СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ КООПЕРАТИВИ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ
1. Реалізація земельних прав громадян спільно з іншими особами можлива шляхом об'єднання їхніх земельних ділянок, майна, підприємницької діяльності, а також (у більшості випадків) і праці. Таким чином організуються сільськогосподарські кооперативи та господарські товариства. Варто зазначити, що, хоч останні і набули значного поширення в сільському господарстві України, проте, як свідчить досвід країн із високоорганізованою ринковою економікою, вони не є достатньо прийнятними для сільського господарства. В. П. Дєнісов і В. М. Новіков вважають, що акціонерні товариства взагалі не характерні для сільського господарства. Світова практика доводить, що в цій галузі більш доцільні підприємницькі формування, які засновані на особистій праці їхніх учасників . І хоч акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю, які іноді практикуються в сільському господарстві України, у більшості випадків використовують працю своїх учасників і навіть прибуток досить часто в них розподіляється відповідно до вкла- 1 деної праці, і лише частково - як дивіденди на паї чи акції, все ж зазначені особливості характерні саме для сільськогосподарських, у першу чергу, виробничих кооперативів. На сучасному етапі реформування економічних відносин в Україні організаційна структура сільського господарства первинно зорієнтована на комерціалізацію всієї системи відносин в АПК. Це означає, що основними мотиваціями для організації та діяльності нових приватних формувань є отримання максимального прибутку. А це, по-перше, не відповідає специфіці сільського господарства, як галузі, що ставить певну межу для розвитку класичних ринкових відносин, а, по-друге, не співвідноситься з надзвичайно важливою для України проблемою - проблемою раціонального використання земель. 1 Денисов В. Я., Новиков В. И. Направлення приватизации и реформирования агропро-мьішленного комплексе. //Практика реформирования агропромьішленного комплекса. -М., 1994.-С. 9. 1 Термін "приватні формування" вжито згідно з Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 3 грудня 1999 року (Урядовий кур'єр. - 1999, 8 грудня), хоча не є юридичним терміном і не відповідає повністю тому змісту, який у нього закладений. Сільськогосподарські кооперативи як органааційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав Тому в умовах, коли держава робить лише перші кроки на шляху підтримки сільськогосподарських товаровиробників, селянства загалом, доцільніше створювати сільськогосподарські кооперативи, які більш узгоджуються з інтересами їхніх членів, в тому числі й щодо найбільш ефективної реалізації громадянами земельних прав через кооперативи. Юридично і практично важливим є факт наявності спеціального Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. (з наступними істотними змінами, внесеними Законом від 2 листопада 2000 р.)1. Він визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві, правомірно стззить на перше місце мету задоволення економічних потреб членів кооперативу поряд із метою отримання прибутку, І тим самим підпорядковує інтереси кооперативу інтересам його членів, які є в кооперативах визначальними. Будучи за своєю суттю однією з основних організаційно-правовою формою реалізації громадянами (переважно в особі селян) їхніх земельних прав, сільськогосподарські кооперативи мають широкі перспективи для подальшого розвитку. Необхідно мати на увазі, що ступінь і обсяги реалізації земельних прав є різними у виробничих і обслуговуючих кооперативах. Більш повно свої земельні права громадяни можуть реалізувати через сільськогосподарські виробничі кооперативи. Адже останні виступають одними з основних землевикористувачів на землях сільськогосподарського призначення. Земельні відносини у них є базовими і мають пріоритетне значення як при організації, так І при подальшій діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів. Окрім того, їхня привабливість пояснюється ще й тим, що кожен член сільськогосподарського виробничого кооперативу уособлює собою певну тріаду: він одночасно є працівником, власником земельного і майнового паїв та управлінцем (членом загальних зборів, де йому належить право ухвального голосу). Поєднання в одній особі основних факторів сільськогосподарського виробництва є також одним з важливих мотиваційних механізмів забезпечення і реалізації земельних прав громадян. Свідченням потенційних можливостей сільськогосподарських кооперативів є вагомий український історичний досвід кооперування зусиль селян саме в такій природно складній галузі економіки, як сільське господарство2. 1 Голос України. - 1997, 13 серпня.; Урядовий кур'єр. - 2000, 30 листопада. 2 Процєнко Т. П. Правові аспекти становлення і розвитку сільськогосподарської кооперації в умовах аграрної реформи// Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні. - К., 2003. - С. 133-134. . , - 195 РОЗДІЛ 10 Видатний український письменник, вчений, громадсько-політичний діяч Іван Франко також вказував на переваги "спілкового ведення сільського господарства". Він пояснював переваги великого виробництва у землеробстві над малим його рентабельністю. У циклі поезій "Гадки на межі" (1881 р.) поет писав: Чи, межі, ви, межі, куценькі, куці В які бездоріжжя, в які манівці Ви втисли незрілий ще погляд суспільний Хто шлях нам покаже широкий і вільний? І далі продовжував: Я думав про людське братерство нове, думав, чи в світ воно швидко прийде? ї бачив я в думці безмежній поля: Управлена спільним трудом, та рілля Народ годувала щасливий, свобідний. Чи се ж Україна, чи се край мій рідний, Обдертий чужими і світом забутий? Так, се Україна, свобідна, нова І в мойому серці біль втишувавсь". Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" дає визначення поняття сільськогосподарської кооперації, сільськогосподарського кооперативу, Його видів тощо. Необхідно зазначити, що ці дефінітивні положення є базовими для регламентації відносин (у тому числі земельних) у конкретних сільськогосподарських кооперативах, а тому вони, на наш погляд, повинні бути значно більше спеціалізованими до аграрних відносин. 2. Поняття та правовий статус сучасних сільськогосподарських кооперативів повинні виходити з двох принципових засад: 0 врахування їхньої сутності як аграрних підприємців, що функціонують за умов переходу до ринкової економіки; 1 з'ясування їхньої ролі для забезпечення за цих умов прав грома дян (переважно селян) на землі сільськогосподарського призначення. Щодо першого положення, то певні Його елементи враховано законодавцем. Так Закон України від 17 липня 1997 р. говорить про 1 Франка Іван. Гадки на межі. 188 р. В 50 т. Т. 1. - К.: "Наукова думка", 1976. - С. 184. 2 Там же. -С. 186. 196 Сільськогосподарські кооперативи як організаціпно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав осіб, які утворюють сільськогосподарський кооператив як про товаровиробників; прямо закріплює підприємницькі засади господарської діяльності виробничих кооперативів; загальний закон України "Про кооперацію" фактично також закріпив підприємницьку природу виробничих кооперативів, а при визначенні загального поняття "кооператив" підкреслив добровільність об'єднання фізичних і юридичних осіб для ведення спільної господарської та іншої діяльності, що дає можливість припустити, що Інші типи кооперативів здійснюють свою діяльність також на засадах підприємництва. Не дивлячись на те, що сільськогосподарські кооперативи є аграрними суб'єктами, основу діяльності яких складає використання земель сільськогосподарського призначення, земельні відносини в них чинним законодавством України врегульовано неповно. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" зазначив, що земельні відносини в кооперативі регулюються Земельним кодексом України та окремими законами (ст. 22). Загальний Закон про кооперацію також закріпив відси-лочну норму, згідно з якою кооперативи придбавають земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України (ст. 22). Однак Земельний кодекс України 2001 р. не зробив цього. Зрештою, цей нормативно-правовий акт навіть не згадує такий суб'єкт землевикористання, як сільськогосподарські кооперативи. З цими факторами пов'язані істотні труднощі при регулюванні земельних відносин у Статутах конкретних кооперативів. Ст. 7 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", визначаючи зміст статутних норм, на жаль, не називає норми при юридичну природу земельної власності та про земельні права членів кооперативу. 3. Сільськогосподарські кооперативи, особливо виробничі, мають свої, властиві лише їм, характерні особливості, що є похідними від особливостей землевикористання та використання праці в сільському господарстві та які накладають відбиток на їхній правовий статус і становище. У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" поняття сільськогосподарського кооперативу визначається наступним чином: "сільськогосподарський кооператив - це юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу". Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 5. - С. 35. 197 РОЗДІЛ 10 Дане визначення є базовим для сільськогосподарських кооперативів. Проте воно має низку недоліків. По-перше, загальний Закон про кооперацію уточнює завдання добровільного об'єднання фізичних та/або юридичних осіб у кооператив, а саме: ведення господарської та іншої діяльності, що розширює сферу діяльності кооперативів, у тому числі і сільськогосподарських. А тому положення загального закону у цьому випадку є більш вдалим. По-друге, можливість об'єднання в кооперативі лише сільськогосподарських товаровиробників порушує права громадян України, в першу чергу, селян, які бажають створити чи вступити до сільськогосподарського виробничого кооперативу, проте не є сільськогосподарськими товаровиробниками, тобто такими, у яких валовий дохід, отриманий від операцій із реалізації сільськогосподарської продукції за наявності сільськогосподарських угідь та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків від загальної суми валового доходу. Це в першу чергу закриває доступ до вступу чи можливість створення кооперативу для тих громадян, які вийшли з колективного сільськогосподарського підприємства та отримали земельні ділянки і майно у розмірі їхніх земельних і майнових паїв, а також деяких інших громадян, зокрема, членів сімей членів кооперативу, оскільки вони є власниками земельних ділянок, майна, але не завжди є товаровиробниками. Крім того поняття "сільськогосподарський товаровиробник", який використовується в Законі, не є достатньо вдалим. Оскільки буквально цей термін означає "виробник товару", то більш доцільно було б зробити його прив'язку до землевикористання для виробництва (виробничої діяльності), а не до реалізації власної продукції чи продуктів її переробки. Тим більше, що, скажімо, з метою залишення частини врожаю як насіннєвого матеріалу, товаровиробник не завжди може вкластися у ті обсяги реалізації продукції, які вимагаються Законом. Це може бути підставою для втрати статусу сільськогосподарського товаровиробника, а отже, відповідних пільг. Таким чином, видається більш правильним під поняттям "сільськогосподарський товаровиробник" розглядати фізичну або юридичну особу, які, використовуючи землі сільськогосподарського призначення, ; здійснюють виробництво сільськогосподарської продукції (з метою реалізації в обсязі, що перевищує 75 відсотків від загального обсягу продукції, яка нею виробляється. При цьому немає значення, чи виробляється продукція з використанням земель, які знаходяться у приватній власності товаровиробників, чи на орендованих землях. 