Міжнародно-правове регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва
В останні роки значний розвиток спостерігається в міжнародному науково-технічному співробітництві. Основними напрямами такого співробітництва є координація науково-технічних досліджень, здійснення спільних науково-дослідних робіт, обмін