Міжнародний контроль за дотриманням прав людини та захист прав людини
Залежно від охоплення країн міжнародні контрольні механізми бувають універсальними або регіональними. У цьому параграфі зупинимось на універсальних міжнародних контрольних механізмах імплементації міжнародних договорів з прав людини та участі України в них. Серед універсальних органів спостереження та контролю за дотриманням основних прав людини виділяють юридичні органи, які створені для спостереження за дотриманням конкретного договору з прав людини та складаються з незалежних експертів (тобто не представників держав, а фахівців у особистій якості), а також політичні органи, які складаються з представників держав. Нині діє сім універсальних договірних органів з прав людини, а саме: - Комітет з ліквідації расової дискриміна ції, створений відповідно до міжнародної Кон венції про ліквідацію всіх форм расової дис кримінації від 21 грудня 1965 р. (Україна є учасницею цієї Конвенції з 6 квітня 1969 р.); - Група трьох, створена на основі Конвенції про припинен ня злочину апартеїду та покарання за нього; - Комітет з прав людини, створений, як зазначалося вище, згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні 1 Участь в ООН: активність, ініціатива // Урядовий кур'єр.- 8 черв. 1995.- № 84-85. права людини 1 1 О і міжнародне право
права від 16 грудня 1966 р. (Україна з 19 жовтня 1973 р. є учасницею цього Пакту); - Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, ство рений згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р. (Україна з 19 жовтня 1973 р. є учасницею цього Пакту, а з 1985 р.- бере участь в роботі Комітету); - Комітет з ліквідації дискримінації жінок, створений відпо відно до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. (Україна з 3 вересня 1981 р. є учасницею цієї Конвенції і з часу створення Комітету 10 квітня 1982 р. надає періодичні доповіді про виконання положень Конвенції); - Комітет проти катувань, створений відповідно до Конвен ції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або та ких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. (Україна з 26 червня 1987 р. є учасни цею цієї Конвенції і з 1988 р. бере участь у роботі Комітету); - Комітет з прав дитини, створений відповідно до Конвен ції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (Україна є уча сницею цієї Конвенції з 27 вересня 1989 р. і з 1991 р. надає періодичні доповіді про виконання положень Конвенції). Комітет ООН з прав людини було створено 20 вересня 1976 р., і з моменту його створення Україна бере участь у роботі Комітету, надаючи періодичні доповіді про виконання положень МПГПП. Розгляд діяльності Комітету, створеного з метою допомоги здійсненню вимог МПГПП, дає досить повну картину міжнародного контролю у сфері прав людини на універсальному рівні. Цей Комітет, що складається з 18 експертів, які виступають в особистій якості, а не як представники держав, є одним з найавторитетніших міжнародних органів у сфері прав людини. Збираючись тричі на рік на свої тритижневі сесії (протягом тижня перед кожною сесією працюють дві робочі групи: з доповідей держав і з індивідуальних повідомлень, котрі готують матеріали для пленарних засідань Комітету), Комітет розглядає доповіді держав - учасниць Пакту; розбирає повідомлення (скарги) індивідів, які твердять, що держава, яка визнає обов'язковість для неї Факультативного протоколу до Пакту, порушила їх права і свободи, що охороняються Пактом; розробляє на цій основі Загальні зауваження з окремих статей чи групи однорідних статей Пакту, котрі, по суті, є авторитетним тлумаченням Пакту чи коментарями до нього. Комітет також уповноважений розглядати повідомлення | будь-якої держави — учасниці Пакту про те, що інша держа-
ва.учасниця не дотримується своїх зобов'язань згідно з Пактом, якщо вони обидві зробили заяву на основі ст. 41 Пакту про визнання такої компетенції Комітету. Однак, як зазначає Р- А. Мюллерсон, хоча на 1991 р. 24 держави зробили відповідні заяви, жодна з них не звернулась до Комітету з пові-домленнням на іншу державу *. Це свідчить, що система міждержавних скарг чи повідомлень не є досить ефективним механізмом захисту прав і свобод індивіда. Навіть у рамках процедур, передбачених Європейською конвенцією, де Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини, азі листопада 1998 р.- тільки Європейський суд розглядають і скарги держав, що торкаються порушення іншою державою положень Конвенції, значно ефективнішим засобом є система індивідуальних скарг (в рамках західноєвропейської системи захисту прав людини, як буде продемонстровано нижче, немає такого засобу контролю, як доповіді держав). Відповідно до ст. 40 МПГПП, Комітет розглядає доповіді держав, що, на думку Р. А. Мюллерсона, є найважливішою формою спостереження за виконанням державами своїх зобов'язань за Пактом. Комітет не виносить рішень з доповіді, не визнає її задовільною чи незадовільною. Однак після розгляду доповідей Комітет має право сформулювати відповідні рекомендації державам. Відповідно до ч. 4 ст. 40 МПГПП Комітет надсилає державам-учасницям свої доповіді й такі зауваження загального порядку, які вважатиме доцільними. До 1992 р. Комітет, як правило, відкрито не критикував держави, які не виконували своїх зобов'язань за Пактом. Винятком був розгляд доповіді Чилі у квітні 1979 р., в результаті якого голова Комітету зробив заяву від імені Комітету про те, що «Комітет з прав людини, вивчивши дві доповіді, представлені урядом Чилі, вислухавши відповіді, дані його представниками під час вивчення цих документів, і беручи до уваги доповіді робочої групи і резолюції Генеральної Асамблеї ООН про ситуацію з прав людини в Чилі, вважає, що інформація, надана з приводу забезпечення прав людини, передбачених у Пакті, ... є недостатньою» 2. Комітет попросив уряд Чилі подати нову доповідь відповідно до вимог ст. 40 Пакту, а також надати спеціальну інформацію про обмеження прав людини в умовах надзвичайного стану в Чилі. У щорічній доповіді Комітету Генеральній Асамблеї з приводу розгляду третьої періодичної доповіді СРСР у 1990 р. 1 Мюллерсон Р.А.- Права человека: идеи, нормьі, реальность.- М.: Юрид. Л-Ра, 1991.- с. 96. 2УеагЬоок оі іЬе Нитап КіеЬіз СоттіМее. 1979-1980.- N. У., ІЬНесі з, 1989.- V. 11.- Р. 475-476.
