Інформатизація діяльності органів місцевого самоврядування
Як відомо, повільність темпів створення запасів інформації, недосконалість її систематизації, проблеми реалізації “Національної програми інформатизації України” [186] та існуючі перешкоди становлення ринку інформації гальмують роботи по створенню єдиного інформаційного поля України. Усе це обумовлює дефіцит науковотехнічної інформації, утруднює функціонування установ, підприємств та організацій, ускладнює процеси управління. Проте, розуміючи необхідність запровадження інформатизації для покращення муніципального управління, ряд міст розпочав роботу в цьому напрямі ще до прийняття відповідних актів на центральному рівні. Піонерами муніципальної інформатизації стали Запоріжжя, Київ, Львів, Миколаїв, Харків. Системні роботи у цьому напрямі міста розпочали у 1994–1995 рр. Однак варто відзначити, що роботи, які проводились на початковому етапі їх реалізації, не мали ґрунтовно розроблених науковцями стратегічних планів розвитку інформаційних технологій в управлінні містами. По суті, перші етапи муніципальної інформатизації українських міст стосувались насамперед комп’ютеризації та інформатизації саме підрозділів рад та їх виконавчих органів. Зрозумілим є те, що однією із визначальних причин був плачевний стан місцевих бюджетів навіть великих обласних центрів. Про виділення значних коштів на розроблення спеціалізованими науковими інститутами таких Концепцій не могло бути й мови. Тому протягом 1994–1996 рр. Львів, Миколаїв, Запоріжжя та інші міста розробляли програми (проекти) інформатизації міст своїми силами із залученням місцевих науковців та практиків “на громадських засадах”. Порівняльний аналіз цих програм (проектів) показує, що найцільнішу муніципальну концепцію інформатизації було розроблено в м. Києві наприкінці 90-х років ХХ ст. рядом інститутів НAH України, представниками численних фондів та недержавних організацій. Зауважимо, в усіх цих розробках передбачено, що споживачами (користувачами) інформації будуть виступати: члени територіальної громади — жителі села, селища, міста; органи місцевого самоврядування, органи управління містом (міські та районні), а також підпри235
ємства та організації, котрі потребують різноманітних даних для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, здійснення контролю за їх виконанням. Окремо в інформаційному ряді виділявся блок для забезпечення органів управління міста і відповідних служб регіональних державних органів влади оперативною інформацією для обґрунтування управлінських дій з профілактики виникнення надзвичайних ситуацій у місті або їхньої ліквідації в разі фактичного виникнення таких ситуацій. Що ж до структури системи інформатизації міст, то в ній можна виокремити такі функціональні складові: інформатизація управління містом з питань компетенції міської влади, визначеної нормативноправовими актами України; інформатизація управління та забезпечення функціонування комунальних підприємств та організацій комунальної власності (міського господарства); інформатизація управління та підтримка функціонування підприємств та організацій державної власності на території міста, в тому числі управління частками державного майна в акціонерних товариствах, що функціонують на території міста; інформатизація населення, тобто задоволення інформаційних потреб кожного мешканця міста. Відзначимо важливість для ефективної інформатизації управління міським господарством впровадження сучасних географічних інформаційних систем (ГІС), які дозволяють ґрунтовно вирішувати багато управлінських завдань. Зазначимо, що нині в світі спостерігається бум впровадження ГІС практично в усі сфери людської діяльності. Сектор ГІС — одна з гілок ринку програмних засобів. За її допомогою можна вирішувати різноманітні завдання інформаційного характеру, які стосуються ведення та використання даних щодо: земельного кадастру; містобудівного кадастру; нерухомого майна (будинки та споруди); систем інженерних комунікацій; інформаційних систем у проектно-будівельному комплексі; управління промисловим комплексом міста; екології і санітарного очищення території; управління і контролю за станом благоустрою міста; житлового господарства; транспортного комплексу; охорони пам’яток історії та культури; управління оперативними службами міста. Створення та розвиток комплексу ГІС як самостійного у процесі інформатизації має принципове значення ще й у системотехнічному аспекті. Домінуюча тенденція розвитку міських інформаційних систем у світі полягає в тому, що їхнім ядром є територіально орієнто236
