ОБГРУНТУВАННЯ РІШЕННЯ «ПРОДУКТ—ПРОДУКТ» ЗА ФАКТИЧНИМИ ДАНИМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНКУРУЮЧИХ ГАЛУЗЕЙ
Досі ми обгрунтовували прийняття рішення «продукт—продукт», користуючись експериментальними даними. Проте в ре-альному житті така інформація часто відсутня через недостатній рівень кадрового забезпечення і технічної оснащеності дослідних станцій, які покликані, крім інших наукових досліджень, розробляти обгрунтовані практичні рекомендації про зв’язок між витрачанням ресурсів та їх віддачею в конкретних грунтово-кліматичних умовах виробництва. З іншого боку, опиратись лише на експериметальні дані і не враховувати специфіки конкретних підприємств не завжди виправдано, оскільки це може призвести до неправильних вис-новків. Адже експериментальні дані розраховані на типові умови даної мікрозони, а отже, вони не в змозі відобразити ту різноманітність особливостей, які нерідко притаманні окремим підприємствам, що знаходяться за межами таких типових умов. Обгрунтування рішення «продукт—продукт» за фактичними да-ними покажемо на прикладі оцінки вигідності заміни однієї конку-руючої культури іншою. Для того щоб зрозуміти механізм такого обгрунтування, для прикладу спочатку будемо брати спрощену ви-робничу ситуацію з наступним переходом до реальних багатогран-них зв’язків між виробничими витратами і одержуваною продукцією. Відповідно до сказаного розглянемо ситуацію, коли виробничі витрати (постійні+змінні) в розрахунку на 1 га посіву конкуруючих галузей однакові. Оскільки таке явище, хоч і рідко, але дійсно може мати місце в практиці роботи аграрних підприємств, то його всебіч-ний аналіз дасть змогу більш обгрунтовано розв’язувати дану проб-лему в тих переважаючих випадках, коли витрати в розрахунку на 1 га і на одиницю продукції конкуруючих галузей різні. Відправним пунктом методики такого аналізу є положення, згід-но з яким дві конкуруючі культури є однаково економічно вигідними, якщо коефіцієнт заміни одного продукту іншим дорівнює зворотному співвідношенню цін на ці продукти. Ко-ефіцієнт заміни визначається в даному випадку діленням середньої фактичної врожайності культури, що розглядається як об’єкт заміни, на середню врожайність культури-замінника (культура, якою ми хочемо замінити іншу культуру). Справедливість цього положення може бути доведена на такому прикладі. Припускаємо, що підприємство хоче визначити, яку куль-туру йому краще вирощувати — горох чи сою за умови, що вро-жайність їх становить відповідно 30,1 і 16 ц/га, а ціна реалізації — 25 і 47 грн. за 1 ц. Співвідношення врожайності цих культур (ко-ефіцієнт заміни) становить 1,88:1 на користь гороху (30,1 : 16 = 1,88), а співвідношення цін також 1,88 : 1, але на користь сої (47 : 25 = 1,88). Якщо виробничі витрати на 1 га посіву вказаних культур однакові, то підприємство одержуватиме рівновеликий дохід з 1 га гороху і сої (30,1 ґ 25 = 16 ґ 47) і йому однаково, яку з цих двох культур вирощувати: якщо воно хоче одержати 16 ц сої, то йому потрібно відмовитися від 30,1 ц гороху, і навпаки. Отже, підприємство може повністю відмовитися від однієї з двох культур або висівати їх у різних співвідношеннях, і при цьому його дохід не зміниться. У тих випадках, коли коефіцієнт заміни більше або менше від цінового співвідношення (за умови однакових виробничих витрат на 1 га конкуруючих видів продукції), то один з видів продукції буде давати більше доходу з одиниці площі порівняно з іншим. Якщо б у нашому прикладі врожайність сої зросла до 19 ц/га, то коефіцієнт заміни становив би 30,1 : 19 = 1,58, тобто був би меншим від ко-ефіцієнта цінового співвідношення. За таких умов підприємству вигідніше вирощувати сою, ніж горох, оскільки при цьому воно одержуватиме більший дохід (30,1 ґ 25<19 ґ 47). В даному випадку існує правило, якого слід дотримуватися: площу культури-замінника (та, що стоїть у знаменнику при визначенні ко-ефіцієнта заміни) слід розширювати за рахунок конкуруючої, якщо коефіцієнт заміни менше від коефіцієнта цінового співвідношення. У тому разі, коли останній показник є меншим