198 Сільськогосподарські кооперат иви як організаціпно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав Необхідно погодитись з Н. І. Титовою у тому, що "Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" не дає визначення юридичної природи сільськогосподарської кооперації, яку повинні зумовлювати відносини землевикористання" . Тому недоліком визначення поняття "сільськогосподарський кооператив", яке дається в Законі, є те, що у ньому не враховується можливість об'єднання (внесення) земельних пайових внесків (йдеться лише про майнові пайові внески), хоча їхнє внесення є особливістю сільськогосподарських кооперативів, у першу чергу виробничих. А оскільки йдеться про поняття саме сільськогосподарського кооперативу, то необхідно передбачити таку можливість. Отже, громадяни України, які в процесі земельної реформи одержали земельні частки (паї), мають право використати їх для вступу у члени сільськогосподарський виробничий кооператив. Переважно йдеться про селян - колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств. Значний вплив на можливість реалізувати селянами свої земельні права справили Укази Президента України з питань реформування аграрного сектору економіки. Вони створили стартові умови для подальшої зміни земельних відносин на селі, що стало підставою для початку формування нової структури сільського господарства на базі нових організаційно-правових форм агропідприємництва. 4. Процес реформування в сфері сільського господарства відбувався в Україні у кілька етапів. Перший етап було започатковано Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р., який нормативно закріпив основний принцип земельної та аграрної реформ: земля повинна належати тим, хто її обробляє. Наступний Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р. визначив поняття паювання земель, осіб, які мали право на земельну частку (пай) та в загальних рисах процедуру проведення паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств. 1 Титова Н. І. Землі сільськогосподарського призначення - особливий об'єкт правової регламентації // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів: Видавни чий центр ЛНУ ім.І.Франка, 1999. - Вип. 34. 2 Урядовий кур'єр. - 1995, 12 серпня 199 РОЗДІЛ 10 Для закріплення положень попередніх Указів Президента України оуло прийнято Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформуаанНЯ аграрного сектору економіки" від 3 грудня 1УУУ р. Однак, як не дивно, усі Укази спрямовані на прискорення реформування аграрного сектору та зміну земельних відносин в той час, як реформування Повинно бути процесом еволюційним (а не революційним), спрямованим на поступову зміну суспільних відносин із тим, щоб ці зміни були свідомо проаналізовані і сприйняті тими суб'єктами, яких вони торкаються. 5. Окремо необхідно виділити проблему масової приватизації земель в Україні. Оскільки це пов'язано зі справедливим ставленням до селянства в сучасний період розвитку суспільних відносин та з вирішенням питання забезпечення земельними ділянками майбутніх поколінь, зокрема тих осіб, які в майбутньому виявлять бажання здійснювати сільськогосподарське виробництво у будь-якій організа-цшно-правовш формі, Q тому числі й при створенні чи вступі до сільськогосподарського кооперативу з земельними пайовими внесками. На Заході сьогодні йде зворотній процес, спостерігається тенденція до обмеження повноважень власника шляхом встановлення державою нормативних правил володіння, користування і розпорядження землею, а також повна або часткова передача державі повноважень щодо землі, які колись були прерогативою приватного власника2. І ця практика, на думку М. І. Краснова, ставить за суттю під сумнів саму теоретичну концепцію приватної власності, ц адекватність сучасним соціально-економічним умовам . неоохідність приватної власності на землю в Україні часто аргументується тим, що земля повинна бути передана селянам, тобто тим, хто п обробляє, що лище приватний власник може ефективно працювати на землі і лише розбуДОВа аграрного сектору економіки на основі приватної власності може вивести його з кризи, забезпечивши гідне життя народу України . Однак при цьому не завжди обгрунтовано посилаються на досвід зарубіжних країн, замовчуючи чомусь суттєву державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників, яка існує в 1 Урядовий кур'єр. - 1999, 8 грудня. Детальніше про це див.: ЗеМельное законодательство зарубежньїх стран. - М, 1982. Див.. Краснов Н. И. Земельная реформа и земельное право в современной России// Государство и право. - 1993. ve 12. - С. 12-13. Див.. Ьуришгші. Приватна власність, а не колгоспна безпорадність. // Український шлях.-2000.