вані і просторові бази даних. Геоінформаційний ресурс — найбільш значущий (стрижневий) і загальновживаний. Особливо важливе значення має вирішення правових питань, тобто нормативної регламентації роботи з геоінформаційними ресурсами. Потрібно передбачити заходи щодо створення реєстру адрес міста як основи регламентації правил присвоєння адрес (і переадресації) земельним ділянкам, будинкам, будівлям і спорудам у місті. Ці правила повинні враховувати топологічну структуру (каркас) забудови. Паралельно слід навести порядок у найменуванні та ідентифікації вулиць, площ, мікрорайонів, різноманітних територіальних зон: виробничих, ландшафтно-рекреаційних, охоронно-історичних тощо. Введення в дію системи реєстрації адрес з нормалізованою структурою і на картографічній основі забезпечить правильність оформлення майнових та інших державних актів, пов’язаних з об’єктами нерухомості, узгоджене ведення міського земельного, майнового і містобудівного кадастрів, кадастру інженерних комунікацій, формування єдиної системи інформації про нерухоме майно. Сукупність геокодованих (закоординованих у місцевій системі координат) адрес, включених до Реєстру — один з найважливіших комунальних інформаційних ресурсів. Необхідно виробити підходи до створення і ведення базової цифрової карти міста М 1:2000, прийняти узагальнені для головних користувачів критерії оцінки повноти та якості цифрових карт, можливого зниження таємності великомасштабних цифрових карт і планів з метою розширення можливостей їхнього практичного використання. Найбільш актуальними напрямами робіт у комплексі ГІС є заходи щодо створення і розвитку інтегрованої інформаційної системи інженерних комунікацій міста. Потрібно використовувати координаційні методи керування з метою збалансованого розвитку геоінформаційної системи щодо всіх видів комунікацій, враховуючи і підземні, і наземні споруди як єдиний комплекс, що спирається на єдину цифрову картооснову та інформаційні засоби, в інтересах вирішення загальноміських завдань життєзабезпечення та благоустрою. Найважливішим аспектом інтеграції міських геоінформаційних систем є відпрацювання взаємодії ГІС з геоінформаційними компонентами автоматизованих систем організацій, що здійснюють проектування і забудову міста (проектно-будівельним комплексом). Було б доцільним впровадити у структуру комплексу ГІС роботи із застосування геоінформаційних технологій у сфері просторового (тривимірного) моделювання міського середовища. Започатковані як системи 237
підтримки просторових рішень у проектуванні, ці ідеї та підходи доцільно застосовувати за необхідності найбільш адекватного уявлення реального (або віртуального) середовища. Для успішної інформатизації міста в цілому необхідне створення міської інформаційної інфраструктури, яка має включати в себе організаційні структури узагальнення первинної (вхідної) інформації, різноманітної спрямованості (баз даних); приймально-передавальне інформаційне середовище у складі сучасних технічних засобів зв’язку для передачі даних і застосування інформаційних технологій щодо використання інформаційних ресурсів; систему баз даних і знань, у тому числі галузевого, міжгалузевого, професійного та проблемно-орієнтованого призначення як вхідну інформацію для обґрунтування управлінських рішень; локальні та регіональні інформаційно-обчислювальні мережі, що об’єднують бази даних і знань, відповідне технічне оснащення, придатне для підключення до загальнодержавної та міжнародної інформаційної мережі; систему сервісного обслуговування інформаційної мережі міста. Синергетичний ефект, який місто отримає від інформатизації, полягатиме в узгодженості та підвищенні якості управлінських рішень, що приймаються керівництвом міста. У зв’язку з цим