120
РОЗДІЛ 8
права ЛЮДИНИ 1 л і і міжнародне право | /і. \
йшлося про досягнення значного прогресу у сфері прав людини '« Однак були і зауваження. Так, більшість членів Комітету спинились на ст. 12 МПГПП. З одного боку, зазначалось, що практика СРСР із забезпечення права на виїзд з країни (п. 2 ст. 12) і права на в'їзд у свою власну країну (п. 4 ст. 12) стала значно ближчою до вимог цієї статті. Водночас було відсутнє законодавче закріплення цієї практики. Що ж до права на вільне пересування і особливо на свободу вибору місця проживання в межах країни (п. 1 ст. 12), то тут члени Комітету зробили зауваження СРСР про невідповідність як законодавства, так і практики (система прописки) вимогам Пакту. Зауваження членів Комітету торкались також виконання СРСР вимог ст. 18 Пакту, котра закріплює право на свободу думки, совісті та релігії, щодо української уніатської церкви. Невдовзі після розгляду доповіді СРСР віруючим української уніатської церкви було надано право реєструвати свої релігійні громади. У 1995 р. Україна подала свою доповідь про виконання положень МПГПП разом з такими державами, як Велика Британія, Латвія, Росія та Шрі-Ланка. Це була четверта доповідь України з часу створення Комітету з прав людини і перша доповідь незалежної України, підготовлена в рамках чотирирічної періодичності доповідей держав-учасниць. На думку О. Сліпченка, Надзвичайного і Повноважного Посла України у Швейцарії та постійного представника при відділенні ООН та інших міжнародних організацій у Женеві, це був перший серйозний документ, представлений на міжнародний розгляд, який узагальнював нашу практику і роботу в цій надзвичайно важливій галузі й показав, наскільки шлях, обраний нами, відповідає найвищим міжнародним стандартам 2. Враження від загального рівня доповіді у 18 експертів Комітету було позитивне. Вони дійшли основного висновку, що з боку наших відповідних органів - Парламенту, виконавчої влади, громадських інституцій були зроблені чесні й послідовні зусилля для того, щоб якнайшвидше позбутися тоталітарної спадщини. Разом з тим було звернено увагу на серйозний недолік - відсутність на той час нової Конституції України, вказано на певні прогалини в законодавстві щодо меншин, висловлено стурбованість нерівноправним становищем жінок. Йшлося про надання можливості жінкам здійснювати право на працю, отримувати однакову оплату за однаковий трудовий внесок, про право обіймати високі службові посади, повною мірою про- 1 Доклад Комитета по правам человека Генеральной Ассамблее ООН.""і) 1990.- С. 28. 2 Четверта, вона ж перша // Голос України.- 19 серп. 1995.- С. 5.
являти себе в політичному, економічному і культурному житті тощо. Комітет зазначив, що з боку держави мають вживатися більш активні заходи захисту соціально вразливих груп населення, таких як релігійні та національні меншини, діти, молодь, жінки та інші, які потребують додаткового захисту і заходів для здійснення гарантованих їм основних прав. Крім цього, експерти звернули увагу на те, що не завжди українські стандарти утримання до суду і ув'язнення відповідають міжнародним стандартам. Міжнародні експерти надали свої рекомендації і пропозиції, виходячи з того, що сучасне суспільство України здатне забезпечити найвищі стандарти міжнародної системи захисту прав людини '. П'ята періодична доповідь України Комітетові з прав людини щодо виконання МПГПП, яка мала бути подана у 1999 р., була подана Україною 16 листопада 2000 р.2. Серед позитивних аспектів Комітет зазначив прийняття нової Конституції 1996 р., скасування смертної кари, навіть під час війни. Вітаються зусилля щодо реформування законодавства, зокрема прийняття нового Закону про біженців 2001 р., Закону про міграцію 2001 р., Закону про громадянство 2001 р. та декри-міналізація наклепу. Вітається також створення нового Конституційного Суду та прийняття нового Кримінального кодексу, набуття чинності нового законодавства щодо прав людини та створення апеляційної судової системи, а також створення служби Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. На цьому позитивні аспекти звіту завершуються. Підстав для стурбованості та рекомендацій у Комітету виявилось значно більше. Зокрема, Комітет висловлює занепокоєність тим, що у разі колізії прав людини за Пактом та внутрішнім правом останнє може мати перевагу. Ані зі звіту держави-учасниці, ані під час обговорення з делегацією України, Комітет не отримав чіткого розуміння того, як може бути розв'язано потенційний конфлікт прав за Пактом та внутрішніми законами. Адже, ратифікуючи МПГПП, Україна зобов'язалась поважати і забезпечувати всім, хто перебуває у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті. Згідно з ч. 2 ст. 2 МПГПП, якщо це вже не передбачено існуючими законодавчими чи іншими заходами, кожна держава - учасниця цього Пакту зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і положень цього Пакту для вжиття таких законодавчих або інших заходів, які можуть виявитися необхідними для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті. 'Четверта, вона ж перша // Голос України.- 19 серп. 1995.- С. 5. 2 ССРК/С/ІЛсг/99/5.
