Однією з найважливіших передумов експортної діяльності підприємства є відповідність його матеріальних ресурсів вимогам експортної діяльності з позицій їх достатності в кількісному і якісному аспектах. Скажімо, аграрне підприємство не зможе виро-бити якісні сільськогосподарські товари, придатні для експорту, якщо в нього буде обмаль якісного насіння кращих сортів культур, достатньої кількості добрив і нових поколінь отрутохімікатів, су-часної техніки для своєчасного і якісного догляду та збирання, коли через нестачу ресурсів не будуть дотримуватися екологічні вимоги або коли відсутнє поголів’я тварин кращих порід і ліній тощо. Важливо також знати, що якісний товар, який користується по-питом в Україні, не обов’язково є таким, котрий бажають купити іноземні покупці, оскільки вони можуть мати інші звички і смаки. Крім того, в країні імпорту можуть бути інші вимоги стандартів, інші місцеві звичаї ведення торгівлі, інша система ваги тощо. Тому може виникнути потреба в пристосуванні (адаптуванні) товару підприємства до закордонного ринку збуту. Як бачимо, виникає необхідність у визначенні придатності това-ру до експорту. При цьому слід приділити особливу увагу таким пи-танням: · чи характеризується товар високою і сталою якістю. Це особ-ливо важливо для сільськогосподарських товарів, багато з яких швидко пошкоджуються і піддаються псуванню. Який реальний термін збереження товаром високої якості за існуючих умов його транс-портування і зберігання? · чи має товар порівняно з іншими аналогічними товарами лише йому притаманні особливості, які б поліпшували можливості його збуту за кордоном в потенційних країнах імпорту? Якщо такі особ-ливості існують, то підприємство може розраховувати на успіх в ек-спортній діяльності. В іншому разі можливості експорту істотно звужуються або можуть бути зведені до нуля, якщо підприємство не докладе зусиль щодо просування товару на ринок. Проте слід пам’ятати, що маркетингові зусилля вимагають значних коштів, а це уск-ладнює проблему цінової конкурентоспроможності товару; · який вид траспорту може бути використаний для експорту то-вару, яка вірогідна величина транспортних витрат і наскільки вони підвищать собівартість продукції? · чи немає торгових бар’єрів у потенційних країн-покупців, які б ускладнювали доступ товару на їх ринок? · якщо є необхідність в адаптації товару до специфічних вимог експортного ринку, то скільки для цього потрібно часу і які будуть додаткові витрати? Кожне з перелічених питань має принципове значення для екс-портера, тому на них потрібно мати чіткі й аргументовані відповіді. Незадовільний для експортера висновок з будь-якого питання може стати причиною його відмови від експорту. За умови, що всі пара-метри придатності товару до експорту задовольняють виробника, йому слід дати відповідь на ще одне дуже важливе запитання: за якою ціною він зможе продавати товар? Для підприємства важливо, щоб мінімальна експортна ціна на його товар була не нижчою від рівня, за якого його дохід від екс-порту був би не меншим від доходу, отримуваного від реалізації то-вару на внутрішньому ринку. Якщо ж розрахована таким чином ціна перевищує конкурентну ціну на міжнародному ринку, то підприємству потрібно знайти можливості зниження витрат або ж відмовитися на даному етапі від експорту. Зрозуміло, що для вироб-ника експорт може стати досить ефективним, якщо його мінімальна ціна нижча від конкурентної. Важливою передумовою експортної діяльності є наявність у підприємства необхідних фінансових ресурсів. Експорт — це діяль-ність, яка вимагає більших витрат, ніж їх зазнає виробник, реалізу-ючи товар на внутрішньому ринку. Додаткових витрат підприємство починає зазнавати ще до початку експортних операцій: на вивчення міжнародного ринку, на заходи щодо просування товару на ринок тощо. Крім того, експорт вимагає значних додаткових витрат на транспортування товару, оплату митних зборів, організацію прода-жу товару в країні імпортера та ін. Як захід у конкурентній боротьбі підприємство може використати поступки іноземному покупцю, на-даючи відстрочку платежу за товар. Стає очевидним , що експорт ви-магає більше готівки, ніж її необхідно мати при реалізації товару на внутрішньому ринку. При нестачі власних фінансових ресурсів для здійснення екс-порту приватні або приватизовані малі і середні підприємства (причому у приватизованих підприємств частка державного майна не повинна перевищувати 49%) мають можливість скористатися кош-тами проекту розвитку експорту, розробленого Світовим банком, термін реалізації якого до 2001 року. Головним втілювачем проекту є Укрексімбанк України. Через його установи виділяється кредит українським експортерам в сумі 60 млн доларів. Крім того, на-дається 5 млн доларів для безоплатної допомоги експортерам під відповідні проекти. Але ці кошти підприємство має право викори-стати лише за такими напрямами діяльності, як розвиток експортно-го маркетингу, створення необхідної експортної інфраструктури, залучення