Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав
Нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнародних договорів застосовують норми іноземного права. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ГУ, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів їх зобов'язань. Суттєве значення для нотаріальної діяльності мають норми міжнародних договорів, які регулюють порядок надання правової допомоги. У разі віднесення міжнародним договором про правову допомогу до компетенції нотаріуса нотаріальних дій, не передбачених законодавством України, нотаріуси вчиняють такі дії в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Міжнародні договори, що містять норми, які стосуються нотаріальних дій, бувають двох видів — двосторонні договори про надання правової допомоги з цивільних, сімейних і кримінальних справ та консульські конвенції. Нині в Україні діють міжнародні угоди та консульська конвенція, що укладались між СРСР та іншими державами, які зараз змінили свій статус, але незалежні держави, що виникли на їх територіях, заявили про своє правонаступництво щодо міжнародних договорів. Ці угоди на підставі 24-ї Віденської конвенції 1978 р. залишились чинними і для України, оскільки не суперечать національному законодавству. 362 Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав Крім того, діє Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена державами — членами СНД 22 січня 1993 р. Також до них відносяться міжнародні договори, укладені Україною після проголошення її суверенітету — між Україною та Республікою Грузія, між Україною та КНР, між Україною та Республікою Польща тощо. Зазначеними договорами і конвенціями врегульовано, зокрема, питання оформлення спадкових справ, вжиття заходів з охорони спадкового майна, звільнення від консульської легалізації тощо. Особливого значення ці норми набувають при вчиненні нотаріусом нотаріальних дій щодо іноземних громадян чи осіб без громадянства. Так, коли при участі в нотаріальному процесі іноземних громадян чи осіб без громадянства нотаріус повинен насамперед з'ясувати, чи існує в країні походження такої особи міжнародний договір з Україною, який містить положення щодо вчинення нотаріальних дій. За наявності такого документа нотаріус повинен з'ясувати, чи різняться його норми з нормами національного законодавства про нотаріат. Якщо цим договором встановлено інші правила, ніж передбачені у законодавстві України, нотаріусом застосовуються правила міжнародного договору. Розділ 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає певні особливості вчинення окремих нотаріальних дій за участю іноземців. Зокрема, чинне законодавство України не обмежує права спадкування для іноземців, і вони користуються всіма правами громадян України. Іноземний громадянин може бути спадкоємцем як за законом, так і за заповітом. Вирішуючи спадкові справи після смерті іноземного громадянина, нотаріус повинен визначитись, до компетенції якої країни належить видача документа, що підтверджує право на спадкове майао, і встановити, матеріальний закон якої країни при цьому застосовуватиметься. Це питання вирішується за умови наявності договору про правову допомогу з країною, громадянином якої є померлий. За наявності договору провадження у справах про спадщину рухомого майна ведуть установи юстиції країни, громадянином якої спадкодавець був на момент смерті, а щодо спадкування нерухомого майна — провадження ведуть установи юстиції тієї країни, на території якої знаходиться це майно. 363 Нотаріат в Україні Договорами також установлено, що спадкування нерухомого майна регулюється законодавством країни, на території якої знаходиться нерухоме майно, а спадкування рухомого майна — законодавством країни, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті чи на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Якщо все рухоме майно, яке залишилося після смерті спадкодавця — громадянина іноземної держави, знаходиться на території України, то свідоцтво про право на спадщину за згодою всіх спадкоємців і дотримання інших умов видається українською нотаріальною конторою. Якщо останнє постійне місце проживання спадкодавця — іноземного громадянина знаходилося на території іноземної країни, то місцем відкриття спадщини буде територія цієї країни. Але якщо при цьому на території України знаходиться частина спадкового майна, то державні нотаріальні контори України мають право видати свідоцтво про право на спадщину того майна, яке знаходиться в Україні. За наявності міжнародного договору під час вжиття заходів з охорони спадкового майна слід керуватися нормами міжнародного договору. Майже всі договори про правову допомогу містять норми, що регулюють вчинення цієї дії. Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної держави, з якою Україною укладений міжнародний договір, що містить норми про охорону спадкового майна, державні нотаріальні контори, керуючись відповідним договором, у разі якщо на території України є майно померлого, вживають необхідних заходів щодо охорони спадкового майна, установлюють розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців, перевіряють, чи є заповіт, і негайно повідомляють про це дипломатичне або консульське представництво держави, громадянином якої є померлий. Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина і перебуває на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянинові після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України (див. розділи 20—22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Якщо міжнародним договором ведення справи про спадщину віднесено до компетенції установ іноземної держави, громадянином якої є померлий, то спадкове рухоме майно може бути пере- 364 і лава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав дано нотаріусом дипломатичному або консульському представництву цієї держави за його вимогою. У випадку коли заповіт, складений за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, після смерті заповідача подається нотаріусу для розкривання й оголошення, нотаріус оголошує зміст заповіту та складає протокол про його стан і зміст. У протоколі вказуються дата та місце складання протоколу, дата посвідчення заповіту, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка його подала, стан документа (був він поданий запечатаним чи відкритим; чи були в ньому закреслені місця, виправлення або інші недоліки). Протокол підписується нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими самими особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався у нотаріуса в запечатаному вигляді, усі зазначені вище дії нотаріус провадить одноособово. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог міжнародного договору — копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані компетентній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав» з дисципліни «Нотаріат в Україні»
