Бізнес — це не так вироблення товарів і послуг, як прибуткове вкладання капіталу незалежно від його матеріально-речової фор-ми функціонування. Утім, крім критеріїв ефективності ділової співпраці, не менш важливим для бізнесу є дух партнерства. Важливу роль у його розвитку в країнах Західної Європи надають діловій етиці. Ділова етика — система норм поведінки людей, що дає змо-гу оцінити в аспекті моральних критеріїв, що добре, а що по-гано у відносинах між людьми, а також між окремою людиною та суспільством. У бізнесі етика визначає такі моральні крите-рії й параметри відносин між виробниками й споживачами компанії, самими компаніями й державою, що утворюють сис-тему взаємних зобов’язань індивідів, прийнятих ними для встановлення корисних відносин одне з одним. Ділова етика виконує не лише функції морального судження, а і прийняття рішень, що дає можливість збалансувати суперечливі етичні проблеми у бізнесі. Хоча етичні або неетичні вчинки у сфері бізнесу, здійснюють-ся на підставі індивідуальних рішень, вони зрештою впливають на «корпоративне обличчя» організації. Без дотримання етичних норм уся інфраструктура бізнесу, здебільшого ґрунтована на укладанні неформальних угод, неоформлених контрактів, на взаємній довірі партнерів зазнає деструкції. Тому міра довіри партне-рів до етичних стандартів одне одного відіграють істотну роль у бізнесі. Опитування менеджерів, проведені 1987 року у Франції, Німеччині та США, засвідчили, що більшість із них дотримують-ся думки, що здорова етика є запорукою успішного бізнесу. Існує чимало етичних критеріїв цивілізованого підприємниц- тва, але особливу цінність у ділових відносинах мають чесність і порядність партнерів. Американський підприємець К. Рендолл писав, що в справі служіння бізнесу треба покладатися на совість індивіда: це той бік волі, який називають відповідальністю, і на-явність цього боку відрізняє волю від розбещеності. Виховання та пропаганда етичного поводження в країнах За-хідної Європи здійснюють різноманітними способами й на різ-них рівнях управлінської ієрархії. Так, у пресі та спеціальних ділових виданнях регулярно наводять приклади неетичної пове-дінки певних фірм і корпорацій, пропагують високі етичні стан-дарти ділового поводження, значну увагу приділяють аналізові конфліктів, що містять етичний компонент, надають поради, як слід поводитися підприємцям у різних ділових ситуаціях з ура-хуванням етичних стандартів. У багатьох виданнях із питань ді-лової етики можна, наприклад, знайти пораду, як поводитися в бізнесі, щоб робити якомога більше добра людям, як налагодити справу таким чином, щоб не одержувати несправедливий ви-граш за рахунок інших. У США питанням підприємницької етики надають державного значення. Створена на початку 1960-х років за особистою участю президента Дж. Кеннеді Рада з ділової етики розробила положен-ня й рекомендації у царині етичної поведінки підприємців, що не втратили актуальності й донині. Багато західнонімецьких фірм упроваджують у практику власні етичні кодекси. Так, за резуль-татами обстеження 289-ти підприємств ФРН, основні принципи ділової культури було сформульовано в письмовому вигляді на половині опитаних підприємств. Серед них молоді фірми, термін існування яких не перевищує десяти років, і великі підприємства з багатими й відносно давніми культурними традиціями. Концепція ділової етики істотно збагатилася за останні два де-сятиліття. Вона розвивалася паралельно з еволюцією суспільної свідомості й відображала відчутний прогрес у переоцінюванні цінностей. За даними різних громадських установ, у 1968 році близько 70 % населення США вірило у прагнення ділових кіл знайти компроміс між максимізацією прибутку та необхідністю задоволення суспільних потреб. Через десять років таких оптиміс-тів залишилося тільки 15 %. За цей час подвоїлося число тих, хто вбачав у великому бізнесі пряму загрозу майбутньому США. Опитування громадської думки показали, що 55 % опитаних не вірять у порядність працівників корпорацій, 75 % визнають, що бізнес