Цей вид ринкового ризику пов'язаний із можливістю несприятливої для банку зміни валютних курсів. У зв'язку з цим постає необхідність контролю валютних позицій банку. При цьому Базельський комітет вводить «пільгу» на регулятивний капітал банків з незначним обсягом валютних операцій. Якщо валова валютна позиція не перевищує 100% і, водночас, чиста валютна позиція не перевищує 2% капіталу третього рівня, до якого належить короткостроковий субординований борг,
Банківський нагляд
187
банк може не виділяти капітал на покриття валютного ризику. Комплексний підхід до оцінки валютного ризику має враховувати його особливість — він притаманний не тільки торговельній книзі, а всім операціям, пов'язаним з іноземною валютою чи золотом. Запропонований у Базелі-П порядок визначення валютного ризику складається з двох етапів. Слід зауважити, що за класифікацією Базельського комітету всі банківські метали, крім золота, належать до товарів, і тому враховуються під час визначення товарного ризику. У зв'язку з цим на першому етапі розраховуються валютні позиції банку. Для цього за кожним видом валюти та золотом підраховується сума позицій за угодами спот та форвард, гарантіями, процентними доходами і витратами, портфелем валютних опціонів. З отриманих величин вираховується структурна валютна позиція відповідної валюти (якщо банк її визначає). Під цим поняттям розуміється довга валютна позиція, що утримується з метою хеджування необхідного рівня адекватності регулятивного капіталу. Визначені в такий спосіб чисті (довгі чи короткі) валютні позиції перераховуються в еквівалент національної валюти за діючим спот-курсом на дату розрахунку. Таким чином, на першому етапі банк отримує еквівалент позицій в усіх валютах та в золоті з урахуванням знака. На другому етапі мають бути враховані ефекти диверсифікації та концентрації валютного ризику з метою визначення вимоги до капіталу під портфель усіх валют. Для цього у Базелі II запропоновані два альтернативні методи: «короткої руки» та оцінювальних моделей. За сучасних умов вітчизняної банківської практики застосування методу оцінювальних моделей неможливе, оскільки потребує підготовки, а саме наявності багаторічних спостережень за коливаннями валютних курсів, рівнів валютних позицій, формування на цій основі та
188
Т.П.Гудзь
технологічного введення математичного апарату, ознайомлення з ним працівників банківських установ. Метод «короткої руки» є прийнятним для адаптації в українських банках уже сьогодні. Він передбачає групування еквівалентів усіх валютних позицій на довгі та короткі, з підрахунком суми за ними. Потім за модульним значенням із цих двох сум обирається більша величина, до якої додається еквівалент позиції в золоті, взятий за модулем. Отримане значення є мінімально необхідною величиною регулятивного капіталу, який банк повинен мати для компенсації можливих наслідків зміни валютних курсів. Сучасна вітчизняна практика банківського нагляду для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, зводиться до розрахунку нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13). Запровадження підходу, викладеного в Базелі-ІІ, може взагалі змінити інструментарій пруденційного нагляду щодо оцінки валютного ризику, оскільки є більш комплексним та системним.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Валютний ризик» з дисципліни «Банківський нагляд»
