Державний фінансовий контроль в розвинених країнах
У ряді розвинених країн світу державному фінансовому контролю належить провідне місце серед систем фінансового контролю, що зумовлюється місцем держави в процесах ринкової трансформації. В кожній окремо взятій державі, державний фінансовий контроль здійснюється з певними особливостями, що стосується і підходів до його організації. Так, класичним прикладом щодо організації державного фінансово-го контролю в президентській республіці є Сполучені Штати Аме-рики. Незважаючи на те, що законослухняність у США піднесена до рівня культу, окрім казначейства, державний контроль в галузі фінансів тут здійснюють ще Головне контрольно-фінансове управ-ління (ГКФУ) Конгресу, Адміністративне бюджетне управління (АБУ) при Президентові США, Управління з добору і розстановки кадрів, Президентська рада по боротьбі з фінансовими зловживаннями в державних установах („Рада честі і ефективності”), інспектори Фе-деральної резервної системи, служба внутрішніх доходів (податко-ва служба) та інші органи. До функцій ГКФУ, зокрема, входить про-ведення перевірок дотримання процедури укладання і виконання державних контрактів, встановлення оцінки і складання оглядів про виконання федеральних програм, проведення спеціальних обсте-жень та перевірок обґрунтованості цін на продукцію тощо. Контро-лю піддаються урядові агентства, установи і підприємства оборони. енергетики, сільського господарства, охорони здоров’я, житлового будівництва та ін. з питань державних фінансів, податків, бухгал-терського обліку. При цьому перевіряється законність, доцільність та ефективність здійснених витрат. Дещо інший підхід щодо організації державного фінансового конт-ролю існує во Франції. Доречі, Рахункова палата Франції вважа-ється однією з організаційно найскладніших структур державного фінансового контролю розвинених країн. Керівництво палати за-тверджується Радою Міністрів. До керівного складу палати входять прем'єр-президент (призначається довічно), генеральний прокурор (виступає в державних інтересах та є посередником між палатою, урядом і судовими органами) й генеральний прем'єр-адвокат. Па-лата діє на колегіальних засадах. У професійному штаті відомства 7 палатних президентів (за галузевими напрямами) та 200 магіст-ратів (юридичні радники, фінансові інспектори, аудитори) [86]. У Румунії основу контролю складають такі його різновиди як пар-ламентський, урядовий та відомчий. Парламентський контроль здійснюється Рахунковою палатою (орієнтовно 300 чоловік), яка має свої дирекції в усіх регіонах (Румунія адміністративно розділе-на на 41 повіт). Урядовий фінансовий контроль здійснюється Мініс-терством фінансів (1320 чоловік), яке у своїй структурі має Генера-льну дирекцію фіскального контролю та генеральні управління державних фінансів у кожному повіті (450-600 чоловік), які також мають дирекції фіскального контролю. Відомчий фінансовий конт-роль здійснюється Управлінням контролю і внутрішнього аудиту, які маються в складі галузевих міністерств. При цьому рахункова па-лата Румунії є незалежним органом, підпорядкованим і підзвітним тільки парламенту, її низові дирекції підпорядковані тільки центра-льному апарату палати. Місцеві управління державних фінансів підпорядковані безпосередньо Міністерству фінансів, а в частині делегованих повноважень – підзвітні повітовим радам народних депутатів. Органи відомчого контролю підпорядковані і підзвітні відповідним керівникам міністерств і відомств. Контроль, який здій-снюють органи Міністерства фінансів та Рахункової палати, спря-мований як на встановлення фактів порушень, так і на проведення аналізу. Крім того, місцеві управління державних фінансів прово-дять попередній аналіз фінансово-економічної діяльності підприєм-ства чи установи до прийняття рішення про виділення з бюджету коштів. Органи відомчого контролю в основному проводять аудит в установах, підпорядкованих відповідному міністерству чи відом-ству, перевірки стану бухгалтерського обліку. Всі контролюючі ор-гани Румунії мають повноваження перевіряти правильність і повно-ту сплати платежів до бюджету та використання бюджетних коштів і державного майна. Повноваження контролюючих органів поширю-ються на бюджетні установи і організації, на державні підприємства та суб'єкти господарювання, у яких є частка державного майна, та інші суб'єкти, які отримують кошти з бюджету, державних фондів та від міжнародних організацій. У Швеції, яка є парламентарною монархією, головним відомством у справах державного контролю та обліку є Державне ревізійне управління (яке ще в деяких джерелах називають Національним бюро аудиту). Його метою, як визначено урядом є досягнення висо-коякісного управління фінансовою діяльністю. Діяльність Управлін-ня характеризується двома напрямами: проведенням щорічних ре-візій фінансово-господарської діяльності національних установ і підприємств та ревізій ефективності державних закупівель. На від-міну від багатьох інших європейських країн міністерства Швеції не наділені повноваженнями безпосереднього управління урядовими відомствами. Тому конституція Швеції дає можливість парламенту та уряду мати власні структури контролю державного сектору. Так, контрольні функції парламенту виконують: Постійний парламентський конституційний комітет, який вивчає ро-боту уряду в цілому; Парламентський омбудсмен, завданням якого є забезпечення за-конності дій державних органів; Парламентські аудитори. Уряд наділений функціями контролю через Управління канцлера юстиції у питаннях дотримання законності і захисту прав у державі та через Національне ревізійне управління. При цьому інститут парламентських аудиторів