122
РОЗДІЛ 8
права людини і і міжнародне право |
Відзначаючи певний прогрес у забезпеченні рівності жінок і у політичній та громадській сферах, Комітет все ж залишаєть- | ся стурбованим рівнем представництва жінок у Парламенті та ' на керівних посадах як у публічній, так і в приватній сферах. У зв'язку з цим вказується на необхідність вжиття заходів для виконання зобов'язань України за ст. З та 26 Пакту. Зазначається, що домашнє насильство над жінками залишається проблемою, для вирішення якої необхідні прийняття та імплементація відповідного законодавства та підготовка міліціонерів і активізація громадської думки для захисту жінок від такого насильства. Стурбованість висловлюється і з приводу того, що у стані надзвичайної ситуації, відповідно до ст. 64 Конституції України, може бути обмежено право на свободу думки та право на свободу релігії, що несумісно зі ст. 4 Пакту, а отже слід забезпечити відповідність Пактові у цій сфері. З приводу поданої доповіді Комітет зазначив, що вона не містить інформації щодо імплементації Пакту на практиці, а тому було наголошено на необхідності подати додаткову письмову інформацію. Щодо четвертої періодичної доповіді Російської Федерації у 1995 р., Комітет відзначив необхідність подолання спадщини тоталітарного минулого і необхідність додаткової роботи зі зміцнення демократичних інститутів і виховання поваги до права; було висловлено занепокоєння тим, що радикальні зміни в законодавстві держави-учасниці не підкріплювались механізмами імплементації захисту прав людини. Було також висловлено занепокоєння щодо практики затримання до суду, відсутності нагляду за пенітенціарними установами, відсутності незалежності суддів та ефективності судової системи, застосування на практиці системи прописки, відміненої федеральним законом тощо. Щодо ситуації в Чечні, Комітет висловив стурбованість тим, що були порушені вимоги ст. 4 Пакту, в якій перелічено положення, від яких не можна відступати навіть у випадку надзвичайного стану. Комітет засудив надмірне та непропорційне використання сили російськими військами в Чечні, що призвело до серйозних порушень прав людини. Комітет висловив глибоку стурбованість великою кількістю повідомлень про катування, негуманне поводження і свавільне затримання в «центрах фільтрації», які були створені для встановлення особи захоплених в полон бійців, однак за повідомленнями, що надходять, там утримується велика кількість цивільних осіб ч Другою формою контролю за дотриманням державами прийнятих зобов'язань згідно з МПГПП є система індивідуальних Бос. ССРК/С/79/Ада.2 (1995). 1 24 РОЗДІЛ 8
повідомлень (скарг), що торкаються порушення громадянських • політичних прав державами, які приєднались до Факультативного протоколу до Пакту. Ратифікуючи Факультативний протокол, держави - учасниці Пакту визнають компетенцію Комітету з прав людини приймати і розглядати повідомлення від осіб, що підлягають його юрисдикції, які твердять, що вони є жертвами порушення цими державами якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала цей документ 25 жовтня 1991 р., визнавши тим самим за фізичними особами, які знаходяться під її юрисдикцією, право звертатися до Комітету зі скаргами на порушення громадянських і політичних прав, передбачених у Пакті, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту. Як зазначалося вище, скаржитись у Комітет можуть тільки індивіди, котрі перебувають під юрисдикцією держави -учасниці Факультативного протоколу. При цьому жертва правопорушення не обов'язково має перебувати на території даної держави. Так, Комітет визнав, що Уругвай, відмовляючи своїй громадянці, що проживає за кордоном, у продовженні паспорта, без якого вона позбавляється, зокрема, можливості залишити країну перебування і відвідати інші країни, порушив п. 2 ст. 12 Пакту, що передбачає право кожної людини залишати будь-яку країну, включаючи свою власну 1. Якщо хтось скаржиться на порушення своїх прав, не закріплених у Пакті (наприклад, соціально-економічних прав), то Комітет оголошує таке повідомлення неприйнятним як несумісне з положеннями Пакту. Так, у справі № 53/1979 (К. Б. проти Норвегії) Комітет дійшов висновку про неприйнятність повідомлення, оскільки «право на володіння власністю не захищається Міжнародним пактом про громадянські і політичні права»2. Комітет не може прийняти справу до розгляду також у тому випадку, якщо вона в даний момент знаходиться в іншому міжнародному органі. Це означає, що попередній розгляд Цієї ж справи в іншому органі не позбавляє Комітет можливості визнати повідомлення прийнятним. Постанови (сіесізіопз) Комітету за повідомленнями індивідів мають дуже невизначену назву - «міркування» (УІЄ^З, оріпіопз). Як зазначає Р. А. Мюллерсон, ні сам Пакт, ні Факультативний протокол не визначають юридичну силу повідомлень Комітету. Хоч вони і не є юридично обов'язковими, видається, що їх не можна також розглядати як прості рекомендації, адресовані державі. Річ у тім, що Комітет уповноважений 1 Нитап 21<і.— Р. 24. І Соттійее. 8е1ес1;есі Бесізіопз.- Уоі. 1.- р. 124. 125. права ЛЮДИНИ і міжнародне право
