Фінансовий облік — це частина облікової інформації про фі- нансовий стан і діяльність підприємства. Ці дані узагальнюються в документах фінансової звітності. Матеріальною базою функціо- нування підприємства є реальний основний капітал. До нього належать засоби, які мають матеріальну форму; вони купуються для використання у виробничому процесі продовж періоду, який перевищує один рік, і не призначені для продажу. У цю категорію
221 включають споруди, машини і обладнання, транспорт, земля. По- точний облік основних засобів здійснюється за їх первісною варті- стю, що означає витрати на придбання цих засобів, доставку і мо- нтаж. Всі подальші витрати, пов’язані з поліпшенням їх якості, можуть також включатись у первісну вартість у тому разі, якщо витрати збільшують потенційні можливості експлуатації таких засобів, наприклад, продовжують строк використання, поліпшу- ють технічні параметри та ін. У противному разі ці витрати роз- глядаються і обліковуються як витрати поточного періоду. На всі види основних засобів, крім землі, нараховується амор- тизація. У розвинених державах використовуються різні види аморти- зації. Обраний підприємством метод амортизації має використо- вуватися систематично і найвірніше відображати фізичні, техніч- ні і економічні особливості об’єктів, що амортизуються. Згідно з МСБО основними методами амортизації є: 罈 виробничий метод ; 罈 метод рівномірного, прямолінійного списання вартості; 罈 метод прискореної амортизації ; 罈 метод спеціальної амортизації. Метод амортизації ґрунтується на продуктивності певного об’єкта, на тому, що користь від об’єкта оцінюється за його підсум- ковим виробітком за весь період експлуатації у відповідних оди- ницях виміру (кількість виробленої продукції, відпрацьовано го- дин, кілометрів пробігу та ін.). У цьому випадку амортизація об’єкта і-го року експлуатації розраховується за формулою: ∑ = −= n iiii 1 П)ПЛ(CA, де С — первісна вартість об’єкта, що амортизується; i Л — лікві- даційна вартість в останньому і-му році експлуатації; i П — виро- біток об’єкта в і-му році; ∑ = n i 1 П — підсумковий виробіток за весь період експлуатації; п — загальна кількість років експлуатації об’єкта. Наприклад, для верстата вартістю 15 тис. дол. ліквідаційна вар- тість якого складає 1 тис. дол. і загальний виробіток 14 тис. маш.-год., амортизація для другого року експлуатації (використання), коли вер- стат повинен виробити (відпрацювати) 4 тис. маш.-год., дорівнювати- ме 4 тис. дол. (15 – 1) · 4(14).
222 Основним недоліком цього методу є те, що в окремих випадках неможливо визначити виробіток окремих об’єктів основних засо- бів чи позаоборотних активів. Часто залишкова вартість позаобо- ротних активів не залежить від ступеня інтенсивності їх викорис- тання (наприклад, при їх моральному зносі (старінні) та ін.). При використанні методу рівномірного прямолінійного спи- сання вартість об’єкта, що амортизується, списується рівними до- лями впродовж усього періоду його експлуатації. Недоліком цього методу західні економісти вважають те, що при цьому не врахову- ється моральний знос і необхідність збільшення витрат на ремон- ти об’єктів амортизації в останні роки їх використання. Недоліки, які мають місце в розглянутих вище методах, мо- жуть бути усунуті за використання методів прискореної аморти- зації, сутність якої полягає в тому, що в перші роки використання основних засобів списується основна частина їх первісної вартості. Основними методами прискореної амортизації є метод суми років і метод зменшеного залишку . Сума років — це сума, одержана від складання порядкових номерів тих років упродовж яких функціонує об’єкт. Наприклад, якщо строк використання верстата дорівняє чотирьом рокам, то сума років становитиме 10 (1 + 2 + 3 + 4). Згідно з цим методом, річна норма амортизації визначається як відношення залишку на певний рік строку експлуатації до підсумку років. Якщо амортизація нараховується за методом зме- ншеного залишку, то для норми амортизації використовується подвійна ставка відрахувань, розрахована за методом прямолі- нійного рівномірного списання. У тих випадках, коли об’єкти, що амортизуються, мають галу- зеву специфіку і потребують надання додаткових податкових пільг, крім загальних методів амортизації, використовують низку спеціальних методів. До спеціальних методів амортизації нале- жать методи амортизації малоцінних позаоборотних активів. Особливістю малоцінних позаоборотних активів, до яких від- носять інструменти і господарський інвентар, є те, що для цієї ка- тегорії засобів не розраховуються норми амортизації. Сума амор- тизаційних відрахувань визначається виходячи із вартості ви- користаних за період малоцінних засобів: вартість на початок пе- ріоду плюс вартість засобів, які надійшли за період, мінус вар- тість засобів на кінець періоду. Цей метод отримав назву методу запасів.