-№20-26 січця 200 Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалЬаци громадянами України земельних прав усіх розвинених країнах світу. Про що, зокрема, свідчать такі дані: країнам ЄЕС сільське господарство щорічно обходиться у 40 млрд доларів. У 24 розвинених країнах, об'єднаних Організацією з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), фермери близько 40% своїх доходів отримують у вигляді дотацій шляхом штучного підвищення державою цін на закуплювану сільськогосподарську продукцію і т. п.1 При цьому в основі державної підтримки сільського господарства є визнання його становища хронічно невигідним в системі товарних зв'язків народного господарства". Тому цілком слушним є зауваження Ц. В. Бичкової про те, що в теперішній час гаслом "землю - селянам" іноді намагаються підмінити необхідність повернення боргів селу, забезпечити його засобами виробництва, фінансовою підтримкою тощо Крім того існує реальна загроза, що з введенням виключно приватної власності на землі її власниками можуть стати зовсім не ті, хто працює на ній. Наше законодавство захистити селянина в таких умовах не здатне з однієї простої причини - недієвості самого законодавства. У Конституціях більшості країн встановлені обмеження для власників, і все це - заради справедливих соціальних відносин і раціональної експлуатації землі4. Конституція України містить лише загальну вимогу про те, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Для нас могла б бути прийнятною практика Італії. Землі, що отримані в ході аграрної реформи, в цій країні заборонено було продавати протягом ЗО років5. А в Іспанії, наприклад, землі, які знаходилися в суспільній власності, спочатку передавались у приватне володіння на 10-12 років без права їх продати, і лише потім - у повну власність6. Така 1 Див.: Бичкова Ц. В. Новьіе подходи к решению продовольственной проблеми: истннное и ложное. //Государство и право. - 1992. - № 7. - С. 37. 2 Див.: ФудинЛ. Ф. Зкономика сельского хозяйства зарубежньїх стран. Развитьіе капиталистические страньї. - М., 1987. - С. 208. 3 Бьічкова Ц. В. Новьіе подходи к решению продовольственной проблемьі: истинное и ложное. //Государство и право. - 1992. - № 7. - С. 37. 1 Див.: Романьоли 3. Влияние режима передачи права собственности и способа использования земель на рост числа индивидуальньїх и коллективньїх земледельцев, заинтерессованньїх в решении проблемьі окружающей средьі // В кн.: Право и сельское хозяйство в СССР и Италии. - М.. 1980. - С. 104-106. 1 Див. Право и сельское хозяйство в СССР и Италии. - М., 1980. - С. 105. 6 Международная конференция по проблемам с/х зак-ва в СССР и странах Вост. Европьі в условиях рьінка // Сов. гос. и право. - 1991. - № 10. - С. 40. . . 20Ї РОЗДІЛ 10 практика є доцільною з таких причин: а) селяни отримують можливість адаптуватись у нових умовах господарювання; 6) це час, який дозволяє звикнути селянину до нового статусу - власника землі і випробувати себе у ролі власника і господаря на цій землі (видається, що саме психологічний аспект є визначальним у встановленні державою мораторію на відчуження земель, отриманих у результаті земельної та аграрної реформ, однак не можна применшувати і роль економічного фактора, який теж має об'єктивний характер); в) це сприяє нерозпорошеності земель і їхньому використанню за цільовим призначенням; г) є фактором забезпечення продовольчої безпеки країни. Земельний кодекс України 2001 р. також містить норму про встановлення обмежень для громадян та юридичних осіб, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадян - власників земельних часток (паїв) до 1 січня 2007 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб (п. 15 Перехідних положень ЗК України із змінами, внесеними згідно із Законом від 06.10.04 р. №2059-IV). І хоча строк мораторію є порівняно малим, у поєднанні з нормами ст. 130 Земельного кодексу України про те, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути, у першу чергу, громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи зайняті веденням товарного сільськогосподарського виробництва та юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва, можна вважати, що основної мети земельної і аграрної реформ -формування господаря на землі - буде досягнуто. Таким чином, забезпечувані і гарантовані законодавством України, зокрема відповідними Указами Президента, можливості селян -колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств отримати земельні ділянки у розмірі їх земельних часток (паїв) і внести їх при вступі у нові приватні формування, зокрема у сільськогосподарські виробничі кооперативи, можна вважати першою групою земельних прав громадян України, які селяни можуть реалізувати добровільно і на власний розсуд. Специфіка сільського господарства повинна враховуватися, виходячи зі статусу сільськогосподарських організацій як таких, у тому числі і кооперативів як специфічної форми аграрного кооперування, а також 202 . Сільськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав при оподаткуванні, при здійсненні процедури банкрутства тощо, а тому для теорії і практики важливе значення має визначення поняття сільськогосподарської діяльності та відповідних критеріїв віднесення організацій до сільськогосподарських. Сільськогосподарський кооператив - це насамперед безпосередньо сільськогосподарська діяльність, яка найбільш виразно проявляється в процесі спільного використання сільськогосподарських земель (грунтів) для вирощування рослинницьких культур. Таким чином у цьому контексті можна говорити про таку групу земельних прав громадян, як право на членську участь у процесі землевикористання. Це право, водночас, необхідно розглядати і як обов'язок. Це випливає з положень Закону України про сільськогосподарську кооперацію, зокрема, з визначення поняття сільськогосподарського виробничого кооперативу та зі ст. З цього Закону, у якій визначено принципи організації та діяльності сільськогосподарських кооперативів. Отже в Україні до недавнього часу розуміння сільськогосподарської діяльності обмежувалось лише діяльністю сільськогосподарських підприємств, їхніх об'єднань І громадян, які займалися обробітком землі, виробництвом продукції рослинництва і тваринництва. Очевидно, що такий підхід в умовах розвитку відносин товарообігу в аграрній економіці не може задовольняти сільськогосподарських товаровиробників. Тому в сучасному розумінні сільськогосподарська діяльність повинна трактуватися дещо ширше, і, крім традиційно сільськогосподарської діяльності, повинна включати в себе і діяльність з переробки сільськогосподарської сировини в готову сільськогосподарську продукцію. Тобто сільськогосподарською повинна визнаватись будь-яка діяльність сільськогосподарських організацій, їхніх об'єднань і громадян, яка пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення для виробництва продовольства. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" доповнює її можливістю займатися ще рибництвом і лісівництвом. Принцип широкого трактування сільськогосподарської діяльності було закладено в Законі України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років"1. Однак при цьому в самому понятті "сільське господарство" йдеться лише про сферу виробництва, пов'язану з біологічними процесами. Проте, враховуючи визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник", яке теж Офіційний вісник України. - 2001. - № 7. - Ст. 264. 203 РОЗДІЛ 10 дається у цьому Законі, можна зробити висновок, що поняттям "сільські господарство" охоплюється і гака додаткова (похідна) сфера діяльност як переробка власновиробленої сільськогосподарської продукції, а такоц її реалізація. Надалі є необхідність законодавчо закріпити понятті "сільськогосподарська діяльність" у ширшому його розумінні. Н. І. Титова вважає, що основним критерієм для відмежуванні сільськогосподарської діяльності від інших видів діяльності є викс ристання земель сільськогосподарського призначення як основного і незамінного засобу виробництва1. Цю позицію підтримує В. І. Федоі рович, однак доповнює її ще й іншими критеріями. Так автор вважає/ що під сільськогосподарською діяльністю треба розуміти не лише виробництво продукції з використанням земель сільськогосподарського призначення з метою біологічних перетворень під впливом кліматичних умов, а Й обслуговування його потреб (ремонт техніки, матеріально-технічне обслуговування тощо)". Що теж є важливим. Підсумовуючи, можна виділити специфічні ознаки сільськогосподарських кооперативів, у першу чергу виробничих (які також стосуються інших сільськогосподарських організацій): 2 вони є використувачами земель сільськогосподарського призна чення для ведення сільськогосподарської діяльності або обслуговування ЇЇ потреб; 3 вони мають особливий суб'єктний склад. Ст. 8 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" (зі змінами) зазначає, що чле нами сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути лише фізичні особи, які визнають Статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, формують фонди та беруть участь у діяльнос ті кооперативу (для членів сільськогосподарських виробничих коопе ративів обов'язковою є їхня особиста трудова участь). Формування фондів кооперативу, у першу чергу пайового, є однією з необхідних вимог членства у сільськогосподарському, зокрема виробничому, кооперативі. Пайові внески, як випливає з Закону про сільськогосподарську кооперацію, можна вносити також і земельними ділянками. Враховуючи той факт, що згідно з земельним законодавством України, землі можуть знаходитись лише у власності громадян або 1 Титова Н. И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовне аспектьі). - К.: Урожай, 1989,- С. 89. Федорович В. І. Правові основи створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів. -Львів, 1998. - С. 45 204 Сііьськогосподарські кооперативи як організаційно-правова форма реалізації громадянами України земельних прав юридичних осіб України (ст. 22 ЗК), то членами сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути громадяни України; ♦ використання земель сільськогосподарського призначення для сільськогосподарської діяльності повинно бути для кооперативів основним, професійним, постійним. Щодо професійності здійснення сільськогосподарської діяльності, то на сьогоднішній день цю ознаку можна розглядати швидше як бажану практику. Однак в перспективі така вимога повинна бути обов'язковою. При цьому, як видається, поняття "професійна діяльність" повинне трактуватись широко і застосовуватись як до фізичних осіб (у розумінні професійної підготовки, досвіду землевикористання тощо), так і до юридичних осіб (тобто Статутом відповідної юридичної особи здійснення сільськогосподарської діяльності повинно визначатись основним видом діяльності). У цьому плані показовим є досвід Литви, законодавство якої встановлює норми щодо обов'язкового мінімального рівня знань для осіб, які мають намір вести сільське господарство. При цьому законодавчо встановлено, що земельні ділянки державного земельного фонду для сільськогосподарської діяльності продаються чи здаються в оренду, кредити надаються особам, які мають документ про мінімальний рівень знань щодо ведення сільського господарства1. Таким чином сільськогосподарський кооператив - це юридична особа, утворена шляхом добровільного об'єднання громадян (переважно селян) і/або юридичних осіб України, яка характеризується демократичністю управління, на основі членства і об'єднання у власність кооперативу пайових земельних і майнових внесків для спільного використання земель сільськогосподарського призначення та ведення на засадах підприємництва сільськогосподарської діяльності, яка с основною, професійною, постійною, або обслуговування її потреб, шляхом особистої трудової участі членів кооперативу у процесі землевикористання або участі у господарських операціях кооперативу з метою задоволення матеріальних, соціальних, культурних та певних інших їхніх потреб. Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні характеризується масовим виникненням справжніх сільськогосподарських кооперативів. Тому чітке розуміння їх поняття, особливостей, значення 1 Аграрное и кoлorичecкoe законодательство в России и СНГ: Сравнигельно-право-вой анализ. - М.: Норма, 1999. - С. 38. 