зневажає проблеми суспільства. Ані вимогливість, ані достатня кількість законів не в змозі ви-корінити правопорушення в економічній сфері. У США, особливо із середини 1980-х років, запанувало розуміння підходити до розв’язання цієї проблеми шляхом зміцнення у масовій свідомості нових (чи забутих старих) морально-етичних орієнтирів і прин-ципів «оздоровлення» філософії підприємництва. Сучасна концепція ділової етики на перше місце висуває про- блему соціальної відповідальності бізнесу, становлення нової ко-рпоративної культури, що передбачає не тільки збільшення прибу-тку, доходів акціонерів і співробітників, а й адекватне задоволен-ня потреб суспільства, всього соціального середовища, в якому функціонує корпорація. Американські ділові кола багато років тому прийняли філосо-фію корпоративної соціальної відповідальності. Наразі вона міц-но вкорінена у Великій Британії й інших розвинених країнах. Англійська компанія «Шелл» однією з перших продемонстру-вала дотримання принципів корпоративної соціальної відповідаль-ності. Зусилля компанії у цій сфері спрямовано на підтримку іні-ціативних, талановитих підприємців, сприяння молоді, надання допомоги у здійсненні різноманітної творчої діяльності у царині культури й мистецтва, підтримку зусиль громадськості щодо за-хисту довкілля й поліпшення якості життя. Компанія «Бритиш Рейл» (Англія) щорічно витрачає до 900 000 ф.ст. на підтримку своїх співробітників молодого й пе-редпенсійного віку. Багато компаній займаються благодійною діяльністю та спонсорством. Такі починання не лише підносять престиж бізнесу в очах громадськості, а й уможливлюють вихо-вання чіткої громадянської позиції персоналу фірми, формування високих морально-етичних стандартів поведінки співробітників. Концепцію корпоративної соціальної відповідальності також поділяють найбільші компанії Японії. За рахунок фондів японських корпорацій, подібних до «Санторі», «Тойота», «Хітачі» тощо, за даними опитування, проведеного японськими вченими, фінансу-ються наукові дослідження (32,4 % загальної суми всіх вкладень); освіта (17,9 %), картинні галереї та музеї, науково-дослідні інсти-тути (8,4 %); будівництво установ соціального профілю (7,8 %); міжнародні обміни (6,9 %); заходи суспільного характеру, включ-но із захистом довкілля (4,3 %); робота з молоддю та розвиток спорту (3,5 %). При цьому, на відміну від США і країн Західної Європи, де фі-нансування суспільних потреб здійснюють не лише корпоратив-ними каналами, а й завдяки пожертвуванням приватних осіб, кор-поративний характер благодійної діяльності японських компаній виражено більшою мірою. Всі великі фонди в Японії спеціалізу-ються на соціокультурній діяльності — це фонди корпорацій, створені, як правило, за рахунок внесків корпорацій. Наприклад, «Санторі» — найбільша японська видавнича компанія, є власни-ком унікальної художньої колекції, найбільшим спонсором гастролей відомих закордонних музикантів і балетних колективів, ініціа-тором міжнародних симпозіумів і спортивних змагань. Вона є фундатором американо-японської кінокомпанії та дочірньої ком-панії з виробництва відеофільмів. За рахунок капіталів компанії «Санторі» функціонує художній музей, де зосереджено 2 тис. ше-деврів національного живопису, скульптури, порцеляни, виробів ужиткового мистецтва, засновано музичний фонд «Санторі». Від 1971 року функціонує меморіальний музей «Санторі», переданий у дар Осакському університетові, а також музей вина. Аналогічні культурні центри відкрито також за рахунок капі-таловкладень японських компаній «Ніхон сеймей», «Бріджстоун тайя», «Мейтецу» та інших. Поряд із фінансуванням культури, велику увагу в програмах фондів японських корпорацій надають субсидуванню освіти, екологічних проектів соціального забезпечення населення. Серед найважливіших фондів, що спеціалізуються на питаннях соціаль-ного забезпечення, варто назвати фонди корпорацій «Хітачі», «Мінай», «Сіседо», «Соні». Передує за кількістю створених у сфері соціального забезпе-чення фондів і благодійних закладів корпорація «Хітачі». На пра-вах самостійної юридичної особи при компанії діють товариство пам’яті Кобара (засновника компанії), суспільний виправний центр для підлітків, товариство соціальної реабілітації, Центр дослідження довкілля. Такі установи широко практикують відповідно до свого профілю публічні виступи вчених і фахівців, фінансують дослідницькі проекти з конкретної соціальної тематики, публіка-ції, здійснюють публічний нагляд над місцями позбавлення волі (товариство соціальної реабілітації). Приблизно 1/6 коштів фонду фірми «Ніхон Сеймей» було ви-трачено на посібники для літніх людей. Правління фонду велику увагу приділяє дослідженням у царині медичної науки, спрямо-ваним у XXI століття. Відома компанія «Соні» 1959 року заснувала фонд розвитку освіти, метою якого, за задумом засновників, є «виховання май-бутніх лідерів цивілізації, наділених незалежним оригінальним мисленням». До складу фонду ввійшли 50 компаній, зокрема «Бріджстоун тайя» та «Нода секен». За кошти фонду здійснюють фінансування навчального процесу в початкових і середніх шко-лах зі спрямуванням на природничі дисципліни. Такі витрати фо-нду за весь час його існування сягають 49 млрд ієн. Фінансують потреби університетів і коледжів такі великі кор-порації, як «Джал», ІБМ, «Кіккоман». Вкладення капіталів япон-ських корпорацій у сферу освіти набуло в останні роки найваж-ливішого значення. Здійснення політики корпоративної соціальної відповідальності сприяє створенню у масовій суспільній свідомості позитивного іміджу великого бізнесу, дає змогу зробити вирішальний крок на шляху інтеграції комерційної діяльності корпорації з високими морально-етичними цінностями, декларованими персоналом сто-совно громадянського суспільства, нації, світової спільноти зага-лом. Можна сказати, що увага керівників до розвитку ділової етики у межах корпорацій на початку 1980-х років мала за мету створення внутрішньокорпоративного культурного середовища, в якому тільки й могла реалізуватися концепція соціальної відпо-відальності бізнесу, середовища, де високі морально-етичні стан-дарти стають нормою ділової поведінки персоналу й складовою корпоративного механізму прийняття рішень. За даними опитувань, 80 % із 279-ти опитаних корпорацій, що входять до списку 500 найбільших промислових корпорацій Америки, вживали заходів для впровадження ділової етики, при-чому в найрізноманітніших формах. До найчастіше застосовува-них форм зміцнення ділової етики можна віднести розроблення кодексів поведінки, проведення програм з етики для службовців, організацію опитувань і досліджень з етичних проблем, зміну кор-поративної структури, створення комітетів з етики тощо. Загалом 90 % найбільших американських компаній розробили власні кодекси етики, 3/4 американських шкіл бізнесу включили відповідні курси у свої навчальні програми. Однією з найпопулярніших форм зміцнення ділової етики є проголошення етичних кодексів чи кодексів поведінки, прийня-тих корпораціями. Вони являють собою або перелік заповідей і правил для службовців (не зловживати службовим становищем, не давати хабарів, не приймати подарунків), або декларування за-гальних принципів, корпоративного кредо тощо. Етичний кодекс не є елементом жорсткої цензури поведінки працівників компаній, проте слугує керівництвом до роздумів і формування етичного поводження, зразком моральної позиції, здатної об’єднати всіх співробітників корпорації. Упродовж останнього десятиліття такі компанії як «Берг-Ворнер корпо-рейшнз», «Велпул», «Джонсон енд Джонсон» поширювали етич-ні кодекси серед своїх працівників у вигляді буклетів, щорічних доповідей. Так, у компанії «Дженерал дайнемік» розроблено етич-ний кодекс і 40 довідників з етичних програм. З іншого боку, самі компанії зацікавлені в залученні й збере-женні клієнтів. Виховуючи в персоналу такі риси, як чесність, уважність, надійність, їхні керівники сприяють формуванню ви-сокої культури обслуговування клієнтів. Роз’яснюючи думку щодо підпорядкування виробництва інтересам споживача, К. Мацусіта, очільник