223 У деяких державах, наприклад, в Японії, використовують ме- тоди спеціальної амортизації, які зумовлені необхідністю надан- ня додаткових пільг. До них належать, зокрема, метод первинної скидки, який дає змогу в доповнення до звичайної амортизації списувати в перший обліковий період придбання від 10 до 50 % вартості основного капіталу. Цей метод використовується для де- яких заводів і обладнання в малорозвинених районах або в екс- периментальних галузях. Таким чином, залишкова вартість основних засобів або ре- альних позаоборотних активів, які відображуються в балансі, можуть суттєво відрізнятися залежно від того, який метод амо- ртизації використовується компанією (об’єднанням). У зарубіжних державах допускається нарахування амортиза- ції окремо для цілей бухгалтерського обліку і для оподаткування. Наприклад, у США діє система прискореного відшкодування ви- трат, згідно з якою для розрахунку прибутку, який належить опо- даткуванню, підприємства використовують методи прискореної амортизації незалежно від методу бухгалтерського обліку. Наступний об’єкт обліку, який належить до позаоборотних ак- тивів — це невідчутні (нематеріальні) активи. До них відносять засоби, що не мають фізично відчутної форми, але приносять компанії прибуток: ділова репутація фірми; патенти; товарні зна- ки; торгові марки; авторські права; ліцензії; витрати на наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки; витрати на програмне забезпечення ЕOM. Облік нематеріальних активів, який передбачений МСБО, в основному не відрізняється від віт- чизняного. Розглянемо облік оборотних активів на підприємствах зарубі- жних держав. Насамперед до них відносять матеріально- виробничі запаси, до складу яких входять: сировина і матеріали, готова продукція, незавершене виробництво. Матеріально-виробничі запаси — це матеріальні активи, при- значені для реалізації впродовж ділового циклу; виробничого споживання підприємством; виробничого споживання і виготов- лення продукції, передбаченої для реалізації. Згідно з вимогами МСБО основною базою оцінки матеріально- виробничих запасів є собівартість. Під собівартістю матеріально- виробничих запасів розуміють прямі та непрямі витрати, необ- хідні для того, щоб придати тому чи іншому компоненту матеріа- льно-виробничих запасів діючий вигляд і доставити його до пев- ного місця (МСБО-2. «Запаси»). Витрати на придбання цих запа-
224 сів змінюються внаслідок коливання цін на ці товари, у зв’язку з чим один і той же вид товару може мати різну собівартість залеж- но від строків його купівлі. У разі великої кількості запасів важко визначити фактичну собівартість товарів, які знаходяться в пере- робці, і товарів, які залишилися на складі. Щоб скасувати цю проблему, в західному обліку використовується припущення, згід- но з яким послідовність надходження запасів до переробки трак- тується не як потік фактичних одиниць товарів; а як рух їх собі- вартостей. Виходячи з концепції руху собівартостей, згідно з МСБО, використовують такі методи оцінки запасів: 癈 за собівартістю кожної одиниці закуплених запасів; 癈 за середньою собівартістю; 癈 за собівартістю перших за часом закуплених товарів; 癈 за собівартістю останніх за часом закуплених товарів та ін. Метод оцінки, виходячи із визначення собівартості одиниці за- куплених запасів, за сутністю означає облік їх руху за фактичною собівартістю. Для використання цього методу потрібний фізичний розподіл усіх закуплених товарно-матеріальних цінностей, що за умов великого серійного виробництва зробити практично немож- ливо. Під час оцінки запасів за середньою собівартістю використову- ють відповідні формули розрахунків середніх