Факультативним протоколом у результаті розгляду повідомлення робити висновки про дотримання чи недотримання дер-жавою-учасницею вимог Пакту. Держава ж зобов'язана у випадку порушення Пакту, виявленого Комітетом, забезпечити індивіду ефективні засоби правового захисту 1. Комітет, як правило, робить запити державам про заходи, вжиті ними для виконання рішень. У свої щорічні звіти ГА ООН Комітет включає список держав, які виконали рішення, і «чорний список» тих держав, які відмовились виконувати рекомендації Комітету. Юридичний механізм забезпечення прав людини створений і Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, а саме Комітет з ліквідації расової дискримінації, що складається з 18 членів, які діють в особистій якості. Комітет наділений юрисдикцією розглядати скарги однієї держави-уча-сниці щодо невиконання зобов'язань за Конвенцією іншою державою. Він може також розглядати індивідуальні скарги, якщо держава визнала право своїх громадян на індивідуальну скаргу. Комітет також розглядає доповіді держав про вжиті законодавчі, адміністративні чи інші заходи, за допомогою яких втілюються в життя положення цієї Конвенції (ст. 9). З часу створення Комітету з ліквідації расової дискримінації (1969 р.) Україна бере участь у його роботі. П'ятнадцята та шістнадцята доповіді України щодо виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, які мали бути подані відповідно в 1998 та 2000 рр., були подані 18 жовтня 2000 р.2 Заходи імплементації передбачено і Конвенцією про апартеїд, згідно з якою держави-учасниці повинні подавати періодичні доповіді, для перегляду яких створена Група трьох. Цей орган призначається головою Комісії ООН з прав людини з числа тих держав — учасниць Конвенції про апартеїд, які є членами Комісії (ст. 7, 9). Група може збиратися для розгляду доповідей на період не більше як п'ять днів до початку чи після закінчення сесії Комісії з прав людини. Комісія також уповноважена готувати на основі доповідей, які надають компетентні органи ООН, та періодичних доповідей держав - учасниць Конвенції про апартеїд список осіб, організацій, установ і представників держав, які, як передбачається, несуть відповідальність за злочин апартеїду (п. 1(6) ст. 10). Інший юридичний орган контролю за дотриманням прав людини створений Конвенцією про дискримінацію жінок, а саме Комітет з ліквідації дискримінації жінок, що складається з 23 експертів, які виступають в особистій якості. Згідно зі ст. 18 Конвенції, Комітет розглядає доповіді про законодавчі, 1 Мюллерсон Р.А.- Вказ. праця.- С. 111. 2 СЕКБ/С/384/Ааа. 2. РОЗДІЛ 8 126
судові, адміністративні або інші заходи, вжиті для виконання положень Конвенції, які держави-учасниці зобов'язуються подавати Генеральному секретареві ООН принаймні через ко-ясні чотири роки, або й частіше, коли цього вимагає Комітет. Комітет існує з 1982 р., і Україна, як і інші держави - учасниці Конвенції, надає періодичні доповіді Комітетові про виконання Конвенції. Четверта періодична доповідь України в рамках Конвенції про дискримінацію жінок була подана 4 серпня 1999 р.1, що, за даними представництва ООН в Україні, озна чало прострочення звітування на два роки. Комітет з ліквідації дискримінації жінок у свою чергу звітує про свою діяльність державам-учасницям, Комісії ООН щодо статусу жінок та Генеральній Асамблеї. Як зазначалося вище, починаючи з 1976 р. ЕКОСОР прийняла низку резолюцій, якими було утворено Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, що складається з 18 експертів, які обрані в особистій якості (іп регзопаї сарасШез). Комітет вперше зібрався у березні 1987 р.2 і з часу свого заснування намагався зробити систему нагляду за дотриманням норм МПЕСКП більш ефективною. Держави - учасниці МПЕСКП надають періодичні доповіді Комітетові про виконання положень Пакту. Україна бере участь у роботі Комітету з 1985 р. Четверта періодична доповідь України щодо виконання МПЕСКП була подана в Комітет з економічних та соціальних питань 21 березня 2000 р.3 Конвенція проти катувань також утворює контрольний орган - Комітет проти катувань та встановлює систему доповідей держав-учасниць Комітетові про вжиті ними заходи для здійснення зобов'язань Конвенції (ст. 19). Україна подає періодичні доповіді Комітетові про виконання положень Конвенції з 1988 р. Четверта періодична доповідь України щодо виконання Конвенції з катувань була подана 17 листопада 2000 р.4 Конвенція також передбачає механізм міждержавних скарг, на отримання і розгляд яких повинна бути згода держави (ст. 21). Згідно зі ст. 22 держава - учасниця цієї Конвенції може в будь-який час заявити, що вона визнає компетенцію Комітету отримувати і розглядати повідомлення осіб, що перебувають під її юрисдикцією, які стверджують, що вони є жертвами порушення державою-учасницею положень Конвенції. У 1998 р. Україною було знято застереження до Конвенції 1 СЕОА\У/С/№г/4-5 & Согг. 1. 2 АШоп Р., Зітта В. ЇЧгзі Зеззіоп оі іЬе ТІМ СогатШее оп Есопотіс, 8осіа1 апа СиНигаї КІ£Іг*з // Ат. ,1. Іпі. Ь.- 1987.- V. 81.- Р. 747. 3Е/С.12.4/Асіа. 2. 4 САт/с/70/лаа. її. права ЛЮДИНИ 1 О 7 і міжнародне право | ^1 / ,
проти катувань щодо невизнання компетенції Комітету проти катувань. Комітет проти катувань наділений ще однією функцією, а саме - згідно зі ст. 20 він може проводити конфіденційне розслідування у випадку отримання вірогідної інформації про систематичне застосування катувань на території держави-уча-сниці. Після розгляду результатів проведеного розслідування Комітет направляє відповідній державі-учасниці ці результати разом із зауваженнями чи пропозиціями, які видаються доцільними у даній ситуації. Держави-учасниці, однак, можуть уникнути застосування повноважень Комітету згідно зі ст. 20, оскільки їм надано право під час підписання чи ратифікації Конвенції або приєднання до неї заявити про те, що вони не визнають цю компетенцію Комітету (ст. 28). Інший юридичний орган - Комітет з прав дитини, створений \ Конвенцією про права дитини1 1989 р. Держави-учасниці зобов'язуються подавати Комітету через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи із закріплення визнаних у Конвенції прав та про прогрес, досягнутий у здійс- і ненні цих прав (ст. 44). Україна, як і інші держави - учасниці Конвенції ООН про права дитини, з 1991 р. регулярно надає періодичні доповіді про виконання положень Конвенції. Дру-га періодична доповідь України щодо виконання положень Кон- ! венції про права дитини, яка мала бути подана в 1998 р., була подана з запізненням 18 травня 2001 р.2 Серед політичних органів, перш за все, зазначимо вже зга- і дувану Комісію з прав людини при ЕКОСОР, утворену на осно- | ві ст. 68 Статуту ООН як допоміжний орган ЕКОСОР. Спершу Комісія мала три підкомісії. Одна з них - підкомісія щодо статусу жінок, зібралась весною 1946 р., однак на другій сесії ЕКОСОР голова цієї підкомісії, місіс Боділ Беґтрап з Данії зробила заяву про те, що жінки не хочуть бути «залежними від поступу іншої комісії», тобто внесла пропозицію про надання цій підкомісії статусу повної комісії 3. ЕКОСОР задо-вольніша це прохання, в результаті чого членами Комісії щодо статусу жінок стали представники держав, а не індивіди, що діяли в особистій якості. Водночас чимало людей, серед яких і багато жінок, вважали таке відділення помилкою і навіть дискримінаційним для ООН мати окремий орган щодо прав жінок. Багато жіночих організацій протестували проти такого рішення 4. Професор Дж. Хамфрі, директор Відділу прав лю- 1 Конвенція про права дитини // Права людини. Міжнародні договори України...