Кабінет Міністрів — вищий орган у системі органів виконавчої влади, його склад, основні функції та повноваження
Виконавчу владу в Україні здійснює згідно зі ст. 113 Конституції Кабінет Міністрів України. Він є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку становлять Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки •Крим, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Як вищий колегіальний орган у системі органів виконавчої влади Кабінет Міністрів здійснює виконавчу владу безпосередньо та через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому і характеризує його діяльність як органу, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України. На жаль певні складності виникають з проблеми організації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України, і формуванням цього органу, які пояснюються існуючою формою правління, а також відображають, на жаль, існуючу боротьбу між законодавчою гілкою влади і Президентом. Парламентський варіант розв'язання цього питання протягом майже шести років базувався на презумпції верховенства Верховної Ради України щодо органів виконавчої влади і перш за все до Кабінету Міністрів. Але така позиція фак- -388- тично нічого не залишала від розподілу влад у його юридичному розумінні і перетворювала уряд не на виконавчий орган державної влади, а на виконавчий апарат Верховної Ради, позбавляючи його логічно потрібної самостійності і незалежності. Президентський підхід виявлявся у тому, що Кабінет Міністрів України є вищий орган виконавчої влади, підзвітний Президентові України. У даному варіанті яскраво простежувалося прагнення закріпити незалежність виконавчої влади в межах буквального розуміння принципу розподілу влад. Така позиція, якщо доводити ідею незалежності виконавчої влади до логічного кінця, є обгрунтованою і має право на існування. Вона виявляє прагнення виконавчої влади захистити себе від постійного втручання законодавчої влади у її власну сферу діяльності, від прагнення парламенту перетворити Кабінет Міністрів України на власний робочий орган, позбавити його практично всіх атрибутів самостійної гілки єдиної державної влади. В період, коли Президент України згідно з Конституцією, мав статус глави держави і глави виконавчої влади, він здійснював організацію виконавчої влади. Проте і в цей час практична реалізація цього повноваження Президентом зіткнулася з цілою низкою складних проблем. По-перше, не було з'ясовано, що таке виконавча влада і в чому її відмінність від діяльності колишніх виконавчо-розпорядчих органів, хоч це питання могло бути розв'язане шляхом прийняття вже згадуваного Закону про виконавчу владу. По-друге, не було підготовлено і прийнято пакета законодавчих актів щодо закріплення правових засад цієї влади. Зокрема, це стосується проект Закону "Про Кабінет Міністрів України" починаючи з 1995 р. і по цей час. Зі зміною статусу Президента України, коли він згідно з Конституцією України є главою держави, тобто не входить до жодної гілки влади, питання про сутність, правові засади виконавчої влади, як окремої гілки державної влади по суті залишалося не вирішеним до кінця. Так, Конституція Україн не містить положення, які б визначали саме характер виконавчої влади, оскільки розділ VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" висвітлює лише питання щодо системи виконавчої влади. Про те, хто формує цю систему, у розділі нічого не сказано. -389- У той же час, організацію і діяльність органів цієї гілки влади згідно з Конституцією визначає Верховна Рада України, а формує її Президент України (ч. 12 ст. 92 і ч. 10 ст. 106 Конституції). У свій час досить логічно зазначалося, що "характер організації будь-якої установи природно і неминуче визначається змістом діяльності цієї установи"1. Це положення є принциповим і в сучасний період. Дійсно, для з'ясування питання про правову природу виконавчої влади доцільно проаналізувати повноваження тих органів, які стосуються її організації та функціонування. Стаття 116 Конституції України, яка закріплює компетенцію Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади, відповіді на нього не дає. Повноваження законодавчого органу при вирішенні цього питання не з'ясовано. Що стосується ролі повноважень Президента України у визначенні правового статусу згаданої гілки державної влади, то очевидно доцільно виходити з того, що за формою правління Україна є, як уже зазначалося, напівпрезидент-ською республікою. Форма напівпрезидентського правління, яка притаманна Україні, безпосередньо впливає і на здійснення главою держави повноважень у сфері виконавчої влади, найважливішими з яких є участь у формуванні і діяльності уряду. В Україні відповідно до частин 10 і 15 ст. 106 Конституції України Президент України одноособове призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій органів виконавчої влади. Такі повноваження підтверджуються міжнародною практикою багатьох держав. Наприклад, у Росії одним з таких актів є Указ Президента "Про структуру федеральних органів виконавчої влади" від 10 січня 1994 р. Майже у всіх країнах Латинської Америки право президента видавати акти стосовно організації і діяльності уряду ніякими іншими органами не обмежується. 