програма інформатизації міста матиме велике практичне значення й оцінюватиметься не лише економічними, а й соціальними критеріями підвищення рівня життя територіальної громади міста. Загальновідомо, що ефективна діяльність системи місцевого самоврядування можлива за наявності надійних інформаційних зв’язків між усіма його ланками. Надзвичайно важливу роль відіграють також інформаційні зв’язки між органами місцевого самоврядування і населенням — територіальною громадою. У вересні 1995 р. група фахівців Інституту демократії імені Пилипа Орлика, досліджуючи стан місцевого самоврядування у деяких містах України, відзначила однаковий набір способів взаємного спілкування органів місцевого самоврядування з громадськістю: зустрічі з трудовими колективами; зустрічі з виборцями за місцем проживання; особистий прийом керівництва; листування; виступи у засобах масової інформації. Здавалося б, набір методів є широким, але, на жаль, користуються ними безсистемно і формально. Отже, емпіричний та теоретичний досвід підказує, що інформаційною основою функціонування органів самоврядування повинні бути прямі і зворотні інформаційні зв’язки. 238
Прямі зв’язки — комплексний інформаційний потік спрямований на територіальну громаду, котрий стосується діяльності органів самоврядування, загальної ситуації в місті, планів і перспектив його розвитку. Цей тип комунікацій має забезпечувати діяльність інформаційних служб органів самоврядування за допомогою таких форм підготовки та оприлюднення інформації: випуск і розповсюдження бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-релізів, оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації тощо; проведення прес-конференцій, круглих столів, брифінгів, організації інтерв’ю у ЗМІ з керівниками органів місцевого самоврядування; забезпечення виступів у ЗМІ керівників органів місцевого самоврядування у тематичних програмах, рубриках; розповсюдження найважливішої інформації про діяльність органів місцевого самоврядування: річних звітів, проектів бюджету тощо — за методом “у кожну поштову скриньку”. Зворотні зв’язки — комплексний потік інформації від територіальної громади, підприємств і установ, а також від ЗМІ до органів місцевого самоврядування, що стосується конкретних важливих проблем, пов’язаних із функціонуванням міста, оцінкою ситуації в різних галузях життєдіяльності міста та конкретних рішень місцевої влади, рівнів їх виконання. До зворотних зв’язків можна зарахувати: звернення та пропозиції громадян; прямі ефіри, “гарячі лінії” у засобах масової інформації; аналіз і узагальнення інформації засобів масової інформації; систему соціологічного моніторингу. Зворотна інформація оцінюється за такими параметрами: кількість згадок за тиждень у кожному із засобів масової інформації та в усіх загалом за кожним пунктом тематичного класу; інтенсивність висвітлення теми в засобах масової інформації; рівень донесення (з урахуванням аудиторії кожного засобу масової інформації); спрямованість донесеної інформації (позитивна, негативна, нейтральна). Вхідна інформація вміщується у комп’ютерно-інформаційну систему, з допомогою котрої аналізується й узагальнюється. Зрештою вона стає або ж самостійним об’єктом вивчення взаємозв’язку органів місцевого самоврядування і громади, або елементом системи соціологічного моніторингу. Для прийняття рішень місцевим органам влади потрібно знати громадську думку й адекватно прогнозувати реакцію населення на зміну ситуації та дії центральних і місцевих керівників. Проте, як показав досвід впровадження системи соціологічного моніторингу, 239
