Стратегія рівномірного розподілу полягає в інвестуванні коштів рівними частинами в кожному з кількох інтервалів, на які поділя-ється загальний інвестиційний горизонт. Для цього необхідно ви-значити максимальний прийнятний для банку період інвестування та поділити його на однакові часові інтервали. Загальна сума інвести-цій поділяється в рівних пропорціях на стільки ж частин, і кошти спрямовуються на купівлю цінних паперів зі строками погашення в кожному з визначених інтервалів у межах загального інвестиційного горизонту. Така стратегія не максимізує прибуток, але має такі пере-ваги: Ё стабілізація доходу протягом усього періоду інвестування; Ё простота і доступність; Ё гнучкість, оскільки якась частина цінних паперів весь час по-гашається, а отже, кошти можуть бути реінвестовані в нові активи; Ё не потребує значної підготовки і кваліфікації інвестиційних менеджерів. Використовується здебільшого невеликими банками. Стратегія короткострокового акценту застосовується комер-ційними банками у випадках, коли портфель цінних паперів розгля-дається як джерело підтримки ліквідності, а не одержання доходу. При цьому вся сума інвестицій вкладається в цінні папери коротко-строкового характеру, часовий діапазон яких перебуває в межах 1—2 роки, що дозволяє забезпечити необхідний рівень ліквідності. Стратегія довгострокового акценту орієнтована на розгляд ін-вестиційного портфеля як джерела доходів банку. Банки, що додер-жуються такої стратегії при формуванні своїх інвестиційних порт-фелів, вкладають кошти в довгострокові, а отже, більш прибуткові цінні папери, наприклад, акції підприємств та інших банків. Потреби в ліквідних засобах задовольняються шляхом позичок на грошовому ринку або підтримання значної частини активів у готівковій формі. Стратегія «штанги» поєднує елементи стратегій довгостроко-вого і короткострокового акценту. Згідно з таким підходом більша частина інвестиційних коштів вкладається в високоліквідні цінні папери короткострокового характеру, а решта коштів спрямовується на придбання довгострокових паперів. Вкладення на середні пері-оди не здійснюються, або є мінімальними. Такий підхід до форму-вання портфеля цінних паперів з одного боку забезпечує ліквідність, а з іншого — слугує генератором доходів банку. Стратегія відсоткових очікувань базується на постійному онов-ленні складових портфеля цінних паперів залежно від очікуваних змін відсоткових ставок на ринку. Застосування такої стратегії спи-рається на поточні прогнози зміни відсоткових ставок та економіч-ної кон’юнктури ринку. Якщо очікується зростання відсоткових ставок, то менеджмент переглядає портфель цінних паперів з метою скорочення інвестиційного горизонту, тобто купуються коротко-строкові папери. Якщо прогноз свідчить про зниження відсоткових ставок у майбутньому, то склад портфеля переглядається з метою подовження строків погашення цінних паперів. Це — найбільш аг-ресивна і складна стратегія управління інвестиційним горизонтом портфеля цінних паперів банку. Перевагою стратегії є надання потенційної можливості одер-жання значних доходів, але існують і суттєві недоліки: Ё високий рівень ризику, що супроводжує цю стратегію, може призвести до значних фінансових втрат; Ё для використання такого підходу банки повинні мати можли-вість постійного доступу на фондові ринки; Ё значне зростання транзакційних витрат, зумовлених необхідні-стю частого виходу на ринки; Ё потребує глибокого знання ринкових законів, застосування сучас-них методів аналізу і прогнозування, високої кваліфікації менеджерів. Стратегія відсоткових очікувань застосовується великими бан-ками, які забезпечені достатніми фінансовими і кадровими ресурса-ми та провадять високоризикову і агресивну політику поведінки на ринку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ГОРИЗОНТОМ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
