У багатьох країнах органи місцевого самоврядування є головними постачальниками товарів місцевого споживання і комунальних послуг у державі. Органи місцевого самоврядування у різних країнах відрізняються за трьома аспектами функцій з надання послуг: 1) Залежно від того чи послуги, які вони надають, є обов'язковими на підставі рішення МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД 4 0 центрального або субнаціонального уряду, чи вони надаються на розсуд місцевої влади; 2) За ступенем свободи, яку органи місцевого самоврядування мають у визначенні того, як виконуватимуться послуги; 3) нарешті, конкретні послуги, що надаються на місцевому рівні. Компетенція органів місцевого самоврядування може коливатися від функцій, на які вони мають загальне доручення з широкими дискреційними повноваженнями, до інших функцій, щодо яких вони мають конкретні доручення з обмеженими або неіснуючими дискреційними повноваженнями. Дискреційні функції є функціями, щодо яких органи місцевого самоврядування мають особливо широкі доручення; вони можуть взяти на себе функцію, але вони не зобов'язані цього робити і можуть виконувати послугу у визначений ними спосіб. Обмежені дискреційні функції є функціями, які органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати, але з певною можливістю самостійно вирішувати, як саме послуга буде надаватися. З іншого боку, недискреційні обов'язкові функції є функціями, котрі місцеві одиниці повинні виконувати у спосіб, який чітко визначений у законі або директиві. Поєднання визначених центром і дискреційних функцій означає, що органи місцевого самоврядування змішують свою відповідальність за суто місцеві питання зі своїми обов'язками представників адміністративних органів центральної влади. Ступінь, до якого певна діяльність стає по суті обов'язковою, залежить від організації та структури центральної влади. Законодавчий орган центральної влади визначає юрисдикцію місцевого самоврядування. Виконавчі органи, наглядаючи за місцевими одиницями, значною мірою визначають ступінь свободи дій, наданої місцевому рівню. Доктрина загальної компетенції, на противагу правилу Діллона у Сполучених Штатах, є визнаною в усіх західних демократичних країнах, а також у країнах Східної та Центральної Європи. Ця доктрина у прямій формі проголошує, що місцева влада задля добра своїх мешканців може вдаватися до будь-яких дій, що не виходять за межі закону, як правило, за винятком тих, що є заснованими на законі функціями інших органів, і тих, що звичайно належать приватним особам і організаціям. Центральна й регіональна влади, як правило, повідомляють муніципальну владу про свої міркування й наміри в питаннях, актуальних для такої муніципальної влади, і не втручаються в її дії, крім випадків, коли рішення на місцевому рівні суперечать суспільному інтересу в цілому. Тому, окрім послуг, яких вимагає центральна влада, органи місцевого самоврядування у країнах Заходу надають велику кількість послуг на власний розсуд. Країни відрізняються одна від однієї конкретним поєднанням функцій, яких вимагає центральний уряд, з дискреційними функціями. 41 Якщо взяти за приклад Німеччину, то обов'язковими сферами діяльності муніципалітетів є: школи, дитсадки, заклади сприяння молоді, муніципальні вулиці, тротуари, вуличне освітлення, прибирання вулиць, парки й річки, видалення стічних вод і вивезення сміття, похоронні послуги, забудова промислових парків, а також планування забудови. Якщо інші організації, такі як добровільні товариства чи об'єднання, не беруть на себе надання послуг пожежної охорони і рятувальних служб, муніципалітети повинні і їх організувати. У поданій нижче таблиці окреслено послуги, що надаються кожним рівнем урядування у цілій низці західноєвропейських держав.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ФУНКЦІЇ З НАДАННЯ ПОСЛУГ» з дисципліни «Місцеве самоврядування: світовий та український досвід»