приблизно в 40 % випадків громадська думка стосовно певних питань суттєво відрізняється від очікуваної керівництвом. Тому потрібне регулярне дослідження стану громадської думки щодо місцевих та загальнодержавних проблем, очікуваних способів їх вирішення, рейтингу політичних лідерів, оцінки поточних подій та дій керівництва. Це забезпечується системою соціологічного моніторингу. У межах такої системи потрібно регулярно виконувати дослідження громадської думки щодо актуальних для даної території проблем. Як показав досвід Львова та інших міст, оптимальною є тижнева періодичність опитувань. Зазвичай 5–8 запитань повторюють у кожному з опитувань. Це переважно запитання, що стосуються поточного стану підпорядкованих місцевій владі даної території об’єктів, оцінки населенням різних аспектів роботи адміністрацій, а також визначають поточний соціально-психологічний стан населення. Шляхом обробки результатів опитувань щодо цих запитань система дозволяє також виявляти тенденції зміни громадської думки, прогнозувати зміну соціально-психологічної атмосфери на даній території, зокрема реакцію громадськості на зміни ситуації та на наступні конкретні дії керівництва. Крім регулярно повторюваних запитань, ставляться запитання щодо доцільності конкретних планованих чи сприйняття населенням вже виконаних дій місцевої влади. У цьому разі соціологічне дослідження відіграє роль міні-референдуму, який проте цілком адекватно відображає громадську думку. Третя група запитань стосується детальнішого з’ясування оцінки населенням стану справ у одній з галузей (наприклад, транспорті, освіті, охороні правопорядку тощо). Дослідження щодо кожної з галузей доцільно виконувати щоквартально. Основною вхідною інформацією, як правило, є телефонні опитування з випадковою вибіркою респондентів, яка корегується для забезпечення репрезентативності. Обробка та прогнозування виконуються за допомогою комп’ютерної інформаційно-аналітичної системи та математичних моделей соціальних процесів, побудованих на основі великого обсягу фактичного матеріалу, що зберігається і накопичується в цій системі. Моделі враховують структуру населення даної території, особливості ментальності та домінуючі стереотипи, часові закономірності соціальних процесів, закономірності поширення інформації в соціальних групах і між ними. Використання цих засобів дозволяє одержувати адекватні результати (похибка до 5%) при вартості робіт в кілька (а для деяких запитань і в десятки) разів меншій, ніж традиційними методами. 240
Результати отримують щотижня і враховують: стан громадської думки щодо кожного з основних запитань для населення в цілому та окремо для основних його категорій (зокрема, соціальних верств і вікових груп); тенденції змін порівняно з минулим періодом; узагальнені дані щодо висвітлення ЗМІ основних питань, які стосуються стану території; оцінки впливу публікацій ЗМІ на громадську думку; оцінки основних причин змін громадської думки, зв’язків між діями керівництва та станом громадської думки, ефективності різних дій у сприйнятті громадськістю; рекомендації для поточних дій керівництва, зокрема оптимальний час, форми, методи, напрями дій. Регулярне дослідження оцінки населенням проблем міста дозволяє виявити основні закономірності зміни соціально-психологічного стану та забезпечує стійкий і адекватний зворотний зв’язок між населенням і міською владою (так, наприклад, було у м. Львові). Уже протягом перших півроку функціонування системи налагоджується надійне визначення громадської думки з основних актуальних питань міського життя, виявляються наявні у населення основні стереотипи щодо актуальних проблем та загальні закономірності їх змін. Керівництво міста регулярно одержує адекватну оцінку роботи міських служб, прогнози можливої реакції громадськості на прийняття управлінських рішень. Надійно констатуються зміни громадської думки та виділяються їх головні причини. Дослідження громадської думки не лише населення загалом, але й основних соціальних та вікових груп, а також виявлення кореляцій між думкою населення щодо різних проблем суттєво покращує можливість розуміння динаміки соціальних процесів та дозволяє перейти на вищий етап можливості їх прогнозування. Крім того, з’являється можливість цільового спрямування інформації з конкретних питань різним верствам, виявлення найефективніших способів її донесення. Серед основних виявлених у містах закономірностей можна виділити виразний сезонний ритм соціально-психологічного стану населення. Проте цей ритм визначається не лише календарною датою, а й зв’язком з важливими датами духовного життя соціуму. Так, наприклад, у містах Львові, Івано-Франківську, Тернополі, коли два тижні перед Великоднем переважає стримано позитивне ставлення населення до діяльності керівництва, то в наступний (страсний) тиждень воно набуває різко критичних відтінків, а зразу ж після свят стає значно позитивнішим від середнього рівня. Встановлено також двотижневий періодизм локальних коливань соціальної атмосфери в місті. Дуже виразним є зв’язок між оцінками діяльності міської ради 241
