В українській правничій науці права найчастіше визначаються як «певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей» 1. Зарубіжні вчені тлумачать це поняття ширше. Перше систематичне тлумачення мови «прав» було здійснене В. Н. Хохфельдом (1879-1918). Він стверджував, що слово гі^Ьі; (право) використовується як родове поняття і означає будь-який вид юридичної переваги, а саме - сіаіт (вимога, претензія), ргіуі1е§е (привілей), (здатність, можливість) чи іттипі1;у (пільга)2. У найвужчому смислі, за Хохфельдом, термін гІ£М (право) співвідноситься 1 Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2001.- С. 9. 2 НоН/еШ \¥. N. ГишіатеїгЬаі Ье^аі СопсерШпз аз Аррііей іп «Тшіісіаі е.- УУезїрогї: Сгеегтоосі Ргезз, 1978.- Р. 71. 103
А
з терміном сіігіу (обов'язок) і найближчим синонімом його є сіаіпі (вимога, претензія) 1. У подальшому було багато спроб інтерпретацій поняття «право» 2, котрі засвідчили складність даної проблеми, а очевидно, і неможливість однозначного тлумачення природи прав, оскільки вони можуть використовуватися в найрізноманітніших контекстах і аналізуватись з різних точок зору. Тлумачення аналізованого поняття в Віаск'з Ьаду Оіс1;іопагу підтверджує зазначене нами вище. Термін «гі£пі;» (право) визначається тут таким чином: «...в абстрактному смислі означає справедливість, етичність або узгодження з нормами закону чи моральними принципами. В цьому значенні він відповідає одному із значень латинського терміна "іиз" і означає право абстрактно, як основу всіх прав чи комплекс моральних принципів, що надають характеру справедливості всьому позитивному праву... В конкретному смислі - можливість, привілей, здібність чи вимога однієї особи до іншої. Як правило, права визначаються як "можливості вільно діяти". Основні права належать людям від природи, як особистостям, і існують до їх визнання позитивним правом. ...В юридичному смислі "право" справедливо визначають як "здатність однієї людини контролювати з дозволу і за допомогою держави дії інших"» 3. У цій же статті словника X. К. Блека подаються ще декілька значень терміна «гі£п!;» (право). Отже, термін «право» у тому значенні, яке він має в словосполученні «права людини», виходить за межі тільки певних можливостей людини, необхідних для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, як він тлумачиться у вітчизняній юридичній науці. Цей термін може означати також вимогу, претензію, привілей тощо4. Попередниками слова «права» (англ. гі^піз) були слова «вольності» (англ. ІЇЬегііев) та «привілеї» (англ. ігапспізез). Деякі філософи навіть ототожнювали ці терміни. На думку Дж. Холта, гі£піз (права) є, можливо, ширшим терміном, ніж ііЬегііез (вольності), оскільки «правами» можна користуватись за звичаєм, в той час як «вольності» більше схожі на привілеї, ча. 2 Див.: Шеіітап С. А ТЬеогу о£ ШйНіз. Регзопз ишіег Ьа^з, ІпзіНиїіопз апсі Могаїз.- Кодатап апсі АПапЬеісі РиЬіізЬегз, 1985.- Р. 57; Нагі Н. Ь. А. БеїтНіоп апсі ТЬеогу іп <Іигізргис1епсе // Ь. О.. Кеу.- 1954.- V. 70.- Р. 12-13; Ииіогкіп Я. Таїкіпй Шепїз Зегіоизіу.- СатЬгісІ£е, Мазз.: Нагуапі ІІПІУ. Ргезз, 1977.- Р. 82-85; Рабінович П. М. Основні права ЛЮДИНИ: ПОНЯТТЯ, класифікації, тенденції // Укр. часопис прав людини- 1995.- № 1.- С. 15-18; та ін. 3 Віаск'з Ьа\у ОісШіпагу.- 81;. Раиі, Міпп.: ДУез* РиЬ1ізпіп£ Со., 1991.- Р. 919. 4 Антонович М. Юридична термінологія з прав людини: походження, тлума чення, функціонування // Укр. часопис прав людини.- 1997.- № 3-4.- С. 20. РОЗДІЛ 8 104
котрі надаються 1. Томас Гоббс вказував на часте змішування латинських термінів «<Іиз» і «Ьех», англ. «Ні^пі» і «Ьаш» (укр. «право» і «закон»), хоч їх слід розрізняти, оскільки КІ£пі; (право) полягає в свободі щось робити чи утримуватися від чогось, в той час як Ьачу (закон) обмежує і зобов'язує; отже, Ь і Кі£М (закон і право) відрізняються так само, як И ЬіЬегіу (обов'язок і воля) 2. Поняття прав людини, як правило, прослідковують починаючи з Давньої Греції та Риму. П. Рабінович, однак, вважає, що деякі права людини зафіксовані вже в обох частинах Біблії 3. Латинський термін «іиз» (право) в аналізованому значенні знаходимо в працях римського філософа Ціцерона, як, наприклад, ихогез еосіет іиге зипі; ^ио УІГІ «мати ті ж самі права» тощо 