- Вказ. праця.- С. 123-146. 2 СКС/С/70/Аасі. 11. 3 Нитркгеу ^. Р.- Ор. еі*.-Р. 19. •м. РОЗДІЛ 8 128
дини в ООН протягом двох десятків років після створення ООН, дотримувався такої ж думки, оскільки вважав, що жінки ма-ють такі ж права, що й чоловіки, і статус жінок є проблемою прав людини 1. УРСР обиралася членом Комісії ООН щодо статусу жінок на період 1981-1984 рр. ЕКОСОР також уповноважила Комісію з прав людини утворити інші підкомісії. Місіс Рузвельт, голова Комісії, запропонувала створити підкомісію зі свободи інформації та преси. Радянський Союз виступив з тим аргументом, що захист меншин та попередження дискримінації є таким же важливим, як і свобода інформації. У результаті ЕКОСОР уповноважила Комісію створити три підкомісії: щодо свободи інформації, попередження дискримінації та щодо захисту меншин, але дві останні об'єднали свої функції в єдиній підкомісії з попередження дискримінації та захисту меншин. У 1951 р. ЕКОСОР ліквідувала підкомісію зі свободи інформації та преси і зробила спробу ліквідувати й іншу підкомісію. Однак за пітримки Генеральної Асамблеї ЕКОСОР переглянула своє рішення. Отже, на сьогодні з трьох підкомісій Комісії ООН з прав людини при ЕКОСОР збереглась тільки одна Підкомісія з попередження дискримінації та захисту меншин. Якщо 27 членів Комісії з праи людини виступають як представники своїх урядів, то члени зазначеної Підкомісії виступають в особистій якості. 1992 р. понад 180 держав - членів ООН висунули своїх претендентів - відомих фахівців у галузі прав людини на шість вакантних місць експертів з прав людини Підкомісії з попередження дискримінації та захисту меншин ЕКОСОР. Таємним голосуванням на одне з вакантних місць було обрано вченого від України - Володимира Буткевича, нині суддю Європейського суду з прав людини від України. Незабаром колеги-експерти обрали В. Буткевича головою своєї робочої групи, а 1994 р. (причому одноголосно) - своїм віце-президентом 2. Комісія з прав людини зібралась на свою першу сесію 27 січня 1947 р., і головою її, як зазначалось вище, було обрано місіс Рузвельт. Представником УРСР у цій Комісії був Г. Л. Стадник, однак він не брав участі ні в цій сесії, ні в інших сесіях. Представник СРСР О. Богомолов, посол у Франції, на першій сесії також був відсутній, і його заміняв В. Тепляков. Україна багато разів обиралася членом Комісії з прав людини з огляду на її активну Діяльність у виробленні міжнародних угод та інших документів У галузі прав людини (1946-1971, 1983-1985 рр.) 3. Востаннє Україну було обрано членом цієї Комісії на 52-й сесії 1995 р. ча. 2 Україна і права людини // Голос України.- 10 груд. 1994.- № 235.- С. 3. 3 Див.: Удовенко Г. З місією миру // Урядовий кур'єр.- 21 жовт. 1995.- № 159.- С. 5. права людини і лл і міжнародне право | £ у
Протягом перших двадцяти років свого існування Комісія стояла на тій позиції, що вона не уповноважена вживати будь-яких заходів у відповідь на скарги щодо порушень прав люди-ни х. Але поступово шляхом прийняття резолюцій ЕКОСОР (728Г /XXVIII/ від ЗО липня 1959 р., 1235 /ХІЛІ/ від 6 червня 1967 р., а також 1503 /ХЬУІІІ/ від 27 травня 1970 р.) Комісія почала розглядати й індивідуальні скарги. Так, 1967 р. Резолюція ЕКОСОР 1235 (ХІЛІ) надала право Комісії через Підкомісію отримувати інформацію щодо порушень прав людини та основних свобод з усіх доступних джерел, включно з інформацією щодо грубих порушень прав людини, проводити ретельне вивчення ситуацій, які свідчать про послідовну практику порушень прав людини, та подавати звіти з рекомендаціями ЕКОСОР 2. Процедура розгляду та розслідування порушень прав людини відповідно до резолюції 1235 отримала назву публічної процедури, оскільки всі слухання та розслідування проводяться публічно, на відкритих засіданнях Комісії. Хоч єдиним результатом публічної процедури може стати юридично необов'язкова резолюція про порушення прав людини, уряди вживають усіх можливих заходів, щоб уникнути публічного розслідування. Прийняття резолюції щодо порушення прав людини у якійсь із країн підриває авторитет уряду і завдає шкоди престижу цієї країни3. Резолюція 1503 (ХЬУІІІ) ЕКОСОР встановлює конфіденційну процедуру розгляду повідомлень щодо порушень прав людини та основних свобод. Згідно з цією резолюцією Підкомісія з попередження дискримінації та захисту меншин призначає робочу групу, яка складається не менш ніж із п'яти членів з урахуванням географічного розподілу. Робоча група зустрічається один раз на рік не більше як на десять днів перед сесією Підкомісії для розгляду всіх повідомлень, включно з відповідями урядів держав, отриманих Генеральним секретарем згідно з резолюцією 728 Г (XXVIII) від 30 липня 1959 р.4 Комісія розглядає усі порушення, якщо вони є грубими і масовими. При цьому для Комісії не має значення, чи бере та держава участь у міжнародному договорі з відповідної проблеми, оскільки Комісія розглядає порушення загальновизнаних звичаєвих норм міжнародного права. Вказуючи відповідним урядам на характер отриманої скарги, Комісія просить їх дати відповідь.
