Розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення їх на світові ринки, інтенсивне впровадження сучас-них засобів зв’язку та інформаційних систем спричинилися до того, що мінливість і непередбачуваність стали основними характеристи-ками відсоткових ставок. Якщо ризик ліквідності зменшується за-вдяки можливостям, які надає розвинений фінансовий ринок, то ри-зик зміни відсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. За умов, коли відсоткові ставки можуть змінюватися що-хвилини, ризик відсоткових ставок став головним банківським ри-зиком. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, як ризику зміни відсоткових ставок. Критичний рівень ризику зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду своєї дії може перевищити середню відсоткову ставку за активами, що призведе до збитків банку. Закономірно постає запитання: чи можна повністю уникнути відсоткового ризику? Теоретично — так, якщо активи повністю зба-лансовані з пасивами як за строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо. Отже, бан-ки постійно наражаються на відсотковий ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керу-вати цим процесом. Управління відсотковим ризиком може здійснюватись за допомогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з деривативами (штучне хеджування). Структурне балансування портфелів активів і зобов’язань — це один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що всі відсоткові ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі. Це припущення пов’язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності. Основни-ми параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою ба-лансування структури активів і зобов’язань є строки та суми. Розглянемо вплив строків на показники прибутковості та відсот-ковий ризик банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і зобов’язань у грошовому вираженні. Сутність прийо-му полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за розміром коштів. Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення кош-тів. Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізую-чи відсотковий ризик. Застосовується при другій моделі управління банком. Незбалансована за строками стратегія є альтернативним під-ходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання за-значеної стратегії базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути корот-шими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок, і навпаки: строки виконання зо-бов’язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Такий підхід дозволяє максимізу-вати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов’язаним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то можливі збитки. На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як тип моделі управління банком, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику тощо. Приклад 7.1 Клієнт звернувся до банку із заявою про надання певної суми кредиту терміном на 3 місяці. Оцінити переваги та недоліки збалансованої і незба-лансованої стратегій фінансування даного кредиту. Діючі та прогнозовані рівні відсоткових ставок наведено в табл. 7.1. Розв’язання Банк має дві альтернативні стратегії фінансування цього кредиту: 1) залучити депозит на таку саму суму на 3 місяці; 2) залучити депозит на таку саму суму на 2 місяці, а через 2 місяці віднови-ти залучення коштів на 1 місяць під ставку, яка складеться на ринку на той час. Якщо банківські спеціалісти прогнозують підвищення відсоткових ста-вок протягом трьох місяців, то кращі результати принесе застосування першої — збалансованої за строками стратегії. Якщо прогноз зміни ставок свідчить про їх зниження, то можна скористатися незбалансованою стратегією. Таблиця 7.1. ВІДСОТКОВІ СТАВКИ ЗА КРЕДИТАМИ ТА ДЕПОЗИТАМИ Показник Строк,дні Ставка за кре-дитом, % Ставка фінансування, % Спред, % Поточні ринкові 90 30 25 5 ставки 60 27 22 5 Прогноз ставки (через 60 днів)
1. Спред банку в разі застосування першої стратегії становитиме 5% (30 — 25). Відсотковий ризик, а також ризик ліквідності зведені до мінімуму. 2. Використання другої стратегії дозволить банку збільшити спред до 8,7 % за умови, що прогноз зміни ставок виявиться правильним: 30 – (22 · 60 : 360 + 20 · 30 : 360) : 90 · 360 = 30 – 21,3 = 8,7. При цьому банк наражається на відсотковий ризик, пов’язаний з неви-значеністю змін ставок, і водночас збільшується ризик ліквідності. Якщо прогноз не справдиться і ставки протягом двох місяців зростуть, банк не одержить навіть 5% спреду, а можливо, і зазнає збитків. Якщо прогнозується зростання ставок, банк може скористатися цим для максимізації спреду, видавши кредит на 3 місяці, а депозит залучивши на триваліший час, наприклад на 6 місяців. Через 3 місяці, коли ставки зрос-туть згідно з прогнозом і кредит буде повернуто, банк матиме змогу реінве-стувати активи ще на 3 місяці під вищу ставку, що дозволить збільшити спред у розрахунку за 6 місяців. Тактика структурного балансування портфелів активів і пасивів може застосовуватись як щодо строків, так і щодо обсягів залучених та розміщених коштів. Сутність підходу зводиться до намагання мак-симально наблизити обсяги активних і пасивних операцій, які ма-ють однакові строки виконання. Інакше кажучи, банк щоразу нама-гається зупинити вибір на тому напрямку розміщення коштів, який дозволить повністю узгодити структуру активів і зобов’язань. Ке-руючись правилами структурного балансування, менеджер запропо-нує клієнтові позику на таку ж суму і той самий строк, які передба-чені умовами угоди, що слугує джерелом фінансування кредитної операції. Прикладом такого методу управління відсотковим ризи-ком може бути фінансування однорічної позики з умовою погашен-ня основної суми боргу та відсотків у кінці періоду кредитування за рахунок однорічного депозитного сертифіката з нульовим купоном, реалізованого з дисконтом. Загалом метод структурного балансування є традиційним підхо-дом до управління активами і пасивами банку з метою зниження відсоткового ризику. До переваг методу можна віднести простоту та доступність, що особливо важливо для вітчизняних банків в умовах відсутності інших можливостей, які надає розвинений фінансовий ринок. Недоліками даного підходу є недостатня гнучкість, необхідність проведення реструктуризації балансу у зв’язку зі змінами ринкових ставок, відсутність достатнього простору для маневру. Вимога при-ведення у відповідність структури активів і пасивів перешкоджає повному врахуванню потреб клієнтів, коли йдеться про укладення кредитних і депозитних угод, потребує деякого часу і може стати неприйнятною для щоденного управління відсотковим ризиком. Проведення збалансованих операцій не завжди відповідає потребам банку, його планам на майбутнє, а іноді невигідне з погляду витрат. Метод структурного балансування використовується менеджме-нтом банків паралельно з іншими способами управління відсотко-вим ризиком, оскільки на практиці збалансувати всі позиції за стро-ками та сумами майже неможливо. Здебільшого метод балансування застосовується щодо найбільших за обсягами операцій, тобто у про-цесі мікрохеджування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОД СТРУКТУРНОГО БАЛАНСУВАННЯ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