205 РОЗДІЛ 10 для розвитку аграрного підприємництва має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення. 6. Головна мета кооперації - об'єднання праці, трудових зусиль і здобуття кращих її наслідків. А якщо йдеться про сільськогосподарську кооперацію, то це - праця на землі, використання природних властивос тей земель сільськогосподарського призначення та їхніх властивостей бути основним засобом виробництва продукції сільського господарства. У виробничих сільськогосподарських кооперативах праця і землі - два фактори, які діють в органічному взаємозв'язку і, як зазначається в юридичній літературі, складають єдиний комплекс "земельно-трудових відносин". 7. Громадяни України мають зараз необхідні законодавчі підста ви для того, щоб організовувати сільськогосподарські кооперативи і спільно використовувати на цих засадах сільськогосподарські землі. Сільськогосподарські кооперативи в Україні на сьогоднішній день є одними з основних землекористувачів на землях сільськогосподар ського призначення. Особливо це стосується сільськогосподарських ви робничих кооперативів, які на даний час ще є переважаючою формою кооперування в сільському господарстві. За даними Міністерства аграрної політики України, в Україні створено 2 762 сільськогосподар ських кооперативів або 25 відсотків від усіх реформованих колективних сільськогосподарських підприємств (далі КСП) (у порівнянні з ФГ, яких створено лише 711 або 6%; приватних підприємств відповідно 2 444 і 22% від загальної кількості реформованих КСП)'. І хоча в оприлюд нених даних не зазначається, якого саме типу створюються сільсько господарські кооперативи, зрозуміло, що мова йде саме про виробничі кооперативи. Принаймні такого висновку можна дійти, враховуючи наступні моменти: а) реформуванню підлягали суб'єкти господарюван ня - юридичні особи виробничого типу, а отже на їх базі повинні були створюватися нові організаційно-правові форми аналогічного (ви робничого) спрямування; б) нові організаційно-правові форми господа рювання повинні базуватись на засадах приватної власності, у першу чергу на землі, а отже земельні відносини є визначальними для їхньої організації та діяльності. А це характерно саме для сільськогоспо дарських виробничих кооперативів. 2000, 1 Див.: Приймак О. Надія аграрного сектору - приватник (І Урядовий кур"єр. 5 квітня. 206
С'ьіьськогосподарські кооперит иаи як органЬаційно-праеова форма реалізації громадянами України земельних прав Разом із тим, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" не враховує "земельної'" специфіки сільськогосподарських виробничих кооперативів. 8. Так, згідно з новою редакцією ст. 1 Закону, під сільськогосподарським виробничим кооперативом треба розуміти "юридичну особу, утворену шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва". Звідси, аналізуючи дане визначення та інші норми Закону, можна виокремити такі характерні риси сільськогосподарського виробничого кооперативу: 4 Це юридична особа, тобто такий суб'єкт, який створений згідно з чинним законодавством, здатний брати участь у цивільному обороті від свого імені та нести відповідальність згідно зі своїми зобов'язаннями. 5 Створюється шляхом об'єднання виключно фізичних осіб. Про це чітко зазначено у п. 1 ст. 8 Закону, який викладено у редакції Закону від 2 листопада 2000 р. Ця ознака сільськогосподарського виробничого кооперативу обумовлена тим, що його члени зобов'язані "брати трудову участь у діяльності кооперативу", тобто безпосередньо здійснювати ви- робничогосподарську діяльність. Однак не всі фізичні особи можуть бути членами цього типу кооперативу, а лише громадяни України (це випливає 3 обов'язку засновників, членів кооперативу вносити пайові внески, зокрема, земельними ділянками (земельні пайові внески), які, згідно з зе мельним законодавством, можуть бути на праві приватної власності лише громадян України). Згідно з п. 2 ст. 8 Закону членами кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку. Ця норма видається не зовсім обгрунтованою. Адже членство у кооперативі вимагає не лише безпосередньої трудової участі у його діяльності, а й обов'язку формувати відповідні фонди кооперативу, у першу чергу пайо вий, тому сумнівно, що особа у 16-річному віці має належне їй на праві власності майно і земельну ділянку для внесення їх як пайового внеску. ♦ Члени сільськогосподарського виробничого кооперативу є сільськогосподарськими товаровиробниками. Однак, щодо визначення правового статусу учасників (засновників, членів) сільськогосподарського виробничого кооперативу як сільськогосподарських товаровиробників, то в більшості випадків для цього немає підстав. Враховуючи той факт, що фізичні особи об'єднуються в кооператив для спільного виробництва відповідної продукції, напрошується висновок, що, утворивши юридичну особу та 207 РОЗДІЛ 10 об'єднавши у ній земельні ділянки, майно і свою працю, сстання виступає як сукупний підприємець, який і є товаровиробником. Поодинці вони виступають як власники земельних ділянок і відповідного майна, використання яких у своїй виробничо-господарській діяльності забезпечує переважно їхні особисті споживчі потреби. І, як правило, принаймні на сучасному етапі, сільськогосподарські виробничі кооперативи об'єднують осіб, які отримали майно і земельні ділянки у розмірах відповідних до майнових і земельних паїв у результаті реструктуризації колективних агроформувань. А тому ні фактично, ні юридично товаровиробниками вважатися не можуть. Власне, об'єднуючи свої зусилля (лише в такий спосіб) вони стають єдиним товаровиробником. З іншого боку, маючи статус сільськогосподарського товаровиробника, особі немає сенсу бути