населенням і висвітленням цієї діяльності засобами масової інформації, причому добре розрізняються вдалі та невдалі виступи керівників. Проте основним результатом можна вважати значно краще розуміння керівництвом основних потреб населення як у конкретний період часу, так і на перспективу, й використання коштів передусім для задоволення саме цих потреб. Слід зазначити, що в Україні, де тривалий час процвітали дезінформаційні процеси стосовно населення, складно швидко створити надійні інформаційні основи, які б лягли в основу взаємозв’язків: місцеві органи самоврядування — населення територіальних громад — місцеві органи самоврядування. Реалізація концепції інформатизації міста неможлива без застосування сучасних комп’ютерних технологій у діловодстві. Адже загальновідомо, що діяльність будь-якого підприємства чи організації, функціонування органів управління усіх без винятку ієрархічних рівнів пов’язані з процесом створення, редагування, тиражування, розсилання та архівування документів, тобто з надзвичайно трудомістким процесом. Фахівці вважають, що робота з документами забирає у ділової людини в середньому до 40 % робочого часу. Згідно із статистичними даними, понад 60 % знань людства зберігається у паперовому вигляді. Ось чому можливість і значення застосування сучасних комп’ютерних технологій у діловодстві важко переоцінити. Безумовно, здійснення документообігу за допомогою комп’ютерних технологій є ефективнішим порівняно з паперовим обігом документів. Проте у випадку неможливості тотального впровадження електронного документообігу кількість паперових документів в організації не тільки не зменшується, а навпаки зростає. І це не дивно. Адже якщо документ існує в комп’ютеризованому підрозділі організації в електронному варіанті, то для того щоб передати його виконавцю чи у підрозділ, де не має відповідної техніки, він мусить бути і в паперовому вигляді, причому, дуже часто в кількох екземплярах. Отже, впроваджувати цю технологію слід системно. Зауважимо, що у початковий період впровадження електронного документообігу кількість паперових документів також зростає, оскільки рівень довіри персоналу до досягнень науково-технічного прогресу вимагає певного часу для адаптації до нових реалій. Запровадженню електронного документообігу в організації повинно передувати ґрунтовне вивчення інформаційних потоків. Дуже часто це стає причиною спрощення ряду бюрократичних процедур. Зазначимо, що організація електронного документообігу в управлінських структурах, зокрема в органах самоврядування великих 242
міст, є складною. Технічні завдання на розроблення та впровадження інформаційної системи виконавчих органів місцевого самоврядування та детальний опис її підсистем подані у роботах. Традиційні методи організації виробництва, коли процес може бути розбитий на окремі події, які потім можна механізувати, до діяльності муніципальних установ практично ніякого відношення не мають. Перш ніж автоматизувати й інформатизувати діяльність в установах, її треба значно спростити. Не можна інформатизувати застарілі способи і методи праці. Якщо ми розглядатимемо, як відбувалося зростання багаторівневої бюрократичної організації, починаючи з кінця 70-х років, то помітимо, що великі й середні вертикально інтегровані установи мають велику схильність працювати з інформацією викладеною письмово, щоб зберегти інтеграцію своїх різноманітних функцій. Проте потрібно розуміти, що найбільшу економію дають не електронні пристрої, а люди, які навчилися працювати по-новому. Щоб побудувати модель вимірювання інформаційної продуктивності, ми повинні переглянути деякі припущення про роль людини у виконанні роботи. Уявлення про особисту ефективність починається з розуміння того, що робота в апараті управління вимагає від людини гнучкості розуму, щоб