Основні етапи розвитку та принципи міжнародного морського права
Хоч міжнародне морське право існує з давніх давен (ще в УІ-ІУ ст. до н. є. укладались договори між Давнім Римом і Карфагеном про кордони і режим мореплавства), тільки з середини XX ст. воно почало розвиватись як конвенційне. До цього часу міжнародне морське право розвивалось як звичаєве. Фактично, міжнародне морське право виникло в результаті конфлікту між двома юристами-міжнарод-никами XVII ст.: голландським юристом Гуґо Ґроцієм та професором Кембриджського університету Селденом. Селден доводив, що відкрите море слід поділити між державами, в той час як Гуґо Ґроцій стверджував, що воно повинно залишатись відкритим. Перша Конференція ООН з морського права 1958 р. розглянула і схвалила чотири конвенції: «Про відкрите море», «Про територіальне море і прилеглу зону», «Про континентальний шельф» і «Про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря». В 1973-1982 рр. відбулась третя конференція ООН з морського права, яка закінчилася прийняттям Конвенції ООН з морського права, що складається з 17 частин, 320 статей та має 9 додатків. Конвенцію підписали 157 держав, а також ЄС і від імені Намібії Рада ООН по Намібії. Ця Конвенція набрала 60 ратифікацій, необхідних для набуття нею чинності, у 1994 р. і стала обов'язковою для її учасників. Україна ратифікувала Конвенцію ООН з морського права 1982 р. та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р. З червня 1999 р. з чотирма заявами '. Перша заява стосується 1 Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права» 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р. // Урядовий кур'єр.- 26 черв. 1999.- № 118.- С. 13.
191
вибору арбітражу, створеного відповідно до Додатку VII Як головного засобу вирішення спорів щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції та спеціального арбітражу, створе, ного відповідно до Додатку VIII для спорів з питань, пов'язаних з рибопромисловою діяльністю, захистом і збереженням морського середовища, морськими науковими дослідженнями тощо. З питань, пов'язаних з негайним звільненням з-під арешту суден або звільненням їх екіпажів, Україна визнає компетенцію Міжнародного трибуналу з морського права відповідно до ст. 292 Конвенції. Друга заява відповідно до ст. 298 Конвенції торкається невизнання обов'язкових процедур для розгляду спорів щодо розмежування морських кордонів, спорів, пов'язаних з історичними затоками, та спорів стосовно військової діяльності. У третій заяві Україна заперечує проти будь-яких заяв або декларацій, які можуть спричинити недобросовісне тлумачення положень Конвенції. Як держава, що має географічно несприятливе положення та виходить до моря, бідного на живі ресурси, Україна наголошує на необхідності розвитку міжнародного співробітництва щодо експлуатації живих ресурсів економічних зон на основі справедливих та рівноправних угод. Крім цих конвенцій, міжнародне морське право включає значне число інших міжнародних угод і міжнародних звичаїв. Отже, сучасне міжнародне морське право є досить розвиненою системою взаємопов'язаних і взаємоузгоджених юридичних норм щодо діяльності держав у Світовому океані. Сьогодні до числа основних принципів міжнародного морського права, сформульованих в резолюції ГА 2749 від 17 грудня 1970 р., належать принципи свободи відкритого моря, спільного спадку людства щодо міжнародного району морського дна та його ресурсів, використання Світового океану в мирних цілях, раціонального використання і збереження морських живих ресурсів, свободи наукових досліджень, охорони морського середовища. Згідно з принципом свободи відкритого моря морські простори за зовнішньою межею територіального моря вважаються відкритим морем для вільного використання всіма державами на основі міжнародного права. Жодна держава не має права претендувати на підпорядкування будь-якої частини відкритого моря своєму суверенітетові. 192 Свобода відкритого моря послужила джерелом виникнення і утвердження таких конкретних свобод, як свобода судноплавства, рибальства, прокладення кабелів та трубопроводів, проведення морських наукових досліджень, спорудження штучних островів. Ці загальновизнані свободи і права вплинули на РОЗДІЛ 14
формування міжнародно-правових норм, що регулюють правовий статус інших морських просторів - територіального моря, вод над континентальним шельфом, міжнародних проток тощо. Так, свобода мореплавства і права держави прапора корабля обумовили правовий режим мирного проходу іноземних кораблів через територіальне море. Принцип спільного спадку людства включає такі окремі принципи, закріплені в розділі 2 «Принципи, які регулюють Район» ' ч. XI Конвенції, як: 1. Жодна з держав не може поширювати свій суверенітет чи суверенні права на жодну частину міжнародного Району та його ресурси; ані держава, ані фізична чи юридична особа не можуть володіти будь-якою його частиною. 2. Всі права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого буде діяти міжнародний орган (іЬе Аиі;погі1;у). 3. Жодна держава, фізична чи юридична особа не можуть претендувати, набувати чи реалізовувати права щодо природ них ресурсів Району інакше як відповідно до цієї частини Конвенції. 4. Діяльність в Районі здійснюється на благо всього люд ства; фінансові та інші економічні вигоди від розробки ресур сів морського дна та його надр розподіляються справедливо. 5. Міжнародний район відкритий для використання ви ключно в мирних цілях. Принцип використання Світового океану в мирних цілях передбачає виключення використання сили чи погрози силою в морській діяльності держав і заборону військової діяльності держав у відкритому морі. Однак на сьогодні реалізація цієї вимоги можлива тільки через конкретні заборони військової діяльності у певних просторах Світового океану. Прикладом такої заборони є Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р. Принцип раціонального використання і збереження морських живих ресурсів у конкретних районах Світового океану був закріплений в міжнародних угодах, укладених вже в середині XX ст., наприклад, Конвенції з регулювання китобійного промислу 1946 р. тощо. Конвенція 1982 р. виходить з того, Що «Світовий океан є єдиною екологічною системою», і закріплює комплексний науково обґрунтований підхід до розробки охоронних заходів. Принцип свободи наукових досліджень згідно з Конвенцією 1982 р. полягає в тому, що всі держави, незалежно від їх 1 Згідно з визначенням терміна «Район» в ст. 1 ч. І Конвенції це - дно моря та океану і їх надра, що знаходяться поза межами національної юрисдикції. міжнародне 1 О О во І 7О морське право
географічного положення, а також компетентні міжнародні організації мають право проводити морські наукові дослідження. Держави повинні сприяти всім морським науковим дослідженням, які проводяться за межами їх територіального моря. Перша спроба нормативного закріплення принципу охорони морського середовища пов'язана з прийняттям Міжнародної конвенції з попередження забруднення моря нафтою 1954 р. Він закріплений також в Конвенції про відкрите море 1958 р., Міжнародній конвенції щодо захисту Чорного моря від забруднення 1 та ін. Еволюція принципу охорони морського середовища завершилась його кодифікацією в ст. 192 Конвенції ООН з морського права 1982 р., згідно з якою «Держави зобов'язані захищати і зберігати морське середовище». Виконання зобов'язань держав забезпечується індивідуальними і спільними діями, в тому числі через такі компетентні міжнародні організації, як ІМО (Міжнародна морська організація з центром в Лондоні) 2, Програму ООН з довкілля (ЮНЕП) та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні етапи розвитку та принципи міжнародного морського права» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