Предметом розгляду Комісії було дотримання прав людини в Чилі, Екваторіальній Гвінеї, Болівії, Сальвадорі, Гватемалі, Польщі, Ірані, Афганістані, Гаїті, Албанії, Румунії, Кубі, Кам-пучії і, звичайно, в ПАР та на окупованих Ізраїлем територіях. Так, на своїй 45-й сесії у 1989 р. Комісія зазначила, що у Чилі, незважаючи на певний прогрес, «правові та інституційні рамки, що створюють умови для порушення прав людини, однак, не змінились» 1. Це саме стосувалось і Ісламської Республіки Іран, Сальвадору, Албанії, Радянського Союзу та деяких інших держав. У рамках Комісії ООН з прав людини створені й функціонують спеціальна робоча група зі зниклих (з 1980 р.), спеціальні доповідачі з масових переселень, тобто біженців (з 1981 р.), з масових вироків до вищої міри покарання (з 1982 р.), з катувань (з 1985 р.). Серед інших комітетів та комісій, які функціонують в рамках ЕКОСОР і сферою своєї діяльності мають права людини, є, зокрема, такі: - Комісія соціального розвитку, заснована 1946 р. (Украї на обиралась на чотирирічний термін у 1972—1975, 1980-1983, 1991-1994 рр. У 1995 р. Україну було переобрано на новий тер мін - 1996-1999 рр.); - Комісія з питань народонаселення та розвитку, заснова на 1946 р. (Україна була обрана членом Комісії на періоди 1947-1983 рр., 1985-1992 рр.); - Комісія з наркотичних засобів, заснована 1946 р. (Укра їну було обрано членом цієї Комісії на період 1994-1997 рр.) 2. Серед універсальних міжнародних організацій, котрі за час свого існування виконали велику роботу в напрямку втілення в життя низки найважливіших прав людини, слід вказати і Міжнародну організацію праці (МОП), засновану 1919 р. В 1946 р. МОП стала спеціалізованою установою ООН. Хоч діяльність цієї організації може видатися виключно спеціалізованою, до її порядку денного включались такі питання, як примусова праця, свобода асоціацій, дискримінація при прийнятті на роботу, рівна оплата, соціальне страхування і право на працю. Україна є членом МОП з 1954 р. УРСР обиралась членом Адміністративної ради МОП на періоди 1963-1966, 1972-1975 та 1981-1984 рр. 1990 р. її було обрано на вісім років членом
1 ЕСО8ОС КезоііШоп 75(У) оі 5 Аиеизі 1947. 2 ЕСОЗОС Кезоіииоп 1235 (ХШ) оі 6 ,Іипе 1967. 3 Даниленко Г. М. Международная защита прав человека. Вводньїй курс Учеб. пособие.- М.: Юристть, 2000.- С. 115. 4 ЕС080С Кезоіиііоп 1503 (ХЬУІІІ) // 8іе§НаП Р. ТЬе Іпіегпаїїопаі оі Нитап ШеЬіз / - Охїогй: Сіагешіоп Ргезз, 1995.- Р. 424. РОЗДІЛ 8 130
1 Соттіззіоп оп Нитап Кі^Ьїз Керог* оі ІЬе Рогіу-РШЬ Зеззіоп. Зирріетеп* 2. ІЬіїеа Каиопз, 1989.- Р. 144. 2 Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1991— 1995 рр. У 2-х кн. / Упоряд. В. В. Будяков та ін.; Редкол. Г. Й. Удовенко (відп. Ред.) та ін.; МЗС України.- Кн. 2.- К.: Юрінком Інтер, 1998.- С. 441-442. і міжнародне пра рава людини ТОЇ іродне право І О І
галузевих Комітетів МОП з умов праці в чорній металургії, вугільній промисловості, на будівництві, у металообробній промисловості, на внутрішньому транспорті, в харчовій промисловості '. Разом з тим Україна ратифікувала менше як третину чинних конвенцій МОП. Важливо спинитись на процедурі втілення у життя конвенцій МОП. Згідно з її Статутом вимагається, щоб держави-члени подавали щорічні звіти про вжиті ними заходи щодо втілення в життя чинних конвенцій МОП. Ці звіти ретельно вивчаються комітетом експертів, уповноваженим звертатися із запитами до відповідних урядів. Держава — член МОП, яка вважає, що інша держава, котра також є членом МОП, не дотримується конвенції, якою вона пов'язана, може подати на неї скаргу в Міжнародне бюро праці. Ця скарга може бути передана в комісію з розслідування, і будь-який уряд, зацікавлений в її подальшому розгляді, може передати висновок комісії у Міжнародний Суд. У лютому 1962 р. перша комісія, призначена для розгляду скарги Гани на Португалію, в котрій стверджувалось, що всупереч Конвенції 1957 р. про заборону примусової праці, така праця використовується на африканських територіях під португальським правлінням, подала свою доповідь. Україна бере активну участь і в діяльності ЮНЕСКО, членом якої вона є з 1954 р. На період 1995-1999 рр. Україну було обрано до складу таких органів ЮНЕСКО, як Виконавча рада, Міжнародний комітет зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їх походження або їх реституції у разі позазаконного привласнення. Для забезпечення активної участі України в роботі ЮНЕСКО, визначення стратегії і пріоритетів її діяльності Президент України Леонід Кучма 9 листопада 1995 р. підписав Указ про утворення Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Хоч Україна як член ООН брала участь у діяльності ЮНЕСКО і до розпаду СРСР, проте сфери її впливу були обмежені повною залежністю від Москви. Комісія УРСР не мала статусу національної. Утворення Національної комісії України у справах ЮНЕСКО відкриває перед Україною нові можливості у сфері культури, освіти, науки, а отже, і в реалізації права українського народу на свою спадщину тощо. Делегат від України виступав на IX сесії Міжнародного комітету ЮНЕСКО з повернення культурних цінностей 1996 р. з доповіддю про діяльність Національної комісії щодо повернення в Україну культурних цін- 1 Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1991-1995 рр. У 2-х кн. / Упоряд. В. В. Будяков та ін.; Редкол. Г. Й. Удовенко (відп. ред.) та ін.; МЗС України.- Кн. 2.- К.: Юрінком Інтер, 1998.- С. 446-447. РОЗДІЛ 8 132
