УПРАВЛІННЯ ДОХІДНІСТЮ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ ТА МЕТОДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ ЗА КРЕДИТАМИ
Головна мета процесу управління кредитним портфелем ба-нку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціа-лізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в пев-них галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгостро-кове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам. Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються та-кими чинниками: · розмір банку (капіталу); · правила регулювання банківської діяльності; · офіційна кредитна політика банку; · досвід і кваліфікація менеджерів; · рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів. Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредит-них ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначаєть-ся величиною капіталу. Капітал банку використовується при вста-новленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної дія-льності банків. Національним банком України встановлено ряд пов’язаних із кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до ка-піталу банку (дод. 10). Отже, розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його кредитного портфеля. Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризико-вості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установле-ні обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківсь-кої діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредит-ного портфеля. Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки креди-тування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до креди-тного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати осно-вним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого. Одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банк не повинен надавати кредити, які не можуть бути професійно оціне-ні фахівцями банку. Отже, досвід, кваліфікація та спеціалізація кре-дитних працівників також впливають на характеристики кредитного портфеля банку. У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджме-нту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохід-ності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага нада-ється найменш ризиковим напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на ко-ристь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів активних операцій. В Україні із введенням в обіг ОВДП, які до фінансової кризи 1998 року мали низький ризик і середню дохідність (приблизно на рівні доходів за кредитними операціями), більшість банків перероз-поділили свої активи, збільшивши розміри портфеля цінних паперів за рахунок зменшення обсягів кредитування. В період кризи ризи-ковість таких банків значно зросла, а фінансовий стан погіршився. Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом — видавати ті кредити, які приносять максима-льні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної опера-ції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, три-валістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів. Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефе-ктивну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при формуванні кредитно-го портфеля. Рівень кредитного ризику кожного позичальника безпосередньо впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом. Високий рівень ризику пов’язується з високою кредитною ставкою, і навпаки. Але кредитна ставка залежить не тільки від ризику. Вона формується під впливом наведених далі зовнішніх і внутрішніх чинників, які необ-хідно враховувати, визначаючи її. Ё Попит і пропозиція на ринку кредитів; Ё рівень конкуренції; Ё рівень кредитного ризику, що пов’язується з конкретним клієн-том; Ё кредитна політика банку; Ё категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з даним позичальником; Ё загальний рівень прибутковості всіх зв’язків з клієнтом; Ё вартість кредитних ресурсів для банку; Ё рівень базових ставок; Ё форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом. Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту. Наприклад, високий рівень кредитного ризику клієнта під-вищує ставку, а надання забезпечення знижує кредитний ризик. Але з наданням забезпечення у формі застави матеріальних цінностей зростають витрати банку, пов’язані з необхідністю зберігання заста-ви чи з контролем за її станом та ліквідністю. Ці видатки необхідно враховувати, установлюючи кредитну ставку. За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кре-дитні ставки на певному рівні, який був би прийнятний для клієнтів і приносив би прибуток. Кредитна ставка повинна бути достатньо низькою, аби позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на висококонкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті банківська маржа має тенденцію до ско-рочення. З огляду на сказане значна увага приділяється вибору ме-тоду ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практиці за-стосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «УПРАВЛІННЯ ДОХІДНІСТЮ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ ТА МЕТОДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ ЗА КРЕДИТАМИ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