4. В кінці XII - на початку XIII ст. в англійських хартіях використовувався латинський термін іига согопае, що передавав поняття «гі^Ьіз о£ іпе СГО\УП» (права корони), яке через ідею «гі§Мз оі ІЇіе кіпріот» (права королівства) набуло значення «права вільних людей королівства». Так, у «Великій хартії» вольності надаються не королівству, а вільним людям королівства 5. Природне право в греко-римський та середньовічний періоди вивчало в основному обов'язки, а не права людини і виключало центральну ідею прав людини - ідею свободи і рівності. Перехід від природного права як обов'язків до природного права як прав відбувся в період від XIII ст. до Вестфальського миру 1648 р. Вчення Томи Аквінського (1224/25-1274 рр.) та Гуго Гроція (1583-1645 рр.), Магна Карта (1215 р.) підтверджують цей перехід. Ідею природних прав знаходимо в працях Дж. Локка. Зокрема, у «Другому трактаті про державне правління» термін «право» використовується досить часто в таких словосполученнях, як «а Кі£п1; іо рипізЬ іЬе О£іепйег» (право покарати злочинця), «а КІ£М оі Ргорегіу» (право власності) та ін.6. Дж. Локк стверджував, що певні права очевидно належать індивідам як Ьитап Ьеіп£з, оскільки ці права існували в «стані природи» до того, як людство вступило в громадянське суспільство; основними серед цих прав є право на життя, свободу (свободу від свавільних законів) та власність; вступивши в громадянське суспільство внаслідок соціального контракту, людство віддало державі тільки право впроваджувати ці природні права, 1 Ноіі ^. С. Ма§па Сагіа апсі Месііеуаі Соуегптепі.- Ілкі., Копсеуегке: НатЬіесіоп Ргезз, 1985.- Р. 205. 2 Тпе ЕпеіізЬ ЛУогкз о£ ТЬотаз НоЬЬез.- 1839.- V. 3.- Р. 117. 3 Рабінович П. Основні права людини...— Вказ. праця,— С. 14. 4 Зітрзоп В. Р. СаззеН'з Ие\у Ьа*іп ОісИопагу.- 1968.- Р. 331. 5 Ноіі ^. С.~ Ор. сі*.- Р. 210. 6 Ьоске 3. Ттоо Тгеизез о£ Соуеттепі.- 1963.- Р. 312, 341.
105_
а не самі права '. В той же час Дж. Локк приймав інститут рабства, не заперечував проти надання політичних прав тільки тим, хто мав власність, і не заперечував, що права жінок і чоловіків не є рівними 2. Наступним важливим етапом у розвитку прав людини стали XVII—XVIII ст., коли були прийняті англійська Петиція про права (1628 р.), англійський Білль про права (1689 р.), американська Декларація про незалежність (1776 р.), вірджинська Декларація про права (1776 р.) тощо. В цьому переліку можемо назвати українську Конституцію Пилипа Орлика (1710 р.), першу демократичну конституцію в світі, котра гарантувала багато прав і свобод. Водночас розуміння прав людини було досить обмеженим. Навіть Томас Джефферсон не закликав до визнання рівності жінок, чорних та корінних американців 3. Ідея природних прав в кінці XVIII та протягом XIX ст. піддається філософським та політичним атакам як справа, так і зліва. Так, ліберал Джеремі Бентам, один із засновників утилітаризму, писав, що права є дитиною права; реальне право породжує реальні права, а уявне право, яким є природне право, породжує уявні права. Природні права - це нонсенс 4. Наступною хвилею в розвитку прав людини стало XX ст., і, як вважає Г. Бургерс, цей розвиток ще не досяг кульмінації 5. Термін «права людини» (англ. питап гі£п£з) був вперше ВЖИТИЙ не так давно - у 1942 р., коли 26 держав-союзниць у Декларації ООН висловили своє тверде переконання в тому, «що повна перемога над ворогами є дуже важливою для захисту життя, свободи, незалежності та релігійної свободи, а також для забезпечення прав людини і справедливості як на власній території, так і на інших територіях» 6. Цей термін замінив термін «природні права» (англ. паіигаі гі^Ьїз) і ПІЗНІШИЙ термін «права чоловіка» (англ. Іпе гі§Мз оі тап), ЯКИЙ не завжди сприймався як такий, що включав права жінок. Поняття прав людини значно збагатилось і було детально розроблене з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 р. (надалі - ЗДПЛ), Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. (надалі — Європейська конвенція), Міжнародних пактів 1966 р., інших міжнародних актів з прав людини. Процес уніфікації цієї термінології все ще триває.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття і розвиток прав людини» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
