Реферати статті публікації

• кулі, гільзи, патрони зі слідами зброї, виявлені на місці події, нерозкритого злочину; • речі, викрадені та загублені, а також вилучені у затриманих; • номерні речі та вироби, пов’язані зі злочинами; • автотранспортні засоби, належність яких не встановлено; • підроблені документи, виготовлені поліграфічним способом; • підроблені грошові знаки (паперові гроші); • паспорти — викрадені, втрачені, такі, що належать злочинцям, а також бланки викрадених паспортів; • зразки почерків осіб, які займаються підробленням лікарських рецептів, переважно на наркотичні та подібні їм речовини; • пригульна худоба, яку було викрадено, і така, що розшукується; • сліди пальців рук з місць нерозкритих злочинів (у картотеці зберігаються їх фотознімки); • сліди знарядь злому та інструментів з місць нерозкритих злочинів (зберігаються як сліди, так і їх зліпки); • факти розкрадання вантажів на залізничному транспорті; • способи вчинення злочинів, які залишилися нерозкритими. З упровадженням у практику кримінальної реєстрації комп’ютерів і розмножувальної техніки змінилися форми зберігання та концентрації інформації. Картки, тобто паперові носії, поступово були замінені на магнітні носії (стрічки, диски, дискети тощо). У 1985 р. в органах МВС України почав формуватися єдиний автоматизований банк даних (АБД), де зосереджується вся інформація щодо зазначених об’єктів. Єдиний автоматизований банк даних має два рівні: АБД-центр і АБД-область. Інформацію для АБД збирають за допомогою єдиних карток збирання інформації за всіма рівнями. Кримінальну реєстрацію здійснюють такі підрозділи органів внутрішніх справ України: • Управління оперативної інформації (УОІ) МВС України; • Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) МВС України; • управління оперативної інформації головних управлінь та управлінь МВС (ГУ УМВС) України в областях; • науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) ГУ УМВС України в областях; • міські, районні, транспортні (лінійні) органи внутрішніх справ. Кожний з названих органів здійснює певні види обліку. Об’єкт може бути взятий на облік на основі таких документів: • протоколу затримання підозрюваного; 200

• постанови прокурора, слідчого про обрання заходу процесуального примусу у вигляді тримання під вартою; • постанова про притягнення особи як обвинувачуваного; • вирок або ухвала суду. В Управлінні оперативної інформації МВС України здійснюють облік: • злочинців, які переховуються та ухиляються від відбування покарання; • затриманих бродяг і жебраків; • засуджених; • осіб, які пропали безвісти; • хворих у лікувальних установах, дитячих будинках, притулках для старих, а також осіб, які не можуть дати про себе жодних відомостей; • невпізнаних трупів; • вогнепальної зброї (викраденої, зданої, втраченої); • номерних речей і виробів, пов’язаних зі злочинами; • автотранспортних засобів, власники яких невідомі; • паспортів; • фактів розкрадання вантажів, багажу на залізничному транспорті. Обліки, які ведуться в УОІ МВС України, є централізованими, тобто повторюються в областях. У Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України ведеться облік таких об’єктів: • куль, гільз, патронів зі слідами зброї з місць нерозкритих злочинів; • підроблених документів, виготовлених поліграфічним способом; • підроблених грошових знаків (паперових грошей); • слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів. В управліннях оперативної інформації головних управлінь і управлінь МВС України в областях ведеться облік: • затриманих бродяг і жебраків; • осіб, які здійснили злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності за підставами, передбаченими законом; • засуджених; • вогнепальної зброї (втраченої, викраденої, вилученої); • номерних речей і виробів, пов’язаних зі злочином; • підроблених грошових знаків (паперових грошей). 201

У міських, районних, транспортних (лінійних) органах внутрішніх справ здійснюють облік: • речей — крадених, загублених, а також вилучених у затриманих; • автотранспортних засобів (транспорту, власники якого невідомі); • слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів (зберігаються фотознімки).