складається з 12 уповноважених Членів парламенту, 12-ти їх заступників та Управ-ління парламентських аудиторів штатною чисельністю 30 держав-них службовців. Парламентські аудитори покликані вивчати ефек-тивність використання ресурсів міністерствами та іншими центра-льними органами державного управління, оцінювати адміністратив-ну діяльність виконавчої влади в цілому. Центральним адміністра-тивним органом Державного фінансового аудиту Швеції є Націона-льне ревізійне управління (НРУ) – незалежний інститут, наділений спеціальними контрольними функціями. Головним завданням НРУ є пошук недоліків і «вузьких місць» в управлінні державними ресур-сами через дослідження (аудит) адміністративних і фінансових операцій суб'єктів державного сектору. Узагальнена інформація про результати аудиту та розроблені на його основі рекомендації пере-даються парламенту, уряду та урядовим відомствам для розгляду і прийняття відповідних рішень. НРУ очолює Генеральний аудитор, який призначається урядом на 6 років з правом продовження терміну роботи на посаді. Колегіаль-ним органом НРУ є Консультативна рада у складі 10 членів. Штат відомства становить близько 300 державних службовців і головним чином складається з економістів та соціальних дослідників. Роботу НРУ організовано у двох основних напрямах: фінансового аудиту та аудиту адміністративної діяльності. Відповідні оперативні під-розділи взаємодіють з Департаментом поточної діяльності в частині юридичної підтримки, інформаційних технологій, внутрішнього фі-нансового забезпечення, кадрової політики тощо, а також із Секре-таріатом міжнародних зв'язків у виконанні міжнародних проектів. При цьому аудит обов'язково виконує контрольну функцію щодо дотримання фінансової дисципліни. Також робота НРУ націлена на результат, який може бути внеском у підвищення ефективності фу-нкціонування окремих організацій та складних розгалужених сис-тем. Незалежність аудиту полягає в тому, що НРУ самостійно оби-рає об'єкти і методи аудиту та без зовнішніх впливів оголошує свої висновки. При плануванні аудиту пріоритет надається тим сферам, у яких спостерігається підвищений ризик низької продуктивності та створення матеріальних помилок. Важливою місією Департаменту аудиту адміністративної діяльності є пошук недоліків у системі управління державним сектором. Ауди-ту підлягають усі державні відомства та організації і фонди, які фі-нансуються та контролюються урядом. Окружні та муніципальні ор-гани управління не є підконтрольними об'єктами, однак в окремих випадках НРУ уповноважене одержувати від цих структур необхід-ну інформацію для проведення аудиту виконання програм або ре-форм, запроваджених парламентом чи урядом [86]. Аудит адміністративної діяльності впроваджений у Швеції в 1967 році і з того часу сфокусований на трьох загальних показниках, які найбільш повно характеризують стан управління державними ре-сурсами. А саме: 1) ефективність – дієвість, рівень досягання мети; 2) продуктивність – плодотворність, ступінь корисності споживання ресурсів для створення продукту; 3) ощадність – економія, ступінь мінімізації видатків з огляду на якість продукту. Зразком найоптимальнішого підходу до питання використання фун-кцій вищого органу контролю є досвід Бахрейну. Професійними складниками організаційної структури органу Державного фінансо-вого аудиту цієї країни є секції: 1) фінансового аудиту (аналіз загального фінансового стану під-приємств та установ; перевірка дотримання положень нормативно-регулювальних документів); 2) аудиту адміністративної діяльності (визначення економічності й ефективності, оцінка якості й кількості наданих послуг; аналіз дося-гнення об'єктом контролю поставленої мети); 3) аудиту комп'ютерних та бухгалтерських систем. До цих трьох напрямів можна додати лише аудит навколишнього середовища, який у деяких розвинених країнах виділяють із аудиту адміністративної діяльності в окремий вид державного контролю. У Литві державний контроль очолює Генеральний аудитор, який має двох заступників. Генеральному аудитору безпосередньо під-порядковані одинадцять департаментів, серед яких департамент організації аудиту ефективності, чотири департаменти аудиту ефе-ктивності та департамент аудиту державних доходів та розрахунків. Одному заступнику Генерального аудитора підпорядковано депар-тамент організації фінансового аудиту та одинадцять департамен-тів фінансового аудиту. Характерним для департаментів аудиту ефективності та фінансового аудиту є те, що вони працюють за га-лузевим принципом поділу сфер контролю [Бариніна]. Особливістю здійснення Державного контролю Литви є те, що певні департаменти фінансового аудиту та аудиту ефективності здійс-нюють перевірку використання коштів Європейського Союзу. Аудити здійснюються у плановому порядку. Обов’язковим є прове-дення аудиту виключно за постановою парламенту, а не за звер-ненням одного чи декількох депутатів. Питома вага видів аудиту в Держконтролі розподіляється приблиз-но таким чином: - 60% - фінансовий аудит; - 30% - аудит ефективності; - 10% - змішаний аудит (об’єкти – кошти Європейського Союзу, до-ходи бюджету, зовнішній борг тощо) [100]. У Литві аудит ефективності здійснюють у сферах: охорони здо-ров’я, науки, приватизації, використання державного майна, діяль-ності акціонерних товариств тощо. Щороку фінансовим аудитом охоплюються усі міністерства, усі об-ласті, а також усі ті розпорядники бюджетних коштів, видатки яких перевищують один відсоток річних касових видатків держбюджету [100].
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Державний фінансовий контроль в розвинених країнах» з дисципліни «Фінансово-господарський контроль»
