За роки після прийняття Міжнародного Білля про права в рамках ООН було прийнято велику кількість договорів, які торкаються окремих видів порушень прав людини, зокрема геноциду, расової дискримінації, дискримінації жінок та дітей, катувань тощо. Винищення мільйонів євреїв та людей інших національних, етнічних та релігійних груп під час фашистського голокосту спричинило прийняття у 1948 р. Конвенції ООН про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього '. УРСР ратифікувала Конвенцію про геноцид 22 липня 1954 р. із застереженням про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН. Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про зняття зроблених раніше застережень Української РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення й застосування ряду міжнародних договорів» було знято застереження до ст. 9 Конвенції про геноцид 2. Конвенція проголошує геноцид, вчинений у мирний час чи в час війни, злочином за міжнародним правом, тобто грубим порушенням міжнародного права, за який карається індивідуальний злочинець. Злочин за міжнародним правом, як зазначалось вище, відрізняється від звичайного порушення міжнародного права, відповідальність за яке несе уряд. Конвенція визначає злочин геноциду як такі дії, що чиняться з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку, а саме: а) вбивство членів такої групи; б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумо вого розладу членам такої групи; в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життє вих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне винищення її;
'Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 25. 2Аіаіоп Р. ТЬе ІІпіїей Каііопз Зресіаіігей А^епсіез апсі ІтріетепШіоп оі їЬ.е Іп1;егпа1;іопа1 С^епапі; оп Есопотіс, Восіаі аші СиНигаї Кі£п*з // СоіитЬіа ^. Тгапзп. Ь.- 1979.- V. 18.- Р. 79. 3 АШоп Р., 8ітта В. Гігз* Зеззіоп ої іпе ІЖ СоттШее оп Есопотіс 8осіа1 апсі СиНигаї Кі£п£з // Ат. <І. Іпі. Ь.- 1987.- V. 81.- Р. 747.
1 Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи.- Вказ. праця.- С. 63-67. 2 Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р. «Про зняття зроблених раніше застережень Української РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення й застосування ряду міжнародних договорів» // Міжнародні договори України / Упоряд. Ю. Качуренко.- Т. 1: 1986-1990.- К.: Право, 1997.- С. 215-216. г) заходи, розраховані на запобігання дітородінню у середо вищі такої групи; д) насильна передача дітей з однієї групи людей в іншу (ст. 2). Згідно зі ст. 6 Конвенції про геноцид осіб, обвинувачених у вчиненні геноциду, повинен судити компетентний суд тієї держави, на території якої було вчинено це діяння, або такий міжнародний кримінальний суд, який може мати юрисдикцію щодо сторін цієї Конвенції, які визнали юрисдикцію такого суду. Міжнародний кримінальний суд, Статут якого було прийнято в липні 1998 р. у Римі і який розпочав свою роботу у 2002 р., має юрисдикцію щодо злочину геноциду. Крім того, покарання винних у злочині геноциду покладається і на національні суди. Окрім судів держав, на території яких було вчинено акт геноциду, юрисдикцію у цих справах за міжнародним правом мають також суди держав, чиє громадянство мають обвинувачені, а також суди будь-якої держави згідно з принципом універсальної юрисдикції, що застосовується до злочину геноциду '. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, прийнята ГА ООН у 1965 р., забороняє расову дискримінацію, яка визначається як «будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага за ознаками раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя» (п. 1 ст. 1). МСС розглядає це визначення расової дискримінації як авторитетне тлумачення значення та меж норми Статуту ООН, що забороняє дискримінацію 2. Держави-учасниці цієї Конвенції зобов'язуються ліквідувати расову дискримінацію на своїй території та використовувати всі належні засоби, в тому числі й законодавчі, для забезпечення недискримінації. Дається перелік основних громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав, до яких застосовується це зобов'язання. На відміну від Пактів Конвенція передбачає вирішення спору між двома або кількома державами-учасницями щодо тлумачення чи застосування цієї Конвенції Міжнародним Судом, якщо його не розв'язано шляхом переговорів або процедур, спеціально передбачених у Конвенції (ст. 22). Таким чином, ратифікуючи Конвенцію, держава зобов'язана визнати 1 ВиегеепіНаі Тк- Ор. сії.- С. 50. 2 ЗсНшеіЬ Е. ТЬе ІігЬегпаиопаі Соигі ої «Іизисе аікі іЬе Нитап Сіаизев ої *Ье СНагіег // Ат. 3. Іпі. Ь.- 1972.- V. 66.- Р. 337.