1 Див.: Ленин В. Й. Полн. собр. соч. — Т. 6. — С. 99. -390- Проте, слід врахувати й те, що, згідно з ч. 12 ст. 92 Конституції України виключно законодача влада в особі Верховної Ради законами України визначає організацію і діяльність органів виконавчої влади. Тому виникає закономірне запитання, як може інший орган, який не знає специфіки діяльності виконавчої влади, вирішувати питання правового статусу всіх елементів системи цієї влади, зокрема Кабінету Міністрів. У такому підході яскраво виявляється життєвість хибної практики радянської доби, сутність якої полягала у повному нехтуванні легітимністю створення відповідного державного органу, і практично здійснювалась шляхом вольового рішення заснування такого органу без розробки правової основи його організації та діяльності. Власне саме цим пояснюються непоодинокі приклади, коли протягом майже 50 років окремі міністерства існували без відповідних Положень про них (наприклад, міністерства фінансів в СРСР і союзних республіках). Крім того, слід врахувати ту обставину, що практично проекти законодавчих актів про організацію відповідної ланки виконавочої влади (зокрема, про Кабінет Міністрів) кваліфіковано готують самі ці органи, оскільки будь-які комітети Верховної Ради України краще за них це не зроблять. Якщо буквально розуміти положення згаданої частини ст. 92 Конституції, то на практиці законодавчий орган має прийняти близько 50—60 законів, зокрема про Кабінет Міністрів України, про міністерства, державні комітети, інші центральні відомства, а також про місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві і Севастополі. Таким чином, Верховна Рада України фактично не зможе вирішувати виключно законами інші питання власної компетенції. Крім того, про яку, хоч би відносну самостійність за своєю сутністю гілки державної влади — виконавчої — можна говорити. Це, безумовно, призведе до порушення балансу законодавчої і виконавчої влади. У той же час, про яку організацію і діяльність виконавчої влади з боку Верховної Ради може йтися, якщо цей законодавчий орган не має права призначати і звільняти з посади міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади, оскільки це виключне право Президента. -391- Між тим згадані повноваження Президента України з організації і дяльності виконавчої влади безпосередньо випливають з форми правління в Україні. Відомо, що глава держави в президентських республіках, виступаючи, як правило, як глава держави, водночас е єдиновладним носієм виконавчої влади і главою уряду. Тому він самостійно призначає та звільняє з посади членів кабінету, визначає його політику і структуру. Інша справа напівпрезидентська республіка, якою є і Україна. У таких державах право глави держави призначати і звільняти міністрів, безпосередньо впливати на організацію і діяльність уряду має більш обмежений характер, оскільки уряд формується з урахуванням співвідношення партійних сил у парламенті, а його главою є прем'єр-міністр. Проте така модель не характерна для України, оскільки чітко визначеної президентської або парламентської більшості у Верховній Раді поки що немає. Взагалі ж сутність напівпрезидентської моделі зводиться насамперед до міцної президентської влади, здійснюваної в умовах дещо меншої сутності розподілу влад, ніж у президентських республіках. Глава держави у напівпрездентській республіці не обов'язково є єдиновладним носієм виконавчої влади, а часто-густо поділяє ці повноваження з прем'єр-міністром, який очолює уряд. Повноваження глави держави і глави уряду тісно переплетені, при цьому глава держави відповідає за вирішення загальних, стратегічних питань, контролюючи певні ключові сфери діяльності уряду, в той час як прем'єр-міністр несе відповідальність за повсякденне, практичне управління. Не досить чітке розмежування законодавчої і виконавчої гілок влади щодо їх організації і діяльності, як це спостерігається у Конституції України, може призвести до "порушення або зміни притаманної тій чи іншій формі правління єдності структури управління, причому одночасно можуть виникнути нові види відносин, колізії і непогодженості, яких не було у "відпрацьованих формах правління"1. 