японської корпорації «Мацусіта денки», у влас-тивій йому образній манері зазначає, що споживач — король... Роль відданого підлеглого полягає в тому, щоб допомогти коро-лю прийняти правильне рішення. Тоді разом, мудрий правитель і його вірні підлеглі разом зможуть забезпечити процвітання су-спільства й нації. Таким є кредо багатьох компаній у відносинах зі споживачами. Формування високої культури відносин із клієнтами є складо-вою програм ділової етики провідних західних компаній. При цьому за мету висувають створення такого механізму взаємодії із клієнтами, завдяки якому компанія зуміє скористатися з усього, навіть зі скарг споживачів. В ІБМ у разі повернення замовником комп’ютера, продавець, котрий його продав, зобов’язаний повер-нути клієнтові комісійні. У своєму прагненні виглядати поряд-ним діловим партнером у відносинах із клієнтом чимало компа-ній ідуть навіть на значні фінансові витрати. Показовим у цьому плані є приклад американської компанії «Дженерал моторз», що якось витратила 3,5 млн дол. на самі лише поштові витрати, аби попередити 6,5 млн власників авто про дефекти в кріпленні дви-гунів. У корпорації «Кестл», що продає складне медичне устатку-вання, існує традиція: тричі на тиждень на початку робочого дня всі керівники зобов’язані зателефонувати клієнтові, який придбав у них устаткування півтора місяці тому, й запитати, «чи задоволений клієнт продукцією «Кестл»? Зрештою вигоду має як клієнт, так і компанія. Клієнт відчуває свою важливість для компанії, компанія, довідавшись про думку клієнта, має змогу з’ясувати дрібні проблеми, перш ніж вони перетворяться на ве-ликі. Низка компаній розробляє спеціальні програми для мене-джерів, докладні кодекси поведінки персоналу з клієнтами. Так, у компанії «Моторола» розроблено серію доповідей і се-мінарів під назвою «Повне задоволення клієнта» для 200 ви-щих менеджерів. Практичним результатом семінарів стало вдосконалення системи взаємин компанії із клієнтами. Зокре-ма, всі очільники «Мотороли» одержали апарати дистанційно-го керування, що дає змогу клієнтам зв’язуватися з ними в будь-який час доби; до того ж було переглянуто систему за-охочення (під час нарахування премій менеджерам брали до уваги показник «задоволеності покупця»), розширено само-стійність персоналу в обслуговуванні клієнтів у разі несправ-ності. У компанії «Сааб-Сканія» розроблено докладний кодекс для механіків і реалізаторів, що доставляють нові машини власникам, Відповідно до кодексу механіки під час продажу зобов’язані пе-ревіряти дрібні деталі — від обсягу олії до гальмових колодок, а продавці впродовж години мають пояснювати покупцеві, як працює автомобіль, котрий він купує. Складовою підприємницької етики є культура ведення діло-вих переговорів між потенційними партнерами. Ділові переговори проводять з метою встановлення контактів, обговорення проектів майбутніх угод, спільних дій, розв’язання питань, що становлять взаємний інтерес. Цінність ділових пере-говорів полягає й у тому, що вони дають можливість майбутнім партнерам зустрітися і познайомитися. Організація ділових переговорів вимагає ретельної підготов-ки, ґрунтовного знання потенційного партнера, вміння спілкува-тися в будь-якому культурному середовищі, знання національних традицій, звичок, правил етикету. Опанування етикою ведення переговорів є основою для вста-новлення щирих і міцних відносин між бізнесменами. Висока персоналізація ділових відносин, небажання демон-струвати меркантильний бік контактів із партнером — це характерні риси японського стилю ведення переговорів. Якщо в західноєвропейських і американських фірмах для на-лагодження ділових зв’язків вистачає обміну офіційними листа-ми, то для японських бізнесменів важливий безпосередній кон-такт і особиста зустріч із потенційним партнером. Під час організації такої зустрічі слід скористатися до послуг впливового в японських ділових колах посередника.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економічне виховання в бізнесі» з дисципліни «Методика викладання економіки»