14.3 ОСНОВНІ ВИДИ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ОБЛІКУ
В обліках, які здійснюють органи внутрішніх справ, реєструють обвинувачених, затриманих, засуджених, осіб, які відбувають покарання, і злочинців, які зникли з місця події й переховуються. Майже кожний вид обліку, крім останнього, містить повні соціально-демографічні та анатомо-фізіологічні дані, а також інформацію щодо події злочину, способу та засобів його вчинення; дані про покарання та місце його виконання, а також інші відомості про злочинця та злочин. Конкретно види інформації, які містяться в обліках і АБД, зазначені в картках збирання інформації та картках конкретного виду обліку. Відомості про злочинця, який зник з місця події й переховується, у картках обліку та АБД обмежені — це тільки інформація, здобута з матеріальних слідів, виявлених на місці події, і відомостей очевидців (потерпілих, свідків). Обвинувачені, засуджені та затримані злочинці підлягають алфавітному та дактилоскопічному обліку, а злочинців, які зникли з місця події й переховуються, реєструють за способом вчинення злочину, прикметами зовнішності та іншими ознаками, відображеними в матеріальних та ідеальних слідах. Алфавітний облік злочинців має давню історію; він досить простий. Суть його полягає в заповненні алфавітної картки на особу, яка вчинила злочин. Алфавітну картку на особу (форма № 1) заповнює слідчий після прийняття рішення у кримінальній справі і направляє її до УОІ УМВС області. У разі обрання до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою алфавітну картку заповнює працівник слідчого ізолятора, де утримується особа. При цьому внизу на картці роблять фарбований відбиток вказівного пальця правої руки особи. 202

До алфавітної картки заносять персонографічні й демографічні дані, дані про судимість, кваліфікацію злочину, відомості про застосування амністії, місце відбування покарання, час арешту, суду, період відбуття покарання тощо. До картки заносять також дактилоскопічну формулу, яка є кодом для звернення до дактилоскопічної картотеки. Картки в картотеці складають за прізвищами в алфавітному порядку. Через це й картотека, й обліки називаються алфавітними, або за прізвищем. З метою аналізу кількісно-якісної характеристики осіб, які вчинили злочини, після закінчення провадження у справі слідчий заповнює також статистичну картку на особу, яка вчинила злочин (форму № 2), де міститься більше інформації про особу, яка вчинила злочин: дані демографічного та персонографічного характеру; характеристика за місцем проживання (місцевий житель, мігрант, житель іншої області, держави); освіта; предмет посягання; вчинення злочину у складі групи, організованого злочинного угруповання; мотиви злочину; ступінь співучасті тощо. Дактилоскопічному обліку підлягають особи, які були затримані за підозрою у вчиненні злочину, заарештовані, засуджені до позбавлення волі, а також затримані за бродяжництво та жебрування. Дактилоскопічний облік полягає в тому, що на спеціальному бланку-дактилокарті розміщують зафарбовані десять відбитків пальців правої та лівої рук у певному порядку. Потім виводять дактилоскопічну формулу — її основну та додаткові частини. Існує кілька видів дактилоскопічного обліку. Якщо для обліку беруть усі десять відбитків пальців, то облік називається десятипальцевим. У ньому розкладку (систематизацію карток) здійснюють за дактилоскопічною формулою — спеціальним кодом. Дактилоскопічний облік, в якому використовують тільки п’ять відбитків пальців, називається п’ятипальцевим. Систематизацію карток у картотеці ведуть спочатку згідно з належністю відбитків до правої та лівої руки, а всередині кожної групи — за спеціальною формулою. Якщо систематизацію карток здійснюють за одним відбитком пальця, то картотеку називають однопальцевою. Існують також картотеки слідів поверхонь долонь, однак у МВС України вони не ведуться. Можливі картотеки відбитків окремих частин обличчя — губ, кінчика носа, вушної раковини, лоба. Дактилоскопічна формула має дві частини: основну та додаткову. Згідно з основною частиною формули класифікують картки за наявністю завиткових узорів. Для виведення основної частини формули 203