юрисдикцію Міжнародного Суду щодо спорів згідно з Конвенцією. Багато держав, особливо тих, що належали до радянського блоку та держав Африки і Азії, ратифікували Конвенцію із застереженням до ст. 22, вимагаючи згоди обох сторін спору перед тим, як звернутись до МСС. УРСР зняла застереження до ст. 22 Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН Указом Президії Верховної Ради УРСР від 14 березня 1989 р., про який ішлося вище. Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р. (надалі - Конвенція про апартеїд) набула чинності у 1976 р.'. Конвенція проголошує апартеїд «злочином проти людства» та стверджує, що нелюдські акти, які є наслідком політики і практики апартеїду і подібної до нього політики і практики расової сегрегації та дискримінації, порушують принципи міжнародного права (ст. 1). Відповідальність за вчинення злочину апартеїду поширюється не тільки на осіб, членів організацій та установ і представників держав, які здійснюють такий злочин, але й на тих, хто безпосередньо сприяє, заохочує чи співпрацює у здійсненні злочину апартеїду (ст. 3). Особа, звинувачена в такому злочині, підлягає юрисдикції суду будь-якої держави-учасниці та будь-якому міжнародному карному трибуналові, який має юрисдикцію щодо тих держав-учасниць, які визнають його юрисдикцію (ст. 5). Сама ж Конвенція такого трибуналу не створює. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (надалі — Конвенція про дискримінацію жінок), прийнята ГА ООН у 1979 р. 2, націлена на ліквідацію такої дискримінації в усіх її формах і проявах. Україна ратифікувала цю Конвенцію 24 грудня 1980 р. із застереженням про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН. Згаданим вище Указом Президії Верховної Ради УРСР про зняття зроблених раніше застережень від 14 березня 1989 р. застереження до п. 1 ст. 29 Конвенції було знято. Окрім зобов'язання засудити дискримінацію щодо жінок, держави-учасниці зобов'язуються включити принцип рівності чоловіків та жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство та приймати закони і вживати інших заходів, у тому числі санкції, там, де це необхідно, що забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок (ст. 2). Конвенція також вимагає від держав-учасниць вжиття заходів 1 Международная конвенция о пресечении преступления апартеида и наказаний за него // Международньїе актьі о правах человека: Сборник Документів.- М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 149-154. 2 Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок // Права людини. Міжнародні договори України...- Вказ. праця.- С. 109-123.
116
РОЗДІЛ 8
права людини і міжнародне право
П7_
у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах для гарантування їм здійснення і користування правами людини й основними свободами нарівні з чоловіками. На 47-й сесії Генеральної Асамблеї ООН делегація України разом з делегаціями 27 інших країн внесла проект резолюції «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» 1, у якій звертається увага на необхідність адекватної підтримки діяльності Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, створеного на основі цієї Конвенції. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р.2 націлена на попередження та покарання за катування, спричинене державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, або з їх підбурювання, відома чи мовчазної згоди (ст. 1). УРСР ратифікувала цю Конвенцію 26 січня 1987 р., зробивши застереження до п. 1 ст. ЗО Конвенції про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН. Це застереження разом з аналогічними застереженнями до низки інших міжнародних договорів з прав людини було зняте Указом Президії ВР УРСР від 14 березня 1989 р. Згідно з Конвенцією кожна держава-учасниця вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів, щоб запобігти актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією (ст. 2). Конвенція включає низку положень для забезпечення того, щоб формальна заборона катувань стала реальністю на рівні держави. Так, згідно зі ст. 11 кожна держава-учасниця систематично здійснює нагляд за правилами, інструкціями, методами та практикою щодо допитів, а також за умовами утримання під вартою і поводження з людьми, які піддані будь-якій формі арешту, затримання чи ув'язнення на будь-якій території під її юрисдикцією, з тим щоб не допускати будь-яких випадків катування. Всі наведені приклади найважливіших міжнародних Конвенцій з окремих категорій прав людини засвідчують, що Україна є стороною в них, а отже, зобов'язана дотримуватись закріплених у них положень. Разом з тим участь України в ООН -це не тільки підписання чи ратифікація конвенцій ООН, а й конкретна робота щодо розробок таких документів, включно з міжнародно-правовими актами з прав людини. Серед останніх 'Проект резолюції «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» // Україна на міжнародній арені: 36. документів і матеріалів (1991-1995 рр.)- У 2-х кн,- К.: Юрінком Інтер, 1998.- С. 625-628. 2 Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання // Права людини. Міжнародні договори України...- Вказ. праця.— С. 92-108. ^важливіших ініціатив України можна зазначити розробку яа нарОдної Конвенції про захист миротворчого персоналу оОН- Україна вперше в історії миротворчої діяльності ООН тупила _ іНщіатИвою розробки міжнародного правового вокумента, який би юридично захищав миротворців, необхідність чого особливо гостро виявилась після втрат миротворців V Сараєві 1992 р. На сесію ГА ООН Україна внесла проект резолюції загального плану про захист миротворчого контингенту. Наступним етапом цієї ініціативи став проект міжнародної Конвенції, що розроблявся у МЗС України за допомогою постійного представництва при ООН. Після тривалої роботи над цим проектом, до якої були залучені й інші країни, було створено спеціальний комітет, віце-головою якого став представник України. 1994 р. Конвенцію було схвалено Генеральною Асамблеєю і відкрито для підписання '.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Конвенції ООН з окремих категорій прав людини» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