лостей, інтеграцію її зусиль, спрямованих на повернення культурної спадщини, інформував про ініціативи України у справі міжнародного захисту і повернення культурних об'єктів тощо ', Мабуть, небагато виявиться народів у світі, культурну спадщину яких так систематично знищували і культурні цінності яких так масово вивозили, як надбання українського народу. Народ, який досяг високого рівня цивілізації ще у IX ст., а потім на віки втратив свою незалежність і перейшов під іноземне панування, не міг реалізувати свого права на культурну спадщину. Як зазначає В. Врублевська, «у той час, як в інших країнах відповідні установи десятиліттями ретельно фіксували й досліджували втрати свого культурного надбання, у нас до останнього часу практично не велися підрахунки втраченої історико-культурної спадщини, не порушувалися питання фінансового еквівалента втраченого. Тому нині перебуваємо у надзвичайно складній ситуації. Через кілька століть після перших "братських" поборів, через півстоліття після Другої світової війни, яка забрала майже третину мистецьких творів, книгозбірень та архівів із нашої національної скарбниці, ми "збудились окрадені"» 2. Світ дізнався про величезні втрати української культури, про тотальне знищення, пограбування, вивезення наших культурних цінностей аж на Міжнародному симпозіумі «Втрати Другої світової війни і післявоєнного періоду. Відновлення і повернення культурних цінностей» у Нью-Йорку 1994 р., де вперше була присутня Україна. І цифри щодо втрат української культури вразили всіх 3. Зупинимося на визначенні термінологічного апарату проблеми реституції культурних цінностей. Згідно з Конвенцією ЮНЕСКО про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.) культурними цінностями незалежно від їхнього походження і власника вважаються: а) цінності, рухомі чи нерухомі, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі як пам'ятки архітектури, мистецтва або історії, релігійні чи світські, археологічні місцеположення, архітектурні ансамблі, що становлять історичний або художній інтерес, твори мистецтва, рукописи, книги, інші предмети художнього, історичного або археологічного 1 Форум ЮНЕСКО: повернення культурних цінностей // Урядовий кур'єр.- 15 жовт. 1996.- № 195.- С. 8. 2 Врублевська В. На рідні терени. Повернення і збереження культурного надбання - запорука розвитку держави // Політика і час- 1999.- № 2.- С. 59. 3Див.: Федорук О. «В'язні війни» просяться на волю // Віче.- 1995.-№ 5.- С. 89. права людини ЇЛО і міжнародне право
значення, а також наукові колекції, колекції книг, архівних матеріалів чи репродукцій цінностей, зазначених вище; б) будівлі, головним і справжнім призначенням яких є зберігання чи експонування рухомих культурних цінностей, як-от музеї, великі бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призначені для зберігання у випадку збройного конфлікту рухомих культурних цінностей; в) центри, де є значна кількість культурних цінностей '. Отже, термін «культурні цінності» включає як рухомі, так і нерухомі пам'ятки і є ширшим за значенням, ніж термін «культурна спадщина», який включає переважно нерухомі об'єкти. Під реституцією, як правило, розуміють відновлення стану речей, який існував на момент вчинення дії, що завдала шкоди, тобто повернення чи відновлення матеріальних цінностей у натурі2. На відміну від цього терміна, на думку Ю. Шемшученка та В. Акуленка, поняття «повернення» стосовно культурних цінностей означає не тільки юридичний обов'язок повернути законному власникові цінності, що постраждали, а й односторонній акт доброї волі щодо такого повернення 3. Процес реституції регулюється як міжнародним, так і внутрішньодержавним правом. У міжнародному праві, а саме міжнародному гуманітарному праві, проблеми реституції куль-1 турних цінностей неодноразово були в центрі уваги Генеральної Асамблеї ООН. Так, Резолюції 3187 від 1973 р., 3391 від 1975 р., 32/18 від 1977 р., 38/34 від 1983 р., 42/7 від: 1987 р., 48/15 від 1993 р. та низка інших присвячені поверненню або реституції культурних цінностей країнам їх походження. Важливу роль відіграє Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) та Міжурядовий комітет зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їх походження шляхом сприяння двостороннім переговорам з метою повернення або реституції культурних цінностей, складання описів рухомих культурних цінностей, обмеження незаконної торгівлі культурними цінностями та поширення інформації серед громадськості4. Гаазька Конвенція ЮНЕСКО 1 Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р. // ВВР СРСР.- 1957.- № 3 (870).- Ст. 54. 2Шемшученко Ю.,Акуленко В. Вступ // Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 2: Правова охорона культурних цінностей.- К.: Юрінком Інтєр, 1997.- С. 24. 3Там само. 4 Резолюція ГА ООН 50/56 від 11 грудня 1995 р. «Повернення або реституція культурних цінностей країнам їх походження» // Там само.-С. 72. РОЗДІЛ 8 134