1 Див.: Чиркин В. Е. Нетипичние формьі правлення в современном го-сударстве / / Государство й право. — 1994. — № 1. — С. 110. -392- Мабуть, згаданих колізій могло б не бути, якби при формулюванні ч. 12 ст. 92 Конституції України був врахований позитивний, на наш погляд, досвід колишнього СРСР при вирішенні подібних питань. Як відомо, союзне законодавство вирішувало питання законотворчості в колишніх республіках за допомогою Основ відповідних галузей законодавства, на підставі яких республіки розробляли власне законодавство. У цьому зв'язку було б правильним, щоб законодавчий орган з питань організації і діяльності виконавчої і судової влади приймав також лише Основи такої організації і діяльності. Такий підхід дав би змогу двом іншим гілкам влади на підставі таких Основ створювати і приймати конкретизовані нормативні акти щодо власної організації. Тим більше це стосується виконавчої влади, формування якої — виключне право Президента. На підставі Основ організації і діяльності цієї влади, він міг би нормативними указами вирішувати, регулювати питання організації і діяльності всіх ланок системи виконавчої влади в Україні. Між тим у діяльності інших країн світу цю проблему давно вирішено. Найтиповіший приклад — Конституція Франції 1958 р., де міститься перелік питань, з яких парламент приймає закони, а також визначено питання, з яких нормативні акти видають органи виконавчої влади. Ці акти виконавчої влади не розглядаються як закони і не мають назви закону (хоч і є назви "декрети-закони", "законодавчі декрети"), але насправді вони регулюють питання, які належать до предмета закону (так звані акти регламентарної влади). В іншому разі за уповноваженням парламенту виконавча влада має право приймати акти, які мають силу законів (делеговане законодавство). Таке право парламенту передбачено у Великій Британії, Італії та ін. До речі, у 1994—1995 рр. таке право було надано Верховною Радою України Кабінету Міністрів, який мав право приймати декрети-акти, що за сво-•єю юридичною силою дорівнювали законам. На сучасному етапі розвитку Української держави організація, повноваження, функції і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 17 січня 2002 р. та іншими законами. -393- Функції Кабінету Міністрів України в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України, визначаються також актами Президента України. Деякі питання діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та законів України можуть визначатися постановами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Кабінету Міністрів України відповідно до Закону України "Про Кабінет Міністрів України" є: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України; здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави в інтересах Українського народу; виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; розробка проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади; координація та контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері надання фізичним і юридичним особам управлінських послуг. Закон визначає також принципи діяльності Кабінету Міністрів України. Діяльність Кабінету Міністрів України грунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, колегіальності та гласності. Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гаранту- -394- вання відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя. У своїй діяльності він керується Конституцією і законами України, актами Президента України. Уряд здійснює виконавчу владу в межах, установлених Конституцією та законами України. Неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян у вирішення питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України, не допускається. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Рішення приймаються ним після обговорення питань на засіданнях Кабінету Міністрів України, крім випадків, передбачених Законом. Він регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність. Прийняття таємних (закритих) рішень можливе лише у випадках, визначених законом, у зв'язку з вимогами національної безпеки України. Що стосується складу Кабінету Міністрів України, то згідно зі ст. 114 Конституції до Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'ер України, три віце-прем'єр-міністри та міністри. За поданням Прем'єр-міністра України Президент України може призначити міністрами осіб, які не очолюють міністерство чи інший орган виконавчої влади. У складі Кабінету Міністрів України може бути не більше двох таких міністрів. Загальна чисельність членів Кабінету Міністрів України визначається посадовим складом Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України формується у не більш як шістдесятиденний строк з дня вступу Президента України на посаду або відставки попереднього складу Кабінету Міністрів України. Посади членів Кабінету Міністрів України за характером повноважень та діяльності призначених на них осіб належать до державних політичних посад (не до посад державних службовців), передбачених законодавством про державну службу. Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" та іншими законами. Не допускається прирівнювання будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом до членів Кабінету Міністрів України. -395- На членів Кабінету Міністрів України поширюються норми законодавства про боротьбу з корупцією (ст. 6 Закону України "Про Кабінет Міністрів України"). Слід зазначити, що більшість конституцій країн світу у своїх статтях не визначають кількісний склад уряду, оскільки таке питання звичайно регулюється актами глави держави про призначення уряду. В деяких країнах, зокрема латиноамериканських, така регламентація суперечить офіційній доктрині, яка стверджує, що "ніякий конституційний бар'єр не повинен стримувати зростання обсягу і форм реалізації урядової діяльності"1. Проте законодавство ряду країн встановлює як мінімальну, так і максимальну кількість членів уряду. До складу уряду Норвегії, наприклад, можуть входити прем'єр-міністр і не менше семи міністрів, Ірландії — від 7 до 15 міністрів, США — 12 міністрів. Голова Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України (ч. 12 ст. 85 і ч. 9 ст. 106 Конституції). Процес призначення Прем'єр-міністра України складається з таких стадій: визначення Президентом кандидатури на цю посаду; розгляд Верховною Радою України цієї кандидатури; внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення на посаду Прем'єр-міністра та членів уряду. Внесення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра. Президент України протягом п'ятнадцяти днів з дня вступу на пост або припинення повноважень Кабінету Міністрів України, як правило, після консультацій з Головою Верховної Ради України та керівниками депутатських фракцій і груп вносить на розгляд Верховної Ради України кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра України. У разі ненадання згоди Верховною Радою України на призначення запропонованої кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України Президент України, як правило, після консультацій з Головою Верховної Ради України та керівниками депутатських фракцій і груп у семиденний строк 1 Див.: Сравнительное конституционное право. — М., 1966. — С. 635. - 396 - вносить на розгляд Верховної Ради України нову кандидатуру на цю посаду або повторно пропонує ту саму кандидатуру. Розгляд Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України. Верховна Рада України розглядає внесену Президентом України кандидатуру на посаду Прем'єр-міністра України не пізніше як у десятиденний строк з дня її внесення. Водночас з внесенням кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України до Верховної Ради України подаються відомості про кандидата, зазначені в Законі "Про Регламент Верховної Ради України". Депутатські фракції і групи мають право перед розглядом питання на пленарному засіданні Верховної Ради України зустрітись з кандидатом на посаду Прем'єр-міністра України та отримати відповіді на поставлені запитання. Президент України або уповноважена ним особа представляє внесену кандидатуру на пленарному засіданні Верховної Ради України. Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України виступає з програмною заявою та відповідає на запитання народних депутатів України. Представники депутатських фракцій і груп мають право висловити позицію своїх депутатських об'єднань. Голосування постанови Верховної Ради України про надання згоди на призначення Прем'єр-міністром України кандидатури, внесеної Президентом України, відбувається у поіменному режимі. Рішення приймається більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Призначення Прем'єр-міністра та членів Кабінету Міністрів України. Прем'єр-міністр України призначається указом Президента України в триденний строк після одержання згоди Верховної Ради України. Прем'єр-міністр України протягом чотирнадцяти днів з дня свого призначення на посаду після консультацій з Головою Верховної Ради України та депутатськими фракціями і групами вносить Президентові України подання щодо посадового і персонального складу Кабінету Міністрів України. Про зміст подання Прем'єр-міністр України водночас інформує Голову Верховної Ради України. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів Ук- -397- >аїни Прем'єр-міністр України вносить Президентові Украї-ш іншу кандидатуру на цю посаду в тому самому порядку. На підставі подання Прем'єр-міністра України Президент /країни затверджує посадовий склад Кабінету Міністрів Ук-заїни та призначає членів Кабінету Міністрів України. Пропозиції щодо призначення на вакантні посади у складі Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністр України вносить Президентові України протягом чотирнадцяти днів пісня утворення таких вакансій у порядку, передбаченому Законом. Указ Президента України про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра України, скріплюється підписом Прем'єр-міністра України. Присяга членів Кабінету Міністрів України. Члени Кабінету Міністрів України складають присягу Українському народові такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь додержуватися Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, всіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини і громадянина, дбати про добробут Українського народу, зміцнення та сталий демократичний розвиток Української держави". Присяга складається в урочистій обстановці перед Президентом України у присутності народних депутатів України не пізніше як через п'ять днів після сформування Кабінету Міністрів України або призначення нового члена Кабінету Міністрів України. Присяга членів новопризначеного Кабінету Міністрів України оголошується Прем'єр-міністром України, її текст підписує кожний член Кабінету Міністрів України. Новоприз-начені члени Кабінету Міністрів України складають присягу особисто і підписують її текст. Про прийняття присяги робиться запис у трудовій книжці члена Кабінету Міністрів України. Підписаний текст присяги зберігається в особовій справі члена Кабінету Міністрів України. Відмова члена Кабінету Міністрів України скласти присягу має наслідком звільнення його з посади. -398- Кабінет Міністрів України набуває повноважень з моменту призначення Президентом України не менш як двох третин від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Новопризначені члени Кабінету Міністрів України набувають повноважень з моменту призначення. Кабінет Міністрів України не пізніше як у шістдесяти-денний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності Кабінету Міністрів України на строк своїх повноважень. Програма діяльності Кабінету Міністрів України має містити концептуальне викладення стратегії діяльності, засобів та строків виконання завдань Кабінету Міністрів України. До неї додаються загальна структура системи органів виконавчої влади та інформація про членів Кабінету Міністрів України. Програму діяльності Кабінету Міністрів України розглядає Верховна Рада України не пізніше як у десятиденний строк з дня її подання. Перед розглядом на пленарному засіданні Верховної Ради України Програма діяльності Кабінету Міністрів України попередньо обговорюється в комітетах Верховної Ради України, депутатських фракціях і групах. Прем'єр-міністр України представляє Програму діяльності Кабінету Міністрів України на пленарному засіданні Верховної Ради України та відповідає на запитання народних депутатів України. Верховна Рада України може надати Кабінету Міністрів України можливість протягом двадцяти днів доопрацювати. Програму діяльності Кабінету Міністрів України на основі вивчення пропозицій і зауважень, висловлених при її обговоренні у комітетах, фракціях і групах та на пленарному засіданні Верховної Ради України. Голосування за постанову Верховної Ради України про Програму діяльності Кабінету Міністрів України відбувається у поіменному режимі. Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. У разі несхвалення Верховною Радою України Програми діяльності Кабінету Міністрів України Верховна Рада Украї- -399- ни може розглянути питання про недовіру Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції. Повноваження члена Кабінету Міністрів України можуть бути припинені Президентом України за його ініціативою, за поданням Прем'єр-міністра України або за заявою члена Кабінету Міністрів України. Член Кабінету Міністрів України з політичних чи особистих мотивів має право заявити Президентові України про свою відставку. Про намір подати заяву про відставку він попередньо повідомляє Прем'єр-міністра України. Член Кабінету Міністрів України, відставку якого прийняв Президент України, за його дорученням та власною згодою продовжує виконувати свої повноваження