величин. Набли- ження результату в цих випадках компенсується простотою і об’єктивністю обчислень, а також тим, що застосування цього ме- тоду не дає змоги маніпулювати показником звітного прибутку в такій мірі, як при використанні методів «Фіфо» і «Ліфо». Оцінка запасів за методом «Фіфо» ґрунтується на припущенні того, що запаси використовуються в тій самій послідовності, в якій закуповуються підприємством (перша партія до надходжен- ня, перша до витрачання), тобто ті запаси, які першими надійш- ли до виробництва, повинні бути оцінені за собівартістю перших за часом купівлі. Наслідком використання цього методу є те, що запаси на кі- нець періоду оцінюються практично за їх фактичною собівартіс- тю, а в собівартості реалізованої продукції обліковуються ціна найперших закупівель товарів (сировини). У зв’язку з цим під час оцінки запасів за методом «Фіфо» за умов підвищення цін прибу- ток підприємства, одержаний за звітний період, збільшиться. Сутність методу «Ліфо» ґрунтується на тому, що надходження запасів до виробництва (продажу) оцінюється за собівартістю останніх за часом закупівель (остання партія до надходження, перша до витрачання). Цей метод дає змогу більш точно визнача- ти собівартість реалізованої продукції і прибуток від реалізації.
225 Водночас він впливає на неточне визначення собівартості запасів на кінець періоду. Вибір методу оцінки матеріально-виробничих запасів впливає на прибуток підприємства. Собівартість є базою для оцінки матеріально-виробничих запа- сів. Проте в таких випадках, коли ринкова ціна цих запасів мен- ша собівартості, то за правилом нижчої із двох оцінок в обліку використовується ринкова ціна. Основою системи обліку і контролю за товарно-матеріальними цінностями в зарубіжних компаніях є аналітичний облік, тобто контрольний облік окремих матеріальних позицій, основні прин- ципи і методи якого не відрізняються від вітчизняного обліку ма- теріалів і готової продукції. Найбільш ліквідна частина оборотних активів підприємства — це грошові кошти. До грошових коштів відносять грошові суми в касі і на поточних рахунках в установах банків. Грошові кошти використовують для поточних платежів, а ті грошові кошти, на використання (витрати) яких встановлені відповідні обмеження і які не можуть бути зняті з банківського рахунка впродовж відпо- відного циклу, а також грошові кошти, не призначені для поточ- них платежів, не включаються до складу оборотних активів. Грошові кошти — це монети, банкноти і валюта, депозити в банку, які можуть бути використані підприємством. До грошових коштів також відносять банківські переказні векселі, грошові пе- рекази, чеки касирів банку. Грошові кошти обліковуються за їх об’явленою вартістю. До оборотних активів належать також цінні папери, що легко реалізуються, які приносять дохід власнику у вигляді відсотків чи дивідендів. Ці папери у разі потреби можуть бути реалізовані на ринку цінних паперів і перетворені на готівку. Купівля цінних паперів проводиться не з метою завоювання ринків збуту чи роз- повсюдження впливу на інші компанії, а для вигідного розмі- щення вільних грошових коштів. Цінні папери, що легко реалі- зуються, діляться на короткострокові свідоцтва; боргові обов’язки і цінні папери, які дають право власності. Прикладом короткостро- кових свідоцтв є комерційні папери і казначейські векселі. Комерційні папери — це обов’язки великих компаній, які не мають спеціального забезпечення, випускаються на період від 30 до 270 днів. Залучати грошові кошти шляхом випуску комер- ційних паперів вигідно, тому що оплачувані за ними відсотки нижчі ніж банківські відсотки, які нараховуються за надані зай- ми клієнтам.
