Природність і невід’ємність прав людини, основних свобод і можливість їх обмеження
Міжнародне право розглядає права людини як природні та невід’ємні. Отже, права людини — це не дарунок держа ви чи уряду, вони з’являються не внаслідок їх закріплення у правових актах. Як сказано у ст. 1 Загальної декларації прав людини, «всі люди народжуються вільними та рівни ми у своїй гідності та правах». Кожна людина, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, мови, має права та свободи, і ніхто не має права свавільно позбавити людину її прав і свобод. Міжнародне право визнає, що держава у своєму внутрі шньому законодавстві може обмежувати деякі права люди ни та встановлює рамки таких обмежень. Але з огляду на розмаїття існуючих правових систем і те, що кожній дер 192 Розділ 13 жаві притаманні свої особливості та традиції, виникає про блема однакового дотримання прав і свобод людини. У міжнародному праві її розв’язання полягає в тому, що пи тання захисту прав людини не є сферою виняткової внутрі шньої компетенції держави. Тому існують засоби та спосо би міжнародного контролю за дотриманням прав людини в державах. Водночас у міжнародному праві вважається за гальновизнаним, що деякі із прав не можуть бути обмежені за жодних обставин (ст. 4 Міжнародного пакту про грома дянські та політичні права, ст. 15 Конвенції про захист прав людини та основних свобод).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Природність і невід’ємність прав людини, основних свобод і можливість їх обмеження» з дисципліни «Міжнародне право»