упоратися з надзвичайно великим розмаїттям як стандартних, так і незапрограмованих задач. Здатність розуму працювати з інформацією є головним мотивом для залучення людей до управлінської роботи. В міру того як все більша частина роботи переміщається в сектор знань та послуг (в тому числі й управлінських), а персональні комп’ютери (ПК) автоматизують детально структуровану і стандартизовану роботу, зростає частка непередбаченої і неструктурованої інформаційної роботи. Ефективність інформаційної роботи тепер залежить від здатності людини робити правильний вибір з великої кількості альтернативних можливостей, більшість з яких визначити проблематично. У добу інформатизації при плануванні робіт центр тяжіння переноситься на здатність людей міркувати. Головною силою стають люди, а не машини. Праця перетворюється на дефіцитний і вартісний фактор виробництва. Якщо виникає реальне зростання багатства на душу населення, то це означає, що середні витрати на працю збільшуються. В той же час порівняльні капітальні витрати на інформатизацію повинні знижуватися. Щоб у період інформатизації установ забезпечити зростання рівня життя, різниця між зростанням витрат на працю і зменшенням капітальних витрат повинна компенсуватися зростанням продуктивності праці інформаційних робітників. 243
Головною розумовою здатністю, що застосовувалась в індустріальну добу, була механічна пам’ять службовця. В інформаційну добу ця здатність не цінується високо, тому що передача процедурних деталей в пам’ять машини значно спростилася. В нових умовах набувають найбільшої цінності унікальні властивості людини: здатність до передбачення, відбору і прийняття оптимальних рішень в умовах невизначеності, ризику і полікритеріального компромісу. Уяву, творчість, розуміння і доброзичливість не можна передати машині. Ефективне управління спонукує працівників-управлінців передавати малоцінну роботу тим, для кого вона є відповідальним завданням. Щоб управління стимулювало зростання ефективності, воно повинно породжувати переможців. Для кожної управлінської структури в кожній конкретній ситуації потрібна специфічна інформація. Розглянемо для прикладу великі і малі міста. Все частіше доводиться чути твердження, що потенціал екстенсивного розвитку великих міст практично вичерпаний. Великі міста втрачають роль генераторів суспільного прогресу. У них формуються якісно нові проблеми, що загрожують життєдіяльності соціуму і не мають яскраво виражених аналогів в інших, менших за розмірами населених пунктах. Управління великими містами стає усе складнішим і менш надійним: рішення гострих міських проблем традиційними методами керування все частіше не дає задовільних результатів. У своїй еволюції великі міста відбивають етапи розвитку цивілізації, підкоряються законам і закономірностям суспільного прогресу. Методи і форми управління містами в історичному аспекті відбивають зміни в суспільних відносинах. Управління містами з їх розвитком еволюціонує від простого, детермінованого, переважно авторитарної і прямої дії до більш складного, структурованого, охоплюючи в ряді випадків окремі елементи функцій державного регулювання, удосконалюючи фактори демократизації, колективності й колегіальності, самоорганізації і самоврядування. Управління великими містами не можна ідеально звести до жодного з відомих типів управління: державного, регіонального чи місцевого, і в той же час в управлінні великими містами можна знайти окремі елементи (функції) кожного типу. Аналізуючи проблеми, характерні для міст різної величини (див. табл. 4.1), можна зробити висновок, що у великих містах переважають неструктуровані і слабко структуровані проблеми (60 %), а в малих — стандартні і добре структуровані (більш 75 %). Тобто зі збільшенням масштабу міста зменшується частка стандартних проблем і збільшується питома вага складніших. 244
Таблиця 4.1 Структура питомої ваги проблем у містах різної величини, % Характер проблем Стандартні Добре структуровані Слабо структуровані Неструктуровані Міста великі 19,0 21,0 22,4 37,6 середні 31,3 28,8 21,7 18,2 малі 44,5 31,3 14,0 10,2