всі десять пальців поділяють на п’ять груп за їх розташуванням на картці і кожній групі присвоюють умовні позначки: 16, 8, 4, 2, 1. Потім значення завитків на парних пальцях записують у чисельник, а непарних — у знаменник. Числа у знаменнику та чисельнику підсумовують і одержують формулу у вигляді дробу, наприклад 17/15 (це не дріб у його математичному розумінні, тому перетворювати його не можна). На пальцях існують три типи узорів: дуги, петлі та завитки. В основній частині формули враховують тільки завиткові узори, у додатковій — усі типи узорів. Для виведення додаткової частини формули всім типам узорів надають особливу ідентифікацію залежно від їх будови та розташування дельт і ніжок петель. Зокрема, дуги позначають цифрою 1, петлі — цифрами 2, 3, 4, 5 і 6, завитки — 7, 8, 9, а відсутність пальця на руці або неможливість визначити тип узору — цифрою 0. Потім умовні цифрові позначки пальців правої руки заносять у чисельник, а лівої — у знаменник; уперед виносять значення основної формули. У такий спосіб отримують повну дактилоскопічну формулу. Якщо на всіх пальцях немає жодного завиткового узору, то до основної формули додають по 1. Це правило зберігається й за інших значень основної формули. Дактилоскопічна картотека слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів централізована, вона є однопальцевою. Картки систематизують за спеціальною формулою або за цифрами-кодами на картках, де наклеєно відбиток. Для пошуку карток застосовують технічні системи, у тому числі й комп’ютери. Картотеку формують так: виявлений на місці події слід (один або кілька) фотографують у натуральну величину і друкують знімки (у чотирьох примірниках). Один знімок заносять до місцевої картотеки, а інші направляють до області (НДЕКЦ ГУ УМВС України в області) та центру (ДНДЕКЦ МВС України). Дактилоскопічну картотеку осіб, узятих органами внутрішніх справ на облік, формують на основі Положення про адміністративний нагляд за особами, які звільнились з місць позбавлення волі. Таких осіб дактилоскопують і фотографують. Картки вміщують до місцевої картотеки районного (міського) відділу внутрішніх справ і області, а фотознімки наклеюють в альбоми, які зберігаються в районному (міському) відділі внутрішніх справ, лінійних відділах міліції на залізничному транспорті. Картки систематизують звичайним способом — за формулою чи прізвищем. 204

Облік осіб, що пропали безвісти, централізований і побудований на використанні ознак зовнішності та одягу. Картка на особу, яка пропала безвісти, містить персонографічні, соціально-побутові та виробничі відомості, які слідчий одержує із заяви родичів і близьких, а також за місцем роботи такої особи. Фотознімки (якщо вони є у близьких чи у відділі кадрів) приєднують до картки, а також до альбому осіб, які пропали безвісти. Картку направляють до картотеки області, а альбоми зберігають тільки на місцях. У разі виявлення трупа особи, встановити яку немає можливості, його реєструють у картотеці невпізнаних трупів. Для занесення до обліку слідчий заповнює картку невпізнаного трупа у трьох примірниках. До цієї картки заносять ознаки зовнішності та одягу, які збереглися. Труп фотографують в анфас, профіль (правий і лівий), а фотознімки вклеюють у картку. Якщо збереглися пальці, то труп дактилоскопують (на картці передбачено місце для відбитків). Для дактилоскопування ушкоджених і мацерованих пальців трупа залучають спеціаліста — судового медика. Картотеки невпізнаних трупів існують в УМВС області та в УОІ МВС України. Облік крадених, загублених та вилучених номерних речей і виробів (годинників, фото-, кіно- та відеотехніки, автомототранспорту тощо) здійснюють через опис ознак і номера об’єкта, його особливих прикмет, матеріалу, кольору, ступеня експлуатації тощо. У картотеці картки класифікують за видом об’єкта, його моделлю, номером та іншими ознаками. Облік вогнепальної зброї — краденої, загубленої або зданої — ведуть у вигляді карток або колекції зброї. У картку заносять таку інформацію: модель, номер, місце виявлення, час занесення до обліку, хто здав, у кого вилучено, окремі характерні ознаки зброї. Зі зброї, що поставлена на облік, здійснюють експериментальний відстріл, а кулі та гільзи вміщають у картотеку, перевіривши їх за картотекою куль, гільз і патронів з місць нерозкритих злочинів. Облік куль, гільз і патронів зі слідами зброї ведуть у вигляді колекції об’єктів або їх фотознімків. Облік централізований: ДНДЕКЦ МВС-центр, НДЕКЦ-область. Усі кулі та гільзи, виявлені на місці злочину, підлягають перевірці за цією картотекою для встановлення єдиного джерела їх походження. До обліку заносять тільки об’єкти у справах про нерозкриті злочини чи розкриті, у яких зброя перебуває в розшуку. Для постановки на облік куль, гільз і патронів фотографують їх загальний вигляд, а також наявні сліди на них великомасштабним 205

способом; фотознімки заносять до картки. Цю роботу виконують експерти НДЕКЦ УМВС області. Кулі та гільзи зберігають у кулегільзотеках, а їх фотознімки — у Центральній картотеці ДНДЕКЦ МВС України. Облік грошових знаків (паперових підроблених грошей) ведуть у картотеці обліку документів, виконаних поліграфічним способом. Облік підроблених металевих грошей здійснюють криміналістичні підрозділи у вигляді колекцій монет або їх фотознімків. Для постановки на облік підроблену монету направляють до НДЕКЦ УМВС області, де експерти фотографують її та складають опис її ознак на картці. Монету вміщають до колекції, яка називається монотекою, а її фотознімки направляють до ДНДЕКЦ МВС. Облік підроблених документів, виконаних поліграфічним способом, централізований; його здійснюють криміналістичні підрозділи у вигляді складання колекцій підроблених документів або їх фотознімків. Для постановки на облік підроблений документ фотографують, ознаки заносять до картки і наклеюють на неї фотознімок документа. Документ направляють до Центральної картотеки, а фотознімки зберігають у НДЕКЦ УМВС області. Паперові підроблені гроші в цьому обліку є окремим розділом. Так само окремо обліковують паспорти, дипломи, посвідчення, права та інші документи, підроблені із застосуванням поліграфічних методів і засобів. Облік адміністративно-правових порушень і осіб, які їх учинили, ведуть органи міліції, а вся інформація концентрується в АБД-область і АБД-центр. Для формування єдиного банку введено стандартну картку збирання адміністративної інформації — інформаційно-пошукову картку на особу, яка вчинила адміністративне правопорушення. Ця картка містить відомості про правопорушника, персонографічні дані, відомості про характер, місце і час вчинення правопорушення. Реєстрацію способів учинення злочинів здійснюють у вигляді інформаційно-пошукових карток, які заповнюють як на нерозкритий, так і на розкритий злочин. У картці описують спосіб дії злочинця та сліди, залишені при цьому. Спосіб вчинення злочину чи адміністративного правопорушення передбачений у кожній інформаційно-пошуковій картці збирання інформації для формування єдиного банку даних. Знання способу вчинення злочину дає змогу робити припущення щодо професійних навичок і окремих ознак зовнішності злочинця з метою його пошуку. 206

14.4 ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ОБЛІКУ ОЗНАК І ВЛАСТИВОСТЕЙ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ
Одним з об’єктів криміналістичного обліку є особа, яка вчинила злочин. Це зумовлено тим, що в механізмі злочину ця особа посідає центральне місце (без суб’єкта немає злочину). Отже, у фокусі уваги правоохоронних органів у випадку вчинення злочину перебуває людина, яка скоїла цей злочин і яку називають по-різному залежно від виду правових відносин, суб’єктом яких вона є. З моменту вчинення злочину виникають кримінально-правові відносини між державою і людиною, яка вчинила злочин. Таку людину називають особою, котра вчинила суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки злочину. З моменту порушення кримінальної справи ця особа стає суб’єктом кримінально-процесуальних правовідносин і під час розслідування справи, її розгляду в суді та ухвалення вироку набирає відповідно процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Після набрання вироком чинності та його виконання ця особа стає суб’єктом кримінально-виконавчих правовідносин, що виникають з приводу виконання та відбування кримінального покарання. Але протягом усіх цих етапів ідеться про одну й ту саму особу, яка має відносно сталу сукупність певних фізичних, біологічних та соціальних ознак і властивостей. За допомогою розроблених криміналістикою методів дослідження, науково обгрунтованих і сучасних технічних способів, прийомів і засобів виявлення, фіксації та перевірки інформації отримують інформацію про властивості та ознаки певної особи або, іншими словами, здійснюють криміналістичне дослідження чи діагностування особи, яка вчинила злочин. Упродовж усіх перелічених етапів, спілкуючись з цією особою, її знайомими, рідними, свідками, потерпілими, а також досліджуючи наявні у справі докази, слідчий, суддя, працівники кримінально-виконавчої системи отримують певну інформацію про ознаки та властивості цієї особи. Криміналістичне дослідження особи, яка вчинила злочин, має суттєве значення не тільки для повного, всебічного та об’єктивного розслідування кримінальної справи й обгрунтованого призначення покарання, а й є водночас передумовою для здійснення профілактичної 207

