться про те, що усі драматичні перипетії істо- ричної ходи цієї цивілізації були так чи інакше пов’язанимиіз тим чи тим способом розуміння місця людини у світі, спо- собу людського буття, граничних, прикінцевих підвалин цього буття. Ще більшою мірою цей взаємозв’язок означився у ХІХ та ХХ сторіччях, коли постало питання про кризовий стан не тієї чи тієї страти людського світу, а про антропологічну кризу у принципі як багатопланового дефіциту гуманності у самому фундаменті науково-технічної цивілізації — у стосунках між людьми. Отже, у європейській культурній традиції взаємозв’язок гуманістичних підходів і метафізики був вельми значним, взає- мопроникним, проте водночас і доволі неоднозначним, драма- тичним, як про це засвідчила історія другої половини ХІХ—ХХ сторіч. Означене і визначає предметне поле даного розділу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТАФІЗИЧНА ТА ПОСТМЕТАФІЗИЧНА ДОБА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ФІЛОСОФУВАННЯ: ЗМІНА МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ТА СВІТОГЛЯДНИХ ОРІЄНТАЦІЙ» з дисципліни «Інтелект у структурі людського буття»