Очевидно, що велика частина проблем малих і середніх міст може досить успішно вирішуватися типовими організаційними структурами управління (лінійно-штабними, функціональними, іншими) із застосуванням стандартних методів. Переважаючи у великих містах, складні проблеми вимагають концептуально іншого підходу до системи управління містом, орієнтованого в першу чергу на вирішення слабо структурованих і неструктурованих проблем. Аналіз характеру проблем, розв’язуваних адміністраціями великих міст (див. табл. 4.2), показав, що в міру віддалення обріїв прогноТаблиця 4.2 Питома вага проблем управління функціонуванням і розвитком у великих містах Управління Характер проблем функціонуванням Стандартні Добре структуровані Слабо структуровані Неструктуровані Разом, % 36,2 (1,8) 31,6 (1,4) 19,6 (0,9) 12,6 (1,3) 100,0 Управління розвитком в сучасну добу 27,0 (21,6) 28,9 (1,1) 24,8 (1,4) 19,1 (2,5) 100,0 через 5 років 19,0 (1,4) 22,4 (1,1) 28,3 (1,6) 30,3 (1,6) 100,0 через 10 років 15,7 (1,6) 18,6 (1,6) 29,9 (1,8) 35,8 (3,2) 100,0
245
зування збільшується питома вага неструктурованих і слабо структурованих проблем, що значною мірою пов’язано з імовірнісним характером процесів у великих містах, зростанням невизначеності прогнозів. Якщо зазначити, що стандартні проблеми характерніші для процесу функціонування, а неструктуровані — для розвитку, то стає очевидною необхідність переносу акценту з управління процесами (функціонування) на управління структурою (розвитком) міста, що є принциповою методологічною посилкою в конструктивному розв’язанні міських проблем, оскільки управлінню розвитком більше відповідає програмно-ситуаційне і проблемно-орієнтоване управління організаційними структурами матричного типу. Як бачимо, вирішення назрілих актуальних проблем вимагає якісно інших ресурсів і істотно більших витрат, ніж їх попередження. Виявленню і попередженню розвитку проблем на ранніх стадіях сприяє відома концепція слабких сигналів, які несуть нову інформацію про процеси, що виникають у сферах функціонування і розвитку міської системи і її елементів, а також аналіз цих сигналів як показників нових проблем, що формуються; виявлення факторів, котрі обумовили необхідність вироблення управлінських впливів на проблемно-утворюючі фактори. Використання концепції слабких сигналів при формуванні системи управління великими містами дозволяє перейти від “пожежного” управління (реакції на проблеми, що загострилися) до випереджуючого управління, тобто прогностичного впливу на проблемно-утворюючі фактори. Таким чином, концепція слабких сигналів принципово змінює представлення про актуальність проблем. Актуальними стають ті проблеми, щодо яких з’явилися перші сигнали про небезпеки і нові шанси. Це дуже важливий момент стратегічного менеджменту. Експерименти по стратегічному плануванню показали, що воно є корисним, але не універсальним засобом. Тому стратегічне планування було доповнене ще двома методами: плануванням засобів управління та управлінням в умовах невизначеності, ризику і багатокритеріального компромісу. Такий підхід називатимемо стратегічним менеджментом (еластичним менеджментом). Таким чином, стратегічне планування — це управління по планах, а стратегічний менеджмент — це управління по результатах. Нині відносини міст із зовнішнім середовищем зводяться до обміну товарами, послугами, міграції населення, адаптації міста до правового імперативу зовнішнього середовища. Інші фактори часто 246
сприймаються як форс-мажорні обставини випадкової природи, що звужує сферу управління і створює умови для появи негативних процесів і важко розв’язуваних проблем. Це вимагає підвищення ролі стратегічного планування і стратегічного менеджменту в структуризації відносин міст із зовнішнім середовищем як системою вищого рангу. Характер відносин міст із зовнішнім середовищем можна звести до трьох основних типів: імперативу зовнішнього середовища — дії об’єктивних законів природи і розвитку суспільства, а також суб’єктивних факторів, стосовно яких місто виступає в ролі об’єкта (наприклад, державні законодавчі акти); партнерських відносин — при рівності або незалежності правового й іншого статусу суб’єктів відносин; імперативу міст — у сфері його власних