порівняно з ко-ефіцієнтом заміни, то потрібно розширювати площу посіву куль-тури, яка розглядається як об’єкт заміни (та, що стоїть у чисельни-ку). Якби, скажімо, урожайність гороху становила 33 ц/га, то коефіцієнт заміни становив би 2,06 : 1 на користь цієї культури (33:16), тобто перевищував би коефіцієнт цінового співвідношен-ня. Тоді підприємству вигідніше було б вирощувати горох, оскіль-ки ця галузь приносила б йому більший дохід (33 ґ 25>16 ґ 47). Якщо підприємству у стартових умовах, щоб купити на ринку 16 ц сої, потрібно було зайняти під горохом 1 га посівної площі і про-дати вирощений урожай, то при коефіцієнті заміни 2,06:1 і стало-му ціновому співвідношенні йому вже потрібно зайняти меншу площу — 0,94 га. У тих випадках, коли збільшення або зменшення площі посіву однієї з культур призводить до підвищення або зниження її врожай-ності або врожайності конкуруючої культури, то потрібно ко-ефіцієнти заміни розрахувати при різних співвідношеннях площ і урожайності цих культур і на основі одержаних результатів виявити найбільш раціональну комбінацію галузей, за якої досягається максимальна прибутковість виробництва. Як переконує практика, у більшості комбінацій виробничі вит-рати на 1 ц продукції конкуруючих галузей неоднакові, що робить неможливим використання цін для розв’язання даної проблеми. То-му виникає необхідність у застосуванні інших підходів для такого розв’язку. Їх може бути два. Перший, коли в розрахунку на 1 га по-сіву постійні витрати в конкуруючих культурах однакові, а змінні витрати на 1 ц різні, передбачає визначення замість коефіцієнта ці-нового співвідношення коефіцієнта співвідношення умовного прибутку. Величину останнього розраховують як різницю між ціною реалізації 1 ц продукції і змінними витратами на цей обсяг продукції. Всі інші ланки розглянутої методики вигідності заміни однієї культури іншою повністю зберігають своє значення для дано-го випадку. Ще більш ускладнюється завдання, коли культури відрізняються між собою обсягом не лише змінних, але й постійних витрат, особ-ливо у випадках, коли для їх вирощування потрібна спеціалізована техніка. Наприклад, на виробництві цукрових буряків і картоплі за-стосовуються різні, лише для них притаманні види техніки, — сівалки і збиральний комплекс для першої з названих культур і саджалки і картоплезбиральні комбайни для другої. При заданому рівні врожай-ності таких культур сума постійних витрат в розрахунку на 1 га посіву і 1 ц продукції знаходиться в обернено пропорційній залежності від площі їх посіву. Якщо, наприклад, постійні витрати, пов’язані з вико-ристанням спеціалізованої техніки на виробництві цукрових буряків, при площі їх посіву 180 га, взяти за 100%, то при площі посіву 250 га вони становитимуть на 28 процентних пунктів менше. Тому суть другого підходу зводиться до того, щоб по кожному варіанту площі посіву були розраховані постійні витрати в розра-хунку на 1 га вказаної площі, а потім і на 1 ц продукції. До одержа-ного результату додають змінні витрати і встановлюють таким чи-ном весь обсяг виробничих витрат. Відніманням їх від ринкової ціни визначають прибуток з розрахунку на 1 ц продукції, який викори-стовують замість цін для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення між конкуруючими галузями. Зазначимо, що розрахунок постійних і змінних витрат на 1 ц продукції здійснюється обов’язково, якщо до уваги береться зміна врожайності культур. В інших випадках постійні і змінні витрати можна розраховувати на 1 га посівної площі. Віднімаючи їх від грошового доходу культури з цієї ж площі, визначають прибуток, що використовується для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення. Подальше визначення вигідності заміни однієї культури іншою здійснюється таким же способом, як і за умов ви-користання коефіцієнта співвідношення цін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОБГРУНТУВАННЯ РІШЕННЯ «ПРОДУКТ—ПРОДУКТ» ЗА ФАКТИЧНИМИ ДАНИМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОНКУРУЮЧИХ ГАЛУЗЕЙ» з дисципліни «Менеджмент: прийняття рішень і ризик»
