МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ АДЕКВАТНОСТІ КАПІТАЛУ ЗА МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ — БАЗЕЛЬСЬКА УГОДА ПРО КОНВЕРГЕНЦІЮ КАПІТАЛУ
Починаючи з 60-х років банківська діяльність характеризувалась виходом на міжнародні ринки та підвищенням ризиковості опера-цій. Невідповідність у правилах регулювання достатності капіталу банків різних країн породжувала серйозні проблеми, пов’язані із за-хистом інтересів клієнтів та партнерів банку. З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової сис-теми і якомога справедливішої конкуренції в 1987 році Базельським комітетом регулювання банківської діяльності була прийнята угода про єдині міжнародні стандарти достатності капіталу, яка дістала назву «Базельська угода про конвергенцію капіталу». Базельський комітет складався з представників центральних банків та регулюю-чих органів 12 провідних індустріальних країн світу: Бельгії, Кана-ди, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швей-царії, Люксембургу, Великої Британії та США. Кожна країна взяла на себе відповідальність за приведення власних вимог адекватності капіталу до міжнародних стандартів. Формально Базельська угода була схвалена в липні 1988 року і для впровадження нових методів визначення достатності капіталу передбачався перехідний період (1988 – 1992 рр.). Базельська угода базується на визначенні структури капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зо-бов’язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ, що перебувають під юрисдикцією перелічених країн, а регу-люючі органи мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику та визначати деякі складові капіталу. Базельська угода від-крита для приєднання інших країн. За Базельською угодою банківський капітал поділяється на два типи: · основний капітал, або капітал першого порядку (рівня); · додатковий капітал, або капітал другого порядку (рівня). Основний капітал включає звичайні акції, безстрокові привіле-йовані акції, якими не передбачається накопичення дивідендів; не-розподілений прибуток; додатковий дохід у вигляді коштів акціоне-рів, внесених без додаткового випуску акцій; премії за акціями, якщо вони продаються з надлишком ринкової вартості порівняно з номінальною; неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній. Основний капітал є найстабільнішою частиною сукупно-го капіталу. Додатковий капітал включає субординовані боргові зобов’язання; загальні резерви на покриття збитків за кредитами та орендою; безстрокові, довгострокові та конвертовані привілейовані акції, які дають право на накопичення дивідендів; резерви переоцінювання основних засобів, коли вони можуть бути оцінені за вищою вартіс-тю і різниця зараховується до капіталу. Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. Складові капіталу другого порядку регулюються самостійно країнами, які підписали Базельську угоду. До розрахунку показників достатності капіталу береться фактичне значення додаткового капі-талу, але сума не повинна перевищувати розміру основного капіта-лу. Це означає, що загальна величина додаткового капіталу може бути більшою за основний капітал, але сума перевищення не зара-ховується до розрахунку нормативів достатності капіталу. Крім то-го, жодна з форм додаткового капіталу не може становити більш ніж 50% основного. Резерви на покриття збитків за кредитами та орендою включаються до складу додаткового капіталу за умови, що вони є загальними (а не спеціальними) і становлять не більш як 25% зважених за коефіцієнтами ризику активів. Відрахування (відвернення) складаються з інвестицій та інших вкладень у неконсолідовані дочірні підприємства, вкладень у капі-тальні цінні папери, інших вкладень, які регулюються органами на-гляду кожної країни. Сукупний капітал визначається як сума основного і додаткового капіталу за мінусом відрахувань. Базельською угодою також передбачено врахування кредитного ризику, пов’язаного з різними видами активів та позабалансових зо-бов’язань банку. Кожний вид балансових активів банку множиться на коефіцієнт ризику, який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов’язань конве-ртується в активи через перевідні коефіцієнти і також зважується на відповідний коефіцієнт ризику. Суму всіх активів та позабалансових зобов’язань з урахуванням рівня ризиків називають сукупними ак-тивами, зваженими за ризиком. Міжнародною угодою пропонується шкала коефіцієнтів ризи-ку, які можуть бути використані без змін або скориговані залежно від економічної ситуації конкретної країни. Наприклад, в Україні протягом останніх років коефіцієнти ризику активів змінювалися кілька разів. У 1995 році коефіцієнт ризику основних фондів банку становив 50%, а 1997 року — 100%. НБУ підвищив коефіцієнт ри-зику основних фондів з огляду на достатній рівень насиченості ринку нерухомості, що може супроводжуватися зниженням цін на будівлі, споруди та зменшенням їх ліквідності. Коефіцієнти ризи-ку за міжнародними стандартами та діючі в Україні наведені в дод. 2. Міжнародні стандарти достатності капіталу вимагають додер-жання мінімально допустимих нормативів основного капіталу N1 та сукупного капіталу N2: ; (2.3) , (2.4) де К1, К2 — капітал відповідно основний і додатковий, причому К2 Ј К1; САр – сукупні активи та позабалансові зобов’язання, зважені за ризиком. Базельська угода стала значним кроком у напрямку стабілізації міжнародної фінансової системи та зростання банківського капіта-лу. Зв’язок капіталу та кредитного ризику зумовлений, насамперед, здатністю капіталу нейтралізувати втрати через неплатоспромож-ність позичальників. Але Базельською угодою не враховуються інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний, ризик ліквідності. То-му пошук нових досконалих методів визначення адекватності капі-талу триває.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ АДЕКВАТНОСТІ КАПІТАЛУ ЗА МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ — БАЗЕЛЬСЬКА УГОДА ПРО КОНВЕРГЕНЦІЮ КАПІТАЛУ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