роботи із запобігання злочинам, успішного застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, а також забезпечення законних прав та інтересів цієї особи, дотримання законності. Пріоритетного значення набуває криміналістичне дослідження не тільки фізичних і біологічних, а й соціальних властивостей і ознак людини, які характеризують людину як особистість на рівні індивідуальної й суспільної свідомості, її ставлення до закону, суспільства, сукупності моральних і етичних цінностей. З дослідженням соціальних властивостей особи нерозривно пов’язане питання про встановлення ступеня її суспільної небезпечності, що суттєво впливає на вирішення питання про обрання до обвинуваченого запобіжного заходу під час попереднього розслідування та визначення судом виду і міри кримінального покарання підсудного. Завдання виправлення та перевиховання засудженого значною мірою залежить від можливості використання представниками ВТУ інформації про обставини, що характеризують особу засудженого. Справді, успішне застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації до засуджених і здійснення щодо них профілактичної роботи із запобігання вчинення нових злочинів практично неможливе без наявності достатнього обсягу інформації про особу, яка вчинила злочин. Така інформація дає можливість працівникам кримінальновиконавчої системи обрати та застосувати найоптимальніші прийоми, форми та методи впливу на особу засудженого з метою досягнення позитивного результату. Своєчасне та повне отримання інформації про особу засудженого під час відбування покарання (зокрема таких її соціальних властивостей, як ставлення до суспільно корисної праці, дотримання режиму відбування покарання, до закону, загальновизнаних цінностей тощо) є підставою для вирішення питання про зміну правового становища засудженого — переведення його на поліпшені умови утримання, до ВТУ з менш суворим режимом утримання, застосування до нього акту амністії, умовно-дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання м’якшим, що суттєво впливає на обсяг його прав. Однак необхідно констатувати, що, на жаль, дотепер в Україні відсутня єдина комплексна інформаційна система нагромадження результатів криміналістичного дослідження ознак і властивостей осіб, які вчинили злочини. Це негативно впливає на ефективність роботи правоохоронних органів і суттєво ускладнює координацію їх зусиль у боротьбі зі злочинністю. Загальновідомо, що нині в Україні немає 208

налагодженої та чіткої системи обміну інформацією стосовно індивідуальних властивостей осіб, які вчинили злочини, як між різними правоохоронними органами, так і між окремими службами та підрозділами одного правоохоронного органу. Наявні криміналістичні обліки щодо осіб, які вчинили злочини, в основному містять констатацію окремих відомостей ідентифікаційного, демографічного та персонографічного характеру, а інформація, отримана слідчим, суддею та працівниками кримінально-виконавчої системи під час розслідування, судового розгляду та виконання покарання, що характеризує особу злочинця як неповторну особистість з її особливими рисами характеру та схильностями, навичками, ставленням до суспільства, закону, загальновизнаних людських цінностей тощо, не відображається і не фіксується, внаслідок чого невиправдано втрачається можливість її подальшого використання. Суддя не отримує необхідної інформації про особу обвинуваченого від слідчого; працівники кримінально-виконавчої системи не отримують відповідної інформації про засудженого від слідчого та судді; органи внутрішніх справ, на які покладено здійснення профілактичних заходів, після звільнення особи з місць позбавлення волі не отримують інформації про її індивідуальні особливості від працівників кримінально-виконавчої системи, що значно ускладнює виконання покладених на перелічені правоохоронні органи завдань. У 1970 р. з метою фіксації інформації про особу обвинуваченого, отриманої слідчим під час розслідування, у кримінальних справах щодо заарештованих обвинувачених було запроваджено спеціальну анкету — форма № 86 “Повідомлення про особу заарештованого та інші обставини, що можуть мати значення для його виправлення та перевиховання”. Ця анкета складається з 17 пунктів; її повинен заповнювати слідчий на підставі матеріалів справи й особистих спостережень і направляти до слідчого ізолятора разом з направленням справи до суду. Після засудження обвинуваченого працівники слідчого ізолятора повинні направляти цю анкету разом з особовою справою засудженого до ВТУ для врахування індивідуальних особливостей засудженого у процесі виправлення та ресоціалізації. Але, як свідчить практика, запровадження цієї анкети не дало позитивних результатів, бо більшість слідчих ставляться до цієї вимоги формально чи взагалі не виконують її. За кордоном інформацію про індивідуальні властивості особи, яка вчинила злочин, широко використовують правоохоронні органи 209

для кримінологічного прогнозування її майбутньої поведінки як під час відбування покарання, так і після звільнення. Важко переоцінити важливість такої інформації для слідчого під час розслідування злочину, вчиненого особою, яка вже була засуджена та відбувала покарання. За наявності інформації про індивідуальні властивості підозрюваного чи обвинувачуваного слідчий швидше встановить з ним психологічний контакт, повно та всебічно дослідить усі обставини справи, спрогнозує можливу реакцію та поведінку підслідного під час виконання слідчих дій. Отже, потреби практики ставлять на порядок денний питання про необхідність удосконалення наявних форм криміналістичного обліку через відображення в них інформації про індивідуальні ознаки, риси та властивості особи злочинця з метою її подальшого використання для досягнення завдань попереднього розслідування, виправлення та ресоціалізації засуджених, їх адаптації після звільнення, профілактики злочинів.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОБ’ЄКТИ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ОБЛІКУ» з дисципліни «Кримінологія»

Реферати та публікації на інші теми:

Стратегічні міркування Індекс прибутковості Граматичні ознаки іменника Види ризиків Маятник в воде