226 Казначейські (державні) векселі — це короткострокові зобо- в’язання Федерального уряду, які кожного тижня продаються на строк від 31 до 182 днів. Їх ціна коливається в межах від 10 тис. до 1 млн. дол. США. Крім комерційних паперів і казначейських векселів, коротко- строкові свідоцтва можуть бути у вигляді акцептованого банком векселя; згоди про перекупку; депозитних сертифікатів; євродо- ларів . Вексель, акцептований банком — простий вексель про торгову угоду між двома контрагентами, який є його гарантом. Такі век- селі мають обіг поза межами біржового ринку цінних паперів. Згода про перекупку — це угода, за якою дилер продав ко- роткострокові цінні папери інвестору і зобов’язується їх заново викупити через декілька днів. Ринок депозитних сертифікатів не відрізняється від вітчизня- ного ринку цінних паперів. Євродоларами називаються доларові депозити США в іно- земних банках. Термін вкладу визначається вкладником і може бути обмежений однією добою. Вклад має бути не менше 100 тис. дол., ставка відсотка урядом не регулюється. Цей вид цінних паперів особливо інтенсивно використовується в діяльнос- ті великих корпорацій. Ця категорія цінних паперів в обліку і звітності може належати до грошових коштів. Боргові зобов’язання, що легко реалізуються — це облігації держави і корпорацій. Цінні папери, що легко реалізуються, да- ють право власності — це привілейовані і звичайні акції, закуп- лені підприємствами на строк до одного року. У США і західноєвропейських державах підприємства вкла- дають засоби в короткострокові цінні папери держави. В Японії основна частина подібних короткострокових вкладень припадає на приватні корпорації. Короткострокові цінні папери облікову- ються і відображуються в звітності згідно з правилом нижчої з двох оцінок за собівартістю або ринковою ціною. Проте, напри- клад, в Японії це правило не є безумовним і залишається на роз- суд підприємств. Під собівартістю цінних паперів, що легко реалі- зуються, розуміють їх купівельну ціну і витрати, пов’язані з їх придбанням, це комісійні нагороди брокерам і податки. Комісійні нагороди брокерам виплачуються як під час купівлі, так і під час продажу цінних паперів. Наприклад, в США ці комісійні коли- ваються від 1 до 3 % проданої ціни для партії (лота) в 1 тис. акцій і менше і від 12,5 дол. до 30 дол. за 100 акцій для лотів від 1 тис. до 100 тис. акцій.
227 Податки за переказ акцій сплачують лише продавці цінних паперів. Згідно з МСБО в обліку цінних паперів, які легко реалі- зуються, формуються такі показники: сукупна собівартість і рин- кова ціна короткострокових цінних паперів; валові нереалізовані прибутки і збитки; чистий прибуток або збиток. Під одержаними прибутками чи понесеними збитками розуміють прибутки чи збит- ки, які виникли від продажу цінних паперів внаслідок розхо- джень між їх собівартістю та ринковою ціною. Нереалізовані при- бутки і збитки — це різниця між собівартістю і ринковою ціною паперів, які є на відповідну дату. Зміни в оцінці паперів на ринку обліковуються при розрахунках вартості активів і чистого прибут- ку підприємства, навіть якщо ці папери не були продані в звітно- му періоді. Довгострокові цінні папери в обліку відносять до групи дов- гострокових інвестицій. Довгострокові інвестиції займають про- міжне положення між оборотними і необоротними активами під- приємства. Оцінка довгострокових інвестицій в акції інших ком- паній для поточного обліку і звітності залежить від того, якою ча- сткою акцій певної компанії володіє інвестор. Якщо він володіє менше ніж 20 % акцій компанії, то інвестиції оцінюються за собі- вартістю, включаючи всі витрати на їх придбання. Одержані за цими акціями дивіденди інвестор відображує як позареалізаційні доходи. Якщо підприємство володіє від 20 до 50 % акцій іншого