Банківський портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних банком цінних паперів, паїв та вкладень в інші ком-панії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні банку, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, диві-дендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів. Вкладення коштів у цінні папери за значимістю та розмірами займають друге місце серед активних операцій банку після кредиту-вання. І хоча надання кредитів залишається головною функцією ба-нків, дедалі частіше менеджмент переглядає структуру активів з метою збільшення питомої ваги портфеля цінних паперів в сукуп-них активах. На ці цілі банки спрямовують значну частину коштів, за оцінками фахівців — від 1/5 до 1/3 грошових ресурсів. Такі стру-ктурні зрушення зумовлені двома групами чинників. З одного боку, це — недоліки, які властиві кредитним операціям, а саме: Ё висока ризиковість, оскільки кредити — найбільш ризикова частина активів банку; Ё низька ліквідність, оскільки надані кредити не можуть бути швидко повернені тоді, коли банку необхідні грошові кошти; Ё повне оподаткування доходів за кредитними операціями за ставками податку з прибутку промислових підприємств; Ё обмеження застосування методу географічної диверсифікації кредитного портфелю, особливо для малих і середніх банків, що по-гіршує загальну якість активів. З іншого боку, портфель цінних паперів виконує ряд важливих функцій, що й спонукає менеджерів до перегляду структури активів на його користь. Функції портфеля цінних паперів: Ё генерування доходів; Ё диверсифікація портфеля активів з метою зниження ризиків; Ё зниження податкових виплат; Ё можливість використання як застави; Ё поліпшення фінансових показників діяльності банку, оскільки цінні папери в цілому мають вищу якість порівняно з іншими акти-вами; Ё забезпечення гнучкості портфелю активів, так як за рахунок цінних паперів можлива швидка реструктуризація балансу банку; Ё стабілізація доходів банку незалежно від фаз ділового циклу: коли відсоткові ставки на ринку знижуються, дохідність цінних па-перів зростає, і навпаки. Отже, портфель цінних паперів допомагає менеджменту банку досягти певних цілей і результатів, які неможливо одержати інакше. Останнім часом менеджери як зарубіжних, так і вітчизняних банків все більше уваги приділяють пошуку шляхів оптимізації структури портфелю цінних паперів та вибору стратегії його формування. До складу банківського портфеля цінних паперів входить значна кількість фінансових інструментів, які мають різні характеристики щодо ризику, інфляції, системи оподаткування, правил обігу тощо. Перелік цінних паперів, що перебувають в обігу на конкретному ринку, регламентується чинним законодавством кожної країни. Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» в нашій державі можуть випускатися та обертатися такі види цінних паперів [3]: Ё акції; Ё облігації внутрішніх позик уряду; Ё облігації внутрішніх позик органів місцевої влади; Ё казначейські зобов’язання; Ё облігації підприємств (банків); Ё ощадні сертифікати; Ё векселі; Ё приватизаційні папери; Ё похідні цінні папери (деривативи) — форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони тощо; Ё цінні папери іноземних інвесторів, які допущені до обігу на території України. На ринку цінні папери можуть функціонувати в двох формах: документарній (паперовій) та бездокументарній, тобто у вигляді електронних записів на рахунках. Поняття банківського портфеля цінних паперів тісно пов’язане з поняттям інвестиційного портфеля, хоча вони не ідентичні. Між цими портфелями існують суттєві відмінності як за видами активів, що їх формують, так і за виконуваними функціями. Інвестиційний портфель банку формується в результаті прове-дення інвестиційних операцій, під якими розуміють діяльність із вкладення грошових коштів банку на відносно тривалий період часу в цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об’єкти інвестування, ринкова вартість яких має здатність зростати і приносити власнику дохід у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів. Отже, до складу інвестиційного портфеля банку входять як фі-нансові, так і реальні інвестиції. Фінансові інвестиції — це вкладен-ня коштів у різноманітні фінансові інструменти, такі як цінні папе-ри, депозити, цільові банківські