до набуття повноважень новим членом Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів. З питань припинення повноважень чи прийняття відставки членів Кабінету Міністрів України Президент України видає відповідні укази. Закон визначає вимоги до осіб, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. Зокрема, до складу Кабінету Міністрів України можуть бути призначені громадяни України, які мають вищу освіту та володіють державною мовою. Члени Кабінету Міністрів України не можуть бути народними депутатами України чи мати інший представницький мандат, вони не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку або створеної з метою надання торгово-промислових чи фінансових послуг іншим підприємствам, організаціям або фізичним особам. Проте, слід зазначити, що згадані вимоги до кандидатів на посаду міністрів не є вичерпними. Так, недостатньою, на наш погляд, є вимога про громадянство України. А якщо такий кандидат нещодавно натуралізований. Аналіз законодавства інших країн дає можливість стверджувати, що це не формальне питання, адже потрібен певний строк проживання у країні, щоб мати право бути кандидатом у міністри. Такий строк у ряді країн визначається у 10 років (Швеція, Мексика, Парагвай та ін.). -400- Не визначено і вікових меж, необхідних для зайняття цієї посади. Зовсім не простою є проблема щодо поєднання роботи міністрів в уряді з участю у діяльності Верховної Ради як депутатів, а також з іншою роботою. Законодавство країн світу розв'язує цю проблему далеко не однозначно. Так, у країнах з президентською формою правління, а також в Австрії, Нідерландах, Норвегії, Франції члени уряду не можуть бути депутатами. Наприклад, згідно з Конституцією Франції депутат парламенту, якого призначено міністром (або міністр, якого обрано до парламенту), повинен протягом місяця зробити відповідний вибір. У таких країнах, як Велика Британія, Австралія, Індія, Нова Зеландія та інші, міністри, навпаки, повинні бути депутатами. Згідно з Конституцією Австралії, "жоден з міністрів не має права обіймати свою посаду більше трьох місяців, якщо він не є членом парламенту". У деяких країнах (Данія, Іспанія, Фінляндія) міністри можуть, але не зобов'язані, бути депутатами. Вважаємо, що до згаданих вимог доцільно включити норму про заборону професійної діяльності кандидатів у міністри, зайняття ними інших оплачуваних посад (як передбачено законодавством Франції, Румунії, ФРН). Кабінет Міністрів України утворюється на строк повноважень Президента України. Повноваження Кабінету Міністрів України припиняються достроково у разі: — прийняття Президентом України рішення про припинення повноважень Прем'єр-міністра України чи про відставку Кабінету Міністрів України; — прийняття Верховною Радою України резолюції про недовіру Кабінету Міністрів України; — відставки або смерті Прем'єр-міністра України. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України також відбувається у звязку з обранням нового Президента України. У цьому разі Прем'єр-міністр України подає заяву про складання повноважень Кабінету Міністрів України новообраному Президентові України на церемонії його вступу на посаду (інавгурації) після складання Президентом України присяги. -401- Припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувається у звязку з припиненням повноважень Прем'єр-міністра України за рішенням Президента України. Так, Президент України має право прийняти вмотивоване рішення про припинення повноважень Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України зобов'язаний невідкладно подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України у зв'язку з таким рішенням Президента України. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувається у звязку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію про недовіру Кабінету Міністрів України. Це питання розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України через десять днів після внесення пропозиції з обов'язковим запрошенням усього складу Кабінету Міністрів України. Постанова Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України (резолюція недовіри) голосується в поіменному режимі. Рішення приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Прийняття Верховною Радою України резолюції про недовіру Кабінету Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Прем'єр-міністр України, отримавши підписану Головою Верховної Ради
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кабінет Міністрів — вищий орган у системі органів виконавчої влади, його склад, основні функції та повноваження» з дисципліни «Конституційне право України»