підприємства, то вважається, що підприємство-інвестор має знач- ний вплив на те підприємство, акції якого закуповуються, проте не має змоги контролювати його діяльність. У цьому разі для оцін- ки інвестицій використовується метод участі, сутність якого поля- гає в тому, що обсяг інвестицій збільшується на відповідну частку інвестора в прибутках цього підприємства (або зменшується на частку в збитках цього підприємства), у разі утримання інвесто- ром цих дивідендів інвестиції зменшуються на суму цих дивіден- дів. Якщо підприємство володіє більше ніж 50 % акцій іншого підприємства, підприємство-інвестор розглядається як головне підприємство, а об’єкт інвестування — як дочірнє. У цьому разі застосовується метод консолідації, тобто активи і обов’язки, дохо- ди і витрати підприємства — об’єкта інвестування включаються в активи і обов’язки, доходи і витрати підприємства-інвестора. Та- ким чином, ці дві компанії розглядаються як одна одиниця облі- ку, у відношенні до якої складається звітність, яка іменується консолідованою. Фінансова звітність. Згідно з МСБО фінансова звітність охоп- лює баланси, звіти про доходи (рахунки прибутків і збитків); звіти про зміни фінансового стану, звіт про рух грошових коштів, за-
228 уваження та інші допоміжні матеріали, які є частиною фінансо- вих звітів. За звичайних умов фінансові звіти готуються чи дру- куються один раз на рік і є об’єктом аудиторського висновку. МСБО застосовуються у фінансових звітах комерційних, вироб- ничих i торговельно-промислових підприємств. Відповідальність за підготовку фінансових звітів і адекватне розкриття інформації несе керівництво підприємства. Під час складання звітності потрібно дотримуватися відповід- них вимог, які мають деякі обмеження на інформацію, що вклю- чається у звітність. До них належать: 1) оптимальне співвідношення витрат і вигоди (користі), які означають, що витрати на складання звітності повинні мати ро- зумне співвідношення з одержуваними з неї користі (вигоди); 2) оглядність (розглядалася раніше) як продовження принци- пу консерватизму в обліку; 3) конфіденційність, яка потребує, щоб у звітності підпри- ємства містилась інформація, яка б не зашкодила підприємству. Баланс підприємства відображує фінансове положення під- приємства на відповідну дату. Згідно з МСБО баланс розкриває зміст трьох найважливіших категорій: активів, обов’язків і капі- талу. Активи характеризують господарські засоби підприємства за їх складом і нaпpямoм вкладень, відображуються в активі балансу, а зобов’язання чи джерела утворення цих засобів і власний капі- тал фіксуються в пасиві балансу. В адресній частині балансу відображують найменування гос- подарського об’єкта (підприємства), дата, на яку складено баланс. Найменування об’єкта має відповідати назві, записаній в юри- дичних документах під час його створення, і відповідати статусу підприємства. Незалежно від того, що в усіх країнах баланс принципово ви- значають однаково, розміщення його статей відрізняється бага- тогранністю. Так, в Англії пасив балансу розміщується ліворуч; а актив — праворуч. Деякі підприємства на відміну від горизон- тальної форми балансу використовують вертикальну, коли споча- тку наводяться статті активу балансу, а потім статті пасиву бала- нсу або навпаки. В основу розміщення статей балансу покладено критерії лік- відності (можливість перетворення засобів підприємства в гро- шову готівку), який є одним із найважливіших показників ді- яльності фірми при оцінюванні стабільності та фінансового стану. Статті балансу підприємств розміщують від найбільш до най-
229 менш ліквідних — США, Японія (табл. 14.1), або навпаки — дер- жави Західної Європи (табл. 14.2). Таблиця 14.3 Загальна схема балансу підприємств США