вклади, паї, частки, вкладення в статутні фонди компанії тощо. Реальні інвестиції — це вкладення коштів у матеріальні і нематеріальні активи. До матеріальних об’єктів інвестування відносять: будинки, споруди, обладнання, до-рогоцінні метали, колекції, інші товарно-матеріальні цінності. До цієї групи включаються інвестиції у відтворення й приріст основних та оборотних фондів, які здійснюються у формі капітальних вкла-день. Інвестиції в нематеріальні активи включають вкладення в патен-ти; ліцензії; «ноу-хау»; технічну, науково-практичну, технологічну та проектно-кошторисну документацію; майнові права, що випли-вають з авторського права; досвід та інші інтелектуальні цінності; права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, облад-нанням (оренда); інші майнові права. Із цієї групи інвестицій іноді виділяють інновації — вкладення у нововведення та інтелектуальну форму інвестування — вкладення у творчий потенціал суспільства. У загальному випадку під інвестиціями розуміють довгострокове вкладення коштів, звичайно на період понад 1 рік. Отже, значна частина портфеля цінних паперів банку входить до складу інвестиційного портфеля, формуючи фінансові інвестиції. Водночас з огляду на довгостроковий характер інвестування не всі цінні папери, які перебувають у банківському портфелі, можуть бу-ти класифіковані як інвестиції. Так, боргові зобов’язання у формі цінних паперів — векселі, казначейські зобов’язання з періодом обі-гу до року, деривативи не правомірно відносити до інвестиційних вкладень. З огляду на сказане, усі цінні папери доцільно поділити з погля-ду тривалості періоду обігу на два основні класи: Ё інструменти грошового ринку, до яких відносяться цінні папе-ри з періодом обігу до року і які характеризуються низькою дохідні-стю, низьким ризиком і високою ліквідністю; Ё інструменти ринку капіталів, які мають строк погашення по-над рік і в цілому характеризуються вищою дохідністю та підвище-ною ризиковістю, ліквідність залежить від особливостей ринку. Отже, лише вкладення в інструменти ринку капіталів можуть бути віднесені до інвестицій. Інвестиційна діяльність комерційних банків регламентується чинним законодавством, згідно з яким у бі-льшості країн банки можуть здійснювати як фінансові, так і реальні інвестиції. За Законом України «Про банки і банківську діяльність» інвестиційні операції комерційних банків пов’язуються як з при-дбанням цінних паперів, так і з іншими напрямками вкладання кош-тів, такими як вкладення в нерухомість, інтелектуальні цінності, на-уково-технічну продукцію, майнові права і т. ін. [1]. Але банківська справа пов’язується, передусім, з фінансовою ді-яльністю, тому саме фінансові інвестиції повинні розглядатись ме-неджментом банку як пріоритетний напрямок вкладення коштів. Звичайно, реальні інвестиції в будь-якому випадку займають певну частину серед активних операцій банку, хоча б у формі капітальних вкладень. Але надмірна концентрація інвестиційного портфеля бан-ків в реальних інвестиціях розцінюється як здійснення невластивої банкам діяльності. Успіх такої діяльності значною мірою визнача-ється наявністю висококваліфікованих фахівців з глибоким знанням не тільки фінансового ринку, а й особливостей виробничої та науко-во-технічної діяльності, закономірностей функціонування інших ринків, таких як ринок нерухомості, товарний ринок, або ринок тво-рів мистецтва. Недооцінювання цих чинників у процесі формування реальних інвестицій призвела до значного погіршення фінансового стану і навіть банкрутства багатьох банків США в 80-х роках, коли вони надмірно захопилися інвестуванням у нерухомість. Отже, фінансові інвестиції повинні розглядатися менеджментом банку як пріоритетний напрямок формування інвестиційного порт-феля. Такий підхід і переважає в практичній діяльності багатьох за-рубіжних і вітчизняних банків, саме тому часто інвестиційний пор-тфель асоціюється з портфелем цінних паперів банку. З огляду на сказане в поняття портфеля цінних паперів банку вкладається ширший зміст щодо фінансових інвестицій, оскільки до нього включаються як інвестиційні цінні папери, так і інструменти короткострокового характеру (векселі, деривативи, короткострокові казначейські зобов’язання). Крім того, перелік функцій портфеля цінних паперів набагато ширший за функції, що їх виконує інвести-ційний