засновником, членом іншого суб'єкта господарювання з аналогічним статусом. В цьому випадку доцільніше створювати обслуговуючі кооперативи, завдання яких полягає в обслуговуванні потреб сільськогосподарського виробництва своїх членів. ♦ Змістом діяльності є "спільне виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства" (ст. 1). Під поняттям "спільне виробництво" у цьому контексті можна розуміти об'єднану працю фізичних осіб в процесі використання ними земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва, а також іншого майна для отримання продукції сільського, лісового чи рибного господарства. Однак, видається, не зовсім коректним є розширення сфери виробничо-господарської діяльності сільськогосподарського виробничого кооперативу за рахунок вироблення продукції рибного і лісового господарства, оскільки основними галузями сільськогосподарського виробництва є рослинництво і тваринництво. Крім того, незважаючи на той факт, що новим Земельним кодексом України передбачено передачу у власність замкнених земельних ділянок лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь відповідних господарств (ст. 56 ЗК) і замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів) (ст. 59 ЗК), земельні ділянки лісового і водного фонду мають спеціальний правовий режим і повинні використовуватись за цільовим призначенням, а саме: для ведення лісового і рибного господарства, а не для ведення сільськогосподарського виробництва, яке провадиться на землях сільськогосподарського призначення і які мають власний правовий режим. Більше того, рибничі, рибальські чи кооперативи по веденню лісового господарства мають настільки значну специфіку, що є недоцільним об'єднувати їх у родове поняття сільськогосподарського виробничого кооперативу, тим більше, що історично ці види кооперації розвивалися самостійно і не стикалися Із сільськогосподарською кооперацією. Сіл ьсь когосп одарські кооп ерат иви як організацішіО'Правова форма реалізації громадянами України земельних прав 6 "Обов'язкова трудова участь" членів у діяльності виробничого кооперативу. Це істотно відрізняє сільськогосподарський виробничий кооператив від обслуговуючого; це вимагає чіткої організації праці, тру дового процесу за нормами аграрного (зараз здебільшого - локального) законодавства. 7 Сільськогосподарський виробничий кооператив є суб'єктом господарювання і суб'єктом підприємництва, а метою його діяльності є отримання і наступний розподіл доходу. Аналіз загальних теоретичних засад сільськогосподарського кооперування, особливих ознак сільськогосподарських виробничих кооперативів, їхньої законодавчої регламентації дає можливість дати більш повне визначення поняття сільськогосподарського виробничого кооперативу, а саме: "сільськогосподарський виробничий кооператив - це юридична особа, утворена шляхом об'єднання громадян України для спільного виробництва сільськогосподарської продукції з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва на засадах підприємництва шляхом обов'язкової трудової участі членів кооперативу в його виробничо-господарській діяльності з метою задоволення матеріальних, соціальних та інших потреб членів кооператив/'. 9. Основними принципами організації і діяльності сільськогосподарських виробничих кооперативів в Україні в сучасний період є добровільність форм господарської діяльності. їхні засновники і члени можуть об'єднувати в кооперативі майно, земельні ділянки І діяльність, тобто брати особисту участь у сільськогосподарському виробництві. Причому, що стосується майна і земельних ділянок, то вони можуть передаватися кооперативу на різних правових підставах: у власність як пайовий (майновий, земельний) внесок; у користування, в тому числі на умовах оренди тощо. Це вже залежить від волевиявлення особи, яка вступає до кооперативу і яка тим самим реалізує свої майнові та земельні права у той чи інший спосіб, прийнятний для неї. Як правило, про що свідчать законодавчі традиції регулювання діяльності кооперативів у країнах Західної Європи, кооперативна організація побудована на фундаменті приватної власності кооперативу на засоби виробництва і продукцію; члени кооперативу передають частину свого майна, земельні ділянки (як майнові і земельні пайові внески) у власність кооперативу. Таким чином власником майна і землі стає кооператив, а його члени, у зв'язку з участю у формуванні його майна і земельного масиву, набувають зобов'язальних прав стосовно до
208 209 РОЗДІЛ 10 кооперативу як юридичної особи, зокрема право участі в управлінні цим майном і землями; право отримати земельну ділянку в натурі у разі виходу з кооперативу тощо. При цьому свої земельні права у відносинах з сільськогосподарськими кооперативами громадяни України проявляють вже на стадії їхнього створення та вступу до них. Так, згідно зі ст. 9 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", члени кооперативу зобов'язані сплатити вступний і пайовий внески. А поняття "пайовий внесок" охоплює і земельні, і майнові пайові внески (про це детальніше піде мова далі). Пріоритетний характер земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах вимагає їхнього детального, чіткого і однозначного правового регулювання. Натомість редакція назви розділу V Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" об'єднує, крім земельних, майнові та фінансові відносини, що є недоцільним через різне значення та юридичну природу цих відносин. Разом із тим, важливе значення для розкриття змісту земельної правосуб'єктності сільськогосподарських кооперативів має ст. 22 Закону, яка, на жаль, є єдиною, що присвячена земельним відносинам у кооперативах. Вона розподіляє усі землі в кооперативі на: 8 земельні ділянки, які придбані кооперативом