повноважень, і у сфері впливу на навколишнє середовище (наприклад, територіальна експансія, забруднення навколишнього середовища тощо). Усі три типи відносин піддаються формалізації і дають можливість моделювати поведінку об’єкта управління від отриманих управлінських сигналів. Це дає можливість допомогти людям орієнтуватися в більшості ситуацій. Випереджаюча релевантна чи пертинентна інформація дозволяє значно підвищити раціональність прийняття варіанту поведінки. Коли заздалегідь відомо, чого чекати далі, з’являється еластичність поведінки як індивідуума, так і ієрархії. Ментальна обробка випереджаючої інформації про будь-яку справу зменшує час і об’єм аналогічної роботи у процесі реального періоду адаптації і є ще більш важливою, ніж будь-які специфічні фрагменти обробки отриманої інформації. Ця усвідомлена потреба “думати наперед” відіграє ключову роль в адаптації. Успішне володіння ситуацією лежить в індивідуальному відчутті майбутнього. Оскільки людину найбільше цікавить її майбутнє, то актуалізація стратегічного мислення стає інвестуванням майбутнього. Індивідуальне передбачення майбутнього відіграє в житті величезну роль. Чим більше прискорення темпу життя, чим більше новизни і розмаїття, тим більший горизонт часу і тим швидше ми повинні продумувати наші кроки, тим більший об’єм інформації повинен бути в нашому розпорядженні для прийняття оптимального рішення. За таких обставин незамінним стає інформаційне моделювання. Вважається, що адаптивний службовець здатен заглядати на “потрібну” часову віддаль. Він оцінює альтернативи до того, як виникає не247
обхідність прийняття остаточного рішення. У нього є час навіть робити спроби. Таке “зазирання” у майбутнє відіграє дуже важливу, інколи неоціненну, роль для сьогодення, бо організовує подальший спосіб життя. В сучасному він закладає майбутнє. Це ще більше проявлятиметься, коли людина буде занурена не тільки в текстову чи табличну інформацію, а й у ГІС-простір, тобто в геоінформаційне оточення. Починати інформатизацію органів самоврядування потрібно тільки після того, як комунікації всіма іншими способами максимально відпрацьовані. Варто пам’ятати, що прямої і простої кореляції між продуктивністю управлінської праці і інформатизацією не існує. Вони можуть взагалі не мати ніяких зв’язків. Самі персональні комп’ютери не перетворять погану установу на хорошу. Інформатизація засіб хороший, але вона не лікує всі “хвороби” установи. Якщо стан органу місцевого самоврядування поганий, то його інформатизацією не поправиш. Інформатизувати треба налагоджену, а не розвалену справу. Інформаційна технологія потребує, щоб структура організації проектувалася, а не виникала стихійно. Інформаційна архітектура в дійсності не що інше, як план доступу її працівників до даних. Для ефективного управління впровадженням інформаційних технологій зовсім не обов’язково розуміти VLSI, CMOS, VTAM, BASIC, VSDOS, CP/M або інші машинні мови. Керівнику потрібно зосередити увагу на перебудові всіх організаційних зв’язків, у які зрештою і вмонтується інформаційна технологія. Завдання керівника — переосмислити цінність інформатизаційної культури і побудувати новий тип організації, нові ролі для людей, нові відношення і нові методи комунікації. Ми на порозі наступної модифікації суспільства, яка буде максималізувати цінність творчої професійної майстерності людей. На початковому етапі, після прийняття концепції для впровадження інформаційної системи варто починати з наступних кроків: інсталяція корпоративної мережі; включення комп’ютерної мережі міськвиконкому до мережі Інтернет, запуск муніципального web-сервера; впровадження електронного документообігу; встановлення інформаційного програмного забезпечення для доступу працівників виконавчих органів місцевого самоврядування та депутатів ради до баз даних законодавчих актів України та баз даних нормативних актів міської ради. Цей етап має стати базою для запровадження “електронного врядування”. 248
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інформатизація діяльності органів місцевого самоврядування» з дисципліни «Принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування»