портфель. Основною метою здійснення інвестиційної діяльності банку є одержання доходів у майбутньому в будь-якій формі: дивідендів, прибутків від зростання вартості придбаних активів, відсоткових ви-плат тощо. Портфель цінних паперів банку, крім генерування доходів, виконує ряд інших важливих функцій, таких як підтримка ліквідності, зниження ризику, стабілізація загальних доходів банку, забезпечення гнучкості всього портфелю активів. Портфель інвестицій, особливо реальних, навпаки, характеризується підвищеною ризиковістю, зме-ншує ліквідність та можливості швидкої реструктуризації активів. Далі йтиметься про банківський портфель цінних паперів, а під інвестиціями розумітимемо лише фінансову форму інвестування, тобто вкладення в довгострокові цінні папери, паї, частки, статутні фонди тощо. Національним банком України запропоновано наступну класи-фікацію вкладень комерційних банків у цінні папери [7]: Ё портфель цінних паперів на продаж; Ё портфель цінних паперів на інвестиції; Ё портфель пайової участі (вкладення в асоційовані компанії); Ё портфель вкладень у дочірні компанії. Віднесення цінного паперу до певного портфеля залежить від таких чинників: Ё наміри інвестора під час придбання: тривалість періоду та мета придбання; Ё характеристики цінного паперу, такі як ліквідність, дохідність та наявність активно діючого ринку для даного паперу; Ё фактичний період зберігання у портфелі банку: цінні папери після календарного року зберігання у портфелі банку на продаж пе-реводяться до портфеля інвестицій. При віднесенні цінного паперу до того чи іншого портфеля ме-неджмент банку має обґрунтувати своє рішення, для чого за кожним видом придбаних паперів заводиться справа, в якій передбачається відображення такої інформації: Ё сума та обсяг емісії цінного паперу за номінальною, або рин-ковою вартістю; Ё оцінка фінансового стану емітента; Ё наявність та кількість брокерів, банків або інших установ, що забезпечують постійне (майже постійне) котирування; Ё рішення менеджменту щодо рівня ліквідності ринку для дано-го цінного паперу. У разі зміни намірів банку щодо придбаних цінних паперів, або їх характеристик (зміна в фінансовому стані емітента, рівні ліквід-ності ринку тощо) цінні папери можуть переводитись з одного порт-фелю до іншого. За результатами щомісячного обов’язкового пе-регляду портфеля цінних паперів на продаж, а також після закінчення річного строку з дати їх придбання, цінні папери цього портфеля переводяться до портфеля цінних паперів на інвестиції. Переведення цінних паперів з портфеля на інвестиції у портфель на продаж також можливе, але за рекомендаціями НБУ «має здій-снюватись дуже рідко і бути обґрунтованим та проводитись лише за відповідним наказом керівництва банку» [7]. Це означає, що цінні папери довгострокового характеру повинні зберігатись бан-ком до настання терміну їх погашення. Звичайно, така регламен-тація обмежує можливості банку з проведення деяких вигідних операцій з цінними паперами, але має на меті зменшення обсягів спекулятивних операцій. До таких методів вдаються і регулюючі органи інших країн, наприклад, у США органи банківського нагля-ду можуть вимагати, щоб цінні папери перебували в портфелі банку не менш як 30 днів. З погляду наведеної раніше термінології та класифікації інвес-тицій, портфелі цінних паперів на інвестиції, пайової участі та вкла-день у дочірні компанії належать до фінансових інвестицій банку. Портфель цінних паперів на продаж може бути сформований з ко-роткострокових цінних паперів (з періодом обігу до 1 року), борго-вих цінних паперів (векселів), облігацій, акцій та інших цінних па-перів з нефіксованим прибутком, які придбані з метою подальшого продажу. Отже, до складу цього портфеля можуть входити як ін-струменти грошового ринку, так і інструменти ринку капіталів, тоб-то інструменти фінансового інвестування. Як бачимо, велика кількість цінних паперів, різноманітність їх характеристик, таких як дохідність і ризик, правила обігу і оподат-кування, багатофункціональність портфеля цінних паперів значно ускладнюють процес його формування і управління, а також за-вдання, що постають перед інвестиційним менеджментом кожного банку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ФУНКЦІЇ ПОРТФЕЛЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