у власність; 9 земельні ділянки, надані йому в користування. А згідно із Законом України "Про кооперацію", земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність. Класифікація земель кооперативу не зовсім збігається з назвами статей - "Земля кооперативу", що презюмує належність кооперативу земель на праві власності, причому, як правило, придбаних на підставі цивільно-правових угод, оскільки йдеться про "придбання", а не про "передачу" відповідних земельних ділянок. Землі, надані кооперативу в користування, а точніше в оренду, не є землями кооперативу і використовуються кооперативом на засадах строковості, платності та поворотності. До категорії земель, придбаних кооперативом у власність, можна віднести лише ті землі, які, як уже зазначалося, кооператив придбав на підставі цивільно-правових договорів. Ці землі є власністю кооперативу як юридичної особи і не повинні, як видається, зараховуватися до земельного пайового фонду, а повинні складати земельний неподільний фонд. Разом із тим, до цієї категорії не можна віднести землі, які передані кооперативу у власність як пайові земельні внески, оскільки кооператив у цьому випадку є набувачем права власності, а не придба- 210 Сільськогосподарські кооперативи як органііаційпо-правова форма реалізації громадянами України земельних прав вачем. Терміни "набуття" і "придбання" мають дещо інші смислові відтінки, тому є практична потреба їхнього розмежування. Відповідно до ст. 22 (необхідно перейменувати на "Землі в кооперативі") треба доповнити, передбачивши третім пунктом таку групу земель, як землі, набуті кооперативом у власність. Така "прозорість" земельних відносин у кооперативі дасть змогу уникнути конфліктних ситуацій як між кооперативом і Його членами, так і між самими членами, зокрема у випадку припинення останніми членства і отримання відповідних земельних ділянок у розмірі земельного паю із земель, які є в кооперативі. Це також є гарантією справедливого і ефективного дотримання земельних прав громадян України - членів сільськогосподарських кооперативів. Щодо земельних ділянок, наданих кооперативу у користування, то п. 2 ст. 20 Закону містить уточнення про те, що члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, а точніше в оренду, справляється відповідна плата, згідно з договором, у розмірі, визначеному загальними зборами. Коректність даної норми викликає сумніви з таких причин: 10 пайовий внесок відображає майнову чи "земельну" участь члена кооперативу у створенні матеріальної бази і формуванні фонду земель кооперативу і, що суттєво, переходить у його власність. Пайовий внесок вираховується в грошовому виразі і зараховується до пайового фонду. Відповідно, як зазначає В. І. Семчик, І право користування земельною ділянкою також мас бути обчислене в грошовому виразі і зараховане до пайового фонду, а на практиці це зробити надто складно ; 11 ст. 22 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" зазначає, що земельні відносини в кооперативах повинні бути врегульовані Земельним кодексом та законами України. На жаль, цього не сталося. Ст. 22 ЗК передбачає лише передачу у власність та надання у користування земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва сільськогосподарським підприємствам, яким, незрозуміло з яких причин, віддано перевагу серед інших організаційно-правових форм підприємництва. Щоправда 1 Семчик В. 1. Організаційно-правові засади діяльності сільськогосподарської кооперації// Правова держава- Щорічник наукових праць.- 1998. - Вип. 9. -С. 2І2. 211 РОЗДІЛ 10 ст. 28 ЗК дещо розширює коло суб'єктів, яким землі (хоча правильніше говорити про земельні ділянки) сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Зокрема суб'єктами права власності визнаються також сільськогосподарські установи та організації, що не зовсім відповідає сучасній цивільно-правовій доктрині. У цій статті зазначається і на шляхи набуття права власності, зокрема, через внесення земельних ділянок до статутного фонду підприємств їхніми засновниками та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Окремої статті, яка б регулювала земельні відносини у сільськогосподарських кооперативах, як уже зазначалося, у новому Земельному кодексі України немає. Однак істотна специфіка цих відносин вимагає їхнього спеціального і детального врегулювання. Видається, що у Земельному кодексі України доцільно передбачити можливість та порядок надання сільськогосподарським (у першу чергу виробничим) кооперативам земельних ділянок у власність відповідними радами у разі, якщо останні створюються громадянами України, які не мають у власності земельних ділянок і, відповідно, неможливо сформувати земельний пайовий фонд кооперативу за рахунок внесення ними земельних пайових внесків, незважаючи на те, що ст. 116 закріплює можливість набуття права власності у такий спосіб, як загальну підставу для всіх юридичних осіб. Однак при цьому не визначено умов надання земельних ділянок та процесуального порядку такого надання. Як видається, цей порядок може бути аналогічним тому, який закріплений ст. 123 ЗК України стосовно надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам з певними особливостями, які випливають у зв'язку з наданням земельної ділянки у власність, а не у постійне користування. Важливість закріплення такої норми саме для сільськогосподарських (у першу чергу виробничих) кооперативів полягає у тому, що отримання земельної ділянки є для них правовстановлюючим фактом, який впливає на процедуру здійснення державної реєстрації кооперативу та на його подальшу виробничо-господарську діяльність.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ КООПЕРАТИВИ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