Актив балансу Пасив балансу I. Оборотні активи 1. Грошові кошти а) в банках б) в касі 2. Цінні папери, що легко реалізують- ся 3. Рахунки покупців 4. Депозити 5. Аванси службовцям 6. Витрати майбутніх періодів 7. Матеріально-виробничі запаси за нижчою з двох оцінок — собівар- тість або ринкова ціна а) скидки за витратами матеріаль- но-виробничих запасів (вирахо- вують) б) готова продукція в) незавершене виробництво г) сировина д) інші запаси II. Позаоборотні активи 1. Земля 2. Споруди 3. Машини і обладнання 4. Інструменти 5. Транспорт 6. Конторське обладнання 7. Амортизація 8. Ціна фірми за собівартістю I. Короткострокові зобов’язання 1. Банківський овердрафт (це фінан- сування банком операцій компанії поза межами суми, яка є на рахун- ку в певному банку) 2. Рахунки за основними операціями до платежів 3. Податок до платежу 4. Накопичені обов’язки 5. Заборгованість, пов’язана з випла- тою відсотків за короткостроковими зобов’язаннями II. Довгострокові зобов’язання 1. Кредити банку 2. Позики під нерухомі засоби III. Акціонерний капітал 1. Капітал, дозволений до випуску 2. Випущений капітал — загальні акції 3. Доповнюючий капітал 3. Накопичений прибуток
Звіт про доходи. Звіт про доходи або звіт про прибутки — це опис окремих обставин, які обумовили той чи інший результат діяльності підприємства за відповідний період. Звіт про прибутки може формуватися методом витрат на дося- гнутий оборот — американський варіант або методом загальних витрат — європейський варіант. Ці методи рівноцінні, бо мають рівноцінний підсумок, тобто прибуток, який лише по-іншому роз- раховується. У вітчизняній практиці статті звіту про прибутки за змістом не відрізняються від статей формування і розподілу при- бутку.
230 Таблиця 14.4 Загальна схема балансу підприємств ФРН Актив Пасив А. ОСНОВНІ АКТИВИ I. Нематеріальні предмети майна 1. Концесії, промислово охоронні права й інші права та цінності, а також ліцен- зії на такого роду права і цінності 2. Ціна фірми 3. Розрахунки проведені у залік II. Основні активи у майновій формі 1. Земельна власність, подібні права на земельні ділянки і споруди, включа- ючи споруди на чужих земельних ді- лянках 2. Технологічні установки і машини 3. Інші установки, заводське і конторсь- ке обладнання 4. Розрахунки, проведені в залік і неза- вершене будівництво III. Фінансові основні активи 1. Паї у споріднених підприємствах, які включені у звіт концерну 2. Позички, надані спорідненим підпри- ємствам, які включені до звіту конце- рну 3. Паї у споріднених підприємствах, які не включені до звіту концерну 4. Позички надані спорідненим підпри- ємствам, які не включені до звіту концерну 5. Цінні папери основних активів 6. Інші позики і кредити Б. ОБОРОТНІ АКТИВИ І. Запаси 1. Сировина, допоміжні матеріали і па- ливо 2. Незавершене виробництво, невикона- ні послуги 3. Готові вироби і товари 4. Розрахунки, які проведені до заліку II. Вимоги й інші майнові предмети 1. Вимоги постачання і послуги 2. Вимоги до споріднених підприємств, які включені до звіту концерну 3. Вимоги до споріднених підприємств, які не включені до звіту концерну 4. Інші майнові предмети III. Інші майнові предмети 1. Паї у споріднених підприємствах, які включені до звіту концерну 2. Власні паї 3. Інші цінні папери IV. Чеки, кошти у касі, внесені до феде- рального банку, поточні коштові внески і внески у кредитних установах В. Витрати майбутніх періодів А. ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ І. Статутний капітал ІІ. Резерв капіталу ІІІ. Резерви, які утворюються за рахунок прибутку 1. Резерв обов’язковий, який перед- бачений законом 2. Резерв для власних паїв 3. Статутні резерви 4. Інші резерви, які створюються за рахунок прибутку ІV. Перехід прибутку (збитку) з минулих господарських років V. Чистий приріст (дефіцит) Б. РЕЗЕРВНІ ВІДРАХУВАННЯ 1. Пенсійні резервні відрахування і подібні зобов’язання 2. Податкові резервні відрахування 3. Інші резервні відрахування В. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ 1. Випущені облігації (в тому числі облігації, забезпечені правом обміну на акції) 2. Зобов’язання перед кредитними установами 3. Одержані авансові виплати згід- но з замовленнями 4. Зобов’язання з поставок і послуг 5. Зобов’язання прийнятих до оплати переказних векселів і встановлених власних векселів 6. Зобов’язання перед споріднени- ми підприємствами, які включе- ні до звіту концерну 7. Зобов’язання перед споріднени- ми підприємствами, які не вклю- чені у звіт концерну 8. Інші зобов’язання У тому числі: з податків із соціального страхування Г. ДОХОДИ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ
231 Це не стосується таких статей: надзвичайні доходи і витрати, які включають доходи або витрати підприємства, що виникають за межами звичайної комерційної діяльності, або доходи і витра- ти, які рідко виникають, а також інші суми. Надзвичайний під- сумок або результат — це загальна сума від надзвичайних дохо- дів і витрат. Перевагами методу витрат на оборот є: 1) отримання зв’язку між виручкою від реалізації і витратами підприємства; 2) використання функціонального обліку при складенні звіту (дає змогу отримати уявлення про структуру витрат підприємства); 3) більш широке розповсюдження в світовій практиці. Перевагами методу загальних витрат є: 1) подання в звітності загального обсягу виробництва, робіт, послуг, за період; 2) відкритий показ важливих видів витрат; 3) переваги з погляду розрахунків, бо не існує необхідності ор- ганізації обліку витрат; 4) більша інформованість на підприємствах з продовженим циклом виробництва. «Звіт про зміни у фінансовому положенні» і «Звіт про рух гро- шових коштів». Згідно з МСБО до річного фінансового звіту включається звіт про зміни у фінансовому положенні. У ньому відображується динаміка джерел фінансових засобів підприємст- ва і дані про напрямки використання цих засобів за звітний пері- од. Як правило, під фінансовими засобами підприємства розумі- ють чисті оборотні активи — різницю між оборотними активами підприємства і його короткостроковими зобов’язаннями. Чисті оборотні активи потрібні для підтримання стійкого фінансового положення підприємства, оскільки їх наявність означає, що воно не тільки спроможне погасити свої короткострокові зобов’язання в поточному році, а й має фінансові ресурси для відтворення своєї діяльності. Чисті оборотні активи є індикатором цілеспрямовано- сті вкладання засобів у відповідне підприємство для інвесторів і кредиторів. Іншою формою звіту, яка також характеризує зміни у фінансо- вому положенні є «Звіт про рух грошових коштів». Його особливіс- тю є те, що всі зміни у фінансових ресурсах підприємства розгля- даються з погляду руху грошових коштів. У деяких державах звітам про рух грошових коптів приділяє- ться важливе значення. Так, в США з 1988 p. діє стандарт, згідно з яким підприємство складає лише звіт про рух грошових коштів
232 замість звіту про зміни у фінансовому стані. Це мотивується тим, що такий підхід дає змогу більш об’єктивно оцінити ліквідність підприємства за умов інфляції. Звіт про рух грошових коштів дає користувачам змогу оцінити майбутні надходження грошових коштів, здатність підприємства погасити свою заборгованість і виплатити дивіденди, провести аналіз необхідності залучення додаткових фінансових ресурсів. До складу річного звіту належать також додатки, які пояс- нюють і доповнюють баланс і звіт про прибутки. Доповідь про за- гальний стан справ і шляхи його розвитку. Публікація річного звіту є обов’язковою для економічно роз- винених держав.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фінансовий облік і звітність» з дисципліни «Теорія бухгалтерського обліку»