1954 р. про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Паризька Конвенція ЮНЕСКО 1970 р. про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, підтвердили, що міжнародне співробітництво є одним з найдієвіших засобів забезпечення охорони культурних цінностей. Вони визначили обов'язки держав-учасниць та право держав звертатися по допомогу до ЮНЕСКО. В Конвенції 1954 р. у ст. 28 договірні сторони зобов'язуються вживати в рамках свого кримінального законодавства всіх заходів, необхідних для викриття та піддання кримінальним чи дисциплінарним санкціям осіб, незалежно від їхнього громадянства, які порушили або наказали порушити цю Конвенцію ', іншими словами, передбачається універсальна юрисдикція за порушення Конвенції. Згідно з аналізованою Конвенцією сторони зобов'язуються поважати культурні цінності, розташовані на їх території, а також на території інших високих договірних сторін; забороняти, відвертати і, якщо необхідно, припиняти будь-які акти крадіжки, грабежу або незаконного привласнення культурних цінностей у будь-якій формі, а також будь-які акти вандалізму щодо вказаних цінностей (ст. 4). Конвенція застосовується у випадку оголошення війни або будь-якого іншого збройного конфлікту як міжнародного, так і неміжнародного характеру (ст. 18-19). Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 р. конкретизує суть і характер поняття культурних цінностей та визначає запобіжні заходи, пов'язані з юридичними процедурами ввезення і вивезення культурних цінностей, створенням національних служб охорони культурної спадщини тощо 2. Згідно зі ст. 11 «вважаються також незаконними примусові вивезення і передача права власності на культурні цінності, які є прямим чи опосередкованим результатом окупації країни іноземною державою». На цій основі, як пропонує В. Вечерський, Україна повинна проголосити, що в період з 1921 року (Ризький договір) до 1991 року Українська держава перебувала під окупацією Росії (у формі СРСР) та частково Польщі (1923-1939), Румунії (1918-1940) і Чехо-Словаччини (1919-1944), та зажадати від цих держав реституції культурних цінностей 3. 1 Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.- Вказ. праця. 2 Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незакон ному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цін ності // Україна в міжнародно-правових відносинах.- Вказ. праця.- С 119-128. 3 Вечерський В. Реституція культурних цінностей // Пам'ятки України.— 1994.- № 1-2.- С. 6. права людини і л г і міжнародне право І О О
Головним судовим органом ООН є Міжнародний Суд ООН, що складається з колегії незалежних суддів (15 членів), які обираються терміном на 9 років. Суд розглядає суперечки між державами з їхньої згоди і виносить консультативні висновки з юридичних питань. Іноді ці суперечки опосередковано торкаються прав громадян. Ні індивіди, ні міжнародні організації не можуть звертатися з позовами до МСС. Міжнародні міжурядові організації, що є спеціалізованими установами ООН, можуть звертатися до МСС для отримання консультативних висновків з правових питань, включно з питаннями прав людини. Неурядові організації такого права не мають. Обов'язкова юрисдикція МСС може бути визнана державами в односторонньому порядку відповідно до п. 2 ст. 36 Статуту МСС в результаті спеціальної заяви про визнання обов'язкової юрисдикції. Однак кількість держав, які таку заяву зробили, дуже незначна. Серед постійних членів Ради Безпеки ООН тільки Велика Британія визнала обов'язкову юрисдикцію МСС на основі п. 2 ст. 36 Статуту. Обов'язкова юрисдикція Суду також може бути визнана шляхом укладення міжнародних договорів, які передбачають вирішення спорів, що виникають у зв'язку з тлумаченням та застосуванням цих договорів, шляхом звернення до МСС. Україна є учасником Статуту Міжнародного Суду з 1945 р., однак представника України у складі Суду немає. Як зазначалось вище, Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р. було знято застереження, зроблені Українською РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення й застосування низки міжнародних договорів з прав людини \ тобто Україна визнала обов'язкову юрисдикцію Міжнародного Суду ООН щодо скарг стосовно конвенцій з прав людини, що означає, що будь-яку скаргу на порушення Україною Міжнародної конвенції з прав людини буде прийнято до розгляду в Міжнародному Суді ООН 2. Підсумовуючи, зауважимо, що роль міжнародних правоза-хиснах механізмів, їх ефективність багато в чому визначаються міжнародним кліматом в цілому. У наш час цей клімат сприяє зміцненню міжнародних організацій і, зокрема, міжнародних органів у сфері захисту прав і свобод людини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародний контроль за дотриманням прав людини та захист прав людини» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
