До кінця 1992 року незв'язані державні субсидії органам місцевої влади становили лише близько 10% від загального обсягу субсидій. Метою таких субсидій було подолання розриву між базами оподаткування 93 і структурами видатків різних місцевих органів влади. Наприклад, муніципалітети із слабкою базою оподаткування і з високою часткою дітей та літніх людей у структурі свого населення одержували більше таких субсидій, ніж ті, що мали сильну податкову базу і більше жителів зі сталим доходом. Цільові державні субсидії, які становили переважну більшість державних субсидій, надходили головним чином безпосередньо на потреби систем шкільної освіти, дошкільного виховання та допомоги літнім особам. Поза цим існувало також чимало інших субсидій спеціального призначення. Центральна влада виділяла ці кошти для заохочення місцевих органів до ведення певних видів діяльності і для можливості впливати на спосіб надання ними послуг. Цільові субсидії змушують місцеву владу, плануючи ресурси, мислити категоріями чистих витрат. При розподілі ресурсів між різними сферами діяльності державні субсидії не розглядаються як витрати органів місцевої влади. Коли б місцеві керівники могли вирішувати, як використовувати усі свої ресурси, розподіл коштів між різними сферами діяльності, можливо, відбувався б інакше. Улітку 1992 року Парламент Швеції ухвалив докорінну реформу усієї системи державних субсидій для місцевих органів влади. Її основний принцип полягає у тому, що державні кошти виділятимуться у вигляді незв'язаних субсидій, за винятком випадків, коли існують очевидні підстави утриматися від цього. Парламент навів приклади обставин, коли аргументам на користь цільових субсидій повинна надаватися перевага. Коли йдеться про фінансування програм, де місцеві органи влади можуть вважатися у першу чергу виконавцями намірів держави, кошти і надалі виділятимуться за цільовим принципом. Це також стосується державних інвестиційних субсидій та політики щодо ринку праці. За новою системою держава застосовує два різні методи для гарантування власних інтересів. Одним із них є закони, які зобов'язують місцеві органи надавати певні послуги. За допомогою законодавства держава може одержувати гарантії того, що місцева влада здійснюватиме певні програми. Втім, у законі важко визначити якісні критерії. Для забезпечення якісних показників держава здійснюватиме постійний нагляд та контроль, а також провадитиме оцінювання виконання програм. Держава оцінюватиме виключно результати, тобто наслідки виконання програм органами місцевої влади. Вона не наглядатиме за способами надання послуг, а лише контролюватиме виконання тих програм місцевої влади, які мають безсумнівну загальнонаціональну вагу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕРЖАВНІ СУБСИДІЇ У ШВЕЦІЇ» з дисципліни «Місцеве самоврядування: світовий та український досвід»
