У практично-адміністративному плані регулювання є нескладною процедурою. Об'єкт регулювання домагається дозволу у регулятивного органу на захід, який він хоче здійснити. Орган (у нашому випадку— орган місцевого самоврядування), керуючись у своїх діях своїм законодавством, може його схвалити, поставитися негативно або схвалити умовно. Потім він має переконатися, що об'єкт регулювання чинить так, як йому було вказано. Хоча орган місцевого самоврядування і виступає як регулятивний орган, однак він і об'єкт регулювання можуть оскаржувати дії один одного в суді. Політичні маневри, вимоги закону або технічні чинники можуть робити окремі випадки регулювання надзвичайно складними. Але у принципі регулювання є простим і прямим засобом впливу на приватний сектор і діяльність різних владних рівнів (звичайно, з боку центру), особливо ту, що має наслідки, які виходять за межі місцевих кордонів. Регулювання, зокрема централізоване, є одним з основних заходів американського уряду, який набуває дедалі більшого поширення. Кількість нормативних актів, найгірших надуживань і даних федеральними відомствами, зростає на 20% щорічно. Органи місцевого самоврядування США, принаймні з 1920-х років, були дуже активними у цій сфері. Згідно із законодавчими актами, ухваленими на початку ХХ-го століття, штати делегували повноваження з планування, районування й внутрішнього поділу населеним пунктам. Централізоване регулювання має свої позитивні риси. Воно утримує від деяких надмірностей у розширенні влади, відповідає законним соціальним потребам і бажанням. Крім того, відсутність регіональної координації може дуже дорого коштувати. Якщо, наприклад, спорудження громадського об'єкта не узгоджено з новою забудовою, потреби у комунальних послугах можуть перевищити їхні реальні обсяги у районах, де забудова відбувається швидко і непередбачувано. 47 Розробка нормативних актів уряду, що регулюють приватну власність у Сполучених Штатах, відбувається у правових рамках, окреслених 4-- ою та 5-ою поправками до американської Конституції, які забороняють федеральному урядові та урядам штатів вилучати приватну власність для громадських потреб без справедливої компенсації. Право на приватну власність традиційно високо цінується у Сполучених Штатах, однак користування ним завжди обмежувалося, коли воно могло серйозно перешкоджати реалізації прав інших осіб. В американській правовій системі закони, що регулюють ці межі, пояснюються як право штатів здійснювати охорону порядку; щоб потрапити до цієї категорії, закони повинні включати питання охорони здоров'я, безпеки, моралі та інших корінних суспільних інтересів. Згідно з правом здійснювати охорону порядку уряд беззастережно уповноважений регулювати випадки землекористування, які фізично шкідливі або згубні для загальноприйнятих цінностей громади. Такі засоби контролю продовжують традиційно називатися "законами про джерела небезпек чи незручностей для оточення". Мабуть, усі суспільства здійснюють певного роду контроль над незручностями для оточення, незалежно від того, чи його юридичне кодифіковано, чи виконання його забезпечується через суспільні санкції. Він був частиною законодавства єлизаветинської Англії та існував у Сполучених Штатах з ранніх колоніальних часів. Суттю права власності є встановлення ним повноваження контролювати користування майном. Усякі інші питання не породили стільки суперечок, як майнові права. Вони відіграють дуже важливу роль в економічній організації, оскільки забезпечують головні спонукальні мотиви до виробничої діяльності. Вони справляють також великий вплив на розподіл прибутків соціально-економічної системи, а відтак і на ступінь соціальної рівності, яку система забезпечує. Для більшості західних країн проблема регулювання питань власності не є ні простою, ні застарілою. Наприклад, на землекористуванні у Сполучених Штатах завжди позначалися оподаткування, політика у сфері громадських робіт та державні дотації. Досвід рухів за реформування землекористування говорить про те, що централізоване регулювання не є на всі часи найбільш бажаним підходом до громадських проблем. Значення, якого західні суспільства надають правам особи й особливо майновим правам, а також повноваження органів місцевого самоврядування неминуче обмежують можливості централізованого регулювання. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД 4 8 Таблиця 11.1 Особливості систем місцевого самоврядування у країнах світу Країни Головні особливості Британія США та Канада Франція та Італія Швеція й Данія Конституційний статус породження парламенту конституції штатів загальнодержав- на конституція загальнодержав- на конституція Державна структура змішана змішана 3-ярусна 2-ярусна Повноваження обмежені законом обмежені законом загальна компетенція і закон загальна компетенція і закон Контроль законності суди суди регіони та суди держава і суди Контроль за місцевою політикою слабкий слабкий взаємозалежний взаємозалежний Місцеві функції 1949-1989 pp. скорочені різноманітні розширені розширені Видатки місцевої влади у % до ВВП (1949-1989) 12% 12% 9%-15% 28%-30% Державні витрати у % до ВВП (1949-1989) 44% 35% 50% 60% Місцева виконавча влада рада змішана мер або голова змішана Система представництва мажоритарна мажоритарна пропорційне представництво пропорційне представництво Партійна система сильна двопартійна слабка двопартійна сильна багатопартійна сильна багатопартійна Участь у виборах невисока невисока висока висока Примітки: 1. Ця частина ґрунтується на засадах, викладених у Європейській хартії міст, 1992 p. 2. Контроль і затвердження рішень органів самоврядування, які свого часу формально здійснювалися на всіх рівнях префектами, скасовані. Контроль над 49 органами місцевої влади у Франції можна розглядати через призму деконцентрації та децентралізації. Регіони, департаменти і муніципалітети є одиницями децентралізованого управління зі своїми повноваженнями, сферами компетенції та джерелами до'ходів. Деконцентрація означає, що на кожному рівні місцевого самоврядування є представник (префект), призначений виконавчою гілкою влади, який наглядає за дотриманням місцевою владою загальнонаціонального законодавства, але не контролює інші сфери компетенції місцевої влади і є незалежним від неї. 3. Реальне планування охоплює сфери будівництва, землекористування та інфраструктури — Прим. перекл.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РЕГУЛЯТИВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ЩОДО МІСЦЕВОЇ ВЛАСНОСТІ» з дисципліни «Місцеве самоврядування: світовий та український досвід»