консультантів, підвищення кваліфікації персоналу. Підприємство може одержати кредит чи безоплатний грант ли-ше після того, як його проект пройде експертизу в Укрексімбанку. Розмір окремого кредиту не перевищує 5 млн доларів. Причому вла-сний внесок підприємства-позичальника має становити не менше 30% суми кредиту. Обов’язковими умовами одержання кредиту і гранту є: по-перше, прибутковість проекту, яка має бути не менше 15 % від вкладених коштів; по-друге, забезпечення протягом усього строку погашення кредиту коефіцієнта обслуговування боргу (відношення суми оплати основного боргу за кредит разом з нара-хованими за нього процентами за фінансовий рік до грошових над-ходжень від проекту за цей же рік) на рівні не менше 1:1,5; по-третє, співвідношення суми всієї заборгованості підприємства, включаю-чи і цей кредит, та суми власного капіталу має становити не біль-ше 70 :30. На стадії прийняття рішення про залучення даного виду кредиту підприємство повинне врахувати ту обставину, що Укрексімбанк може встановлювати по окремих проектах неоднаковий позичковий процент і строки повернення платежу залежно від визначеного ним рівня кредитного ризику. Успіх експортної діяльності значною мірою залежить від її кад-рового забезпечення. На зовнішніх ринках значно вища конку-ренція, ніж на вітчизняному ринку. Щоб за таких умов успішно продавати свій товар, потрібна висока кваліфікація в галузі міжнародної торговельної практики керівника підприємства, а та-кож персоналу, якому доручено здійснювати експортні операції. Якщо підприємство лише починає експортну діяльність і роз-глядає її не як епізодичний акт, а як самостійний і довготривалий напрям розвитку, йому заздалегідь слід подумати про комерційну підготовку власних кадрів, надавши їм можливість пройти навчання у відповідних навчальних закладах. Але оскільки послугами цих ка-дрів підприємство зможе скористатися пізніше, то на перших порах для зменшення ризику йому доцільно найняти консультантів з екс-порту. Це вимагає додаткових витрат. Однак тут слід пам’ятати, що зайва економія в найнятті консультантів для організації і плануван-ня експортної діяльності на початковій стадії може призвести до ве-ликих втрат, які не йдуть ні в яке порівняння з витратами на оплату їх послуг. Чим більші масштаби експортної діяльності підприємства, тим більша існує потреба у знанні персоналом іноземних мов. Звичайно, якщо підприємство здійснює експортні операції рідко і безсистемно, то воно може найняти на певний час перекладача. Але регулярна ек-спортна діяльність вимагає, щоб персонал, який здійснює її, добре володів насамперед англійською мовою і, крім того, бажано ще й мовою країни експорту. У міжнародній торговельній практиці панує вислів: купити товар можна будь-якою мовою, але продавати краще всього рідною мовою клієнта. Кадровий персонал повинен добре знати вітчизняне і міжнарод-не право, що регулює зовнішньоекономічну діяльність. Адже за по-рушення чинного законодавства України (свідомо чи несвідомо) до суб’єктів ЗЕД застосовуються спеціальні санкції — тимчасового призупинення ЗЕД або режиму індивідуального ліцензування. При-чому індивідуальному ліцензуванню підлягають усі без винятку види ЗЕД. Підприємству — порушнику законодавства (порушення в частині антимонопольних заходів, здійснення недобросовісної конкуренції, застосування демпінгу, порушення обмежень на реекспорт тощо) видається разова індивідуальна ліцензія, за яку потрібно сплачувати державний збір. Вона є підставою для митного оформлення вантажів підприємства, до якого застосовано режим індивідуального ліцензування. По ліквідних товарах, перелік яких затверджується Міністерст-вом зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі (МЗЕЗіТ) щомісячно, крім індивідуального ліцензування, здійснюється цінова експертиза цих товарів тими органами, які видають ліцензії (на великі контрак-ти з ціною більше 500 тис. доларів для підприємств східних облас-тей або більше 250 тис. доларів для суб’єктів інших регіонів ліцен-зії видає управління експортно-імпортного контролю МЗЕЗіТ, а на контракти з меншими сумами — обласні управління зовнішньоеко-номічних зв’язків). До переліку ліквідних сільськогосподарських товарів, як прави-ло, входять м’ясо, молоко і молочні продукти, зерно, горох, борош-но, крупи, насіння ріпаку і соняшнику, шрот, олія соняшникова, цу-кор, спирт етиловий, шкірсировина. Підприємствам, до яких застосовано санкцію тимчасового при-зупинення ЗЕД або індивідуального ліцензування, заборонено укла-дати угоди доручення, комісії, агентські, спільної діяльності, кон-сигнації, дилерські, дистриб’юторські, оренди, найму та інші угоди, які передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій ін-шими способами або на користь інших осіб за дорученням чи через передачу майна у строкове користування з метою проведення ЗЕД.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРЕДУМОВИ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» з дисципліни «Менеджмент: прийняття рішень і ризик»
