КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
1. Конституція України - не лише Основний Закон України, а і закон якісно нового змісту та спрямування. її не можна порівнювати з Конституціями, які діяли в УРСР, оскільки йдеться про радикально нові методологічні підходи та оцінки соціальних явищ. Теоретично (формально-юридично) норми Конституції концептуально просякнуто гуманістичним і пріоритетним ставленням до людини як найвищої соціальної цінності. "Усі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини". Центральне місце в Конституції присвячено декларуванню прав і свобод людини як головного показника співвідношення між людиною (громадянином) і державою, яка повинна відповідати перед людиною за свою діяльність. У цьому полягає концептуальна сутність соціальної держави. 2. Слід підкреслити, що в царині земельних прав селяни на сьогодні займають перше місце серед усіх інших громадян України за активністю та масштабами їхньої реалізації. Передусім цьому сприяють відповідні конституційні норми. Істотно, що в Конституції України с дві спеціальні статті (13 і 14), які за їхнім значенням належать до таких, що регламентують загальні засади суспільних відносин. Саме той факт, що в Конституції є норми, спеціально скеровані на регулювання земельних відносин, на всебічну 4 оцінку землі (на відміну від вод, лісів тощо) є свідченням високого конституційного визнання цього об'єкту природи. Ст. 13 Конституції України визнає землі об'єктом права власності Українського народу. Слід погодитись з П. Кулиничем у тому, що ця норма несе в собі переважно політичний характер, оскільки вона повною мірою не вписується в цивілістичну доктрину права власності,2 хоча ЇЇ можна розглядати і як закріплення природно-економічної бази народовладдя та державної самостійності України. 1 Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень), - X.: Право, 1997. - С. 5-6. 2 КулиничП. Право власності на землю в Україні// Сільське господарство рефор мується,- 1997.-№4.-С. 13-14. Конституційні засади земельних прав громадян України Винятково важливе значення для визначення всебічної цінності землі має ст. 14 Конституції України. Введення в ранг конституційної правової норми положення про те, що "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" означає, що йдеться про унікальний і пріоритетний об'єкт правових відносин, яким є, передусім, землі сільськогосподарського призначення. Саме сільськогосподарські землі, зокрема, неоціненні грунти, уособлюють основне національне багатство України. Вони як основний засіб виробництва у цій сфері виконують життєзабезпечувальну функцію для всього суспільства, забезпечують продовольчу безпеку держави. Конституційне визначення земель "основним національним багатством" (ст. 14) є підставою для визнання їх не тільки приватновласницького, а в першу чергу - публічно-правового характеру. Як такі вони не можуть бути віднесені до об'єкту цивільно-правових відносин. Перша частина ст. 14 орієнтує на особливий правовий режим цих земель, на відповідальне ставлення до їхнього використання усіма суб'єктами. Ця вимога конкретизується, перш за все, нормою ст. 13 про те, що "власність зобов'язує", що означає право і обов'язок раціонального використання, а отже, і охорони земель. Друга норма цієї статті, зазначаючи, що "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству'1, передбачає загальносуспільну цінність земель, можливість обмеження прав земельних власників. "Особлива охорона державою" земель означає можливість встановлення державою спеціального охоронного режиму земель, правил їхнього використання та санкцій юридичної відповідальності за порушення охоронних норм. Причому це стосується всіх земель, незалежно від форми власності на них. Держава гарантує право власності на землі (ст. 14). Але в Конституції немає конкретних видів цих гарантій. Вони встановлені в Земельному кодексі України 2001 р. (Розділ V). Розділ Земельного кодексу "Гарантії прав на землю" є його новелою, оскільки ЗК УРСР такого розділу не мав. Зараз Земельний кодекс юридично забезпечує захист прав на землю (в першу чергу громадян), визначає гарантії права власності на земельну ділянку, встановлює відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок. За Конституцією право власності на землю "набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно від- 77 РОЗДІЛ 5 повідно до закону" (ст. 14). По-перше, тут наголошується на вимозі законного одержання земель; по-друге, норма розрізняє поняття "набуття" земель та "реалізація" суб'єктами їхніх земельних прав, що відповідає процесуально-правовому порядку землевикористання; по-третє, визначаються види суб'єктів власності на землі. Практично дуже важливою є норма ст. 14 про те, що право власності на землю "набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Це, зокрема, означає, що земельні права громадян України здійснюються, виходячи з конституційних засад, безпосередньо на підставі Земельного кодексу України (який є основним земельним законом України) та Інших законів (а не підзаконних актів). На жаль, земельна реформа в Україні в частині реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств та розпаювання земель сільськогосподарського призначення пройшла переважно на основі Указів Президента, а не законів. Відображенням домінування суспільної функції права власності на землю над приватними інтересами є положення конституційної норми про гарантії права власності на землю в розділі про загальні конституційні засади суспільного життя в Україні, а не в розділі про конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зміст невідчужуваного права людини на землю визначається, перш за все, унікальною соціальною значимістю цього найважливішого природного ресурсу. Конституція чітко не встановила форм власності на землі. На підставі Конституції України це зроблено Земельним кодексом України 2001 р. Ст. 78 ЗК зазначає, що "земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності". Найбільш практично поширеною формою земельної власності зараз в Україні є приватна власність громадян України (у першу чергу селян). Цьому сприяло проведення земельної реформи в аграрному секторі економіки. Проаналізовані конституційні норми безпосередньо присвячені земельним відносинам. Окрім того, в Конституції України є і друга група норм, які опосередковано пов'язані з цими відносинами. Зокрема, йдеться про норми ст. 41 стосовно власності, у тому числі права приватної власності, їх основних засад. На основі норм ст. 42 може організовуватись аграрна підприємницька діяльність. Для екологізацІЇ норм земельного законодавства важливе значен ня мають норми ст. 50 Конституції України. , .:. .... . t .,..,.,,. 78 Конституційні засади земельних прав громадян України 3. Конституція України гарантує недоторканість права приватної власності на земельну ділянку. Вилучення земельної ділянки можливе лише у винятковому випадку - з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановленими Земельним кодексом України, та за умови попереднього І повного відшкодування її вартості. Разом з тим, право приватної власності на землю не є абсолютним. У ч. 7 ст. 41 Конституції України встановлені обмеження щодо використання власності: використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію І природні якості землі. Очевидно, що найбільшою мірою такі обмеження стосуються приватних власників та орендарів земельних ділянок, які є зараз найпоширенішою категорією потенційних носіїв земельних прав. Комплекс земельних прав невід'ємно пов'язаний із основним земельним обов'язком - вимогою раціонально використовувати передану земельну ділянку, дотримуватись принципу цільового використання земель сільськогосподарського призначення, здійснювати комплекс заходів щодо підвищення родючості ґрунтів, їхній охороні від негативного впливу виробництва та від зовнішніх факторів. 4. За умов роздержавлення економіки і переходу до ринкових механізмів господарювання одним із головних способів подолання відчуження громадян України від засобів виробництва та реальної власності є підприємництво. Особливого значення набуває підприємницька діяльність у аграрному секторі економіки, тобто з використанням земель сільськогосподарського призначення. Ст. 42 Конституції України гарантує кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У відповідності до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємницьку діяльність у сільському господарстві можна вважати окремим, самостійним видом підприємництва, визначальною ознакою якого є використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва. Право та аграрне підприємництво тісно пов'язані з правом на землю, що, в свою чергу, зумовлює значний вплив природно-кліматичних факторів на підприємницьку діяльність в аграрному секторі економіки. У зв'язку з цим доцільно, на наш погляд, у Господарському кодексі окремо врегулювати особливий вид підприємницької діяльності - аграрне підприємництво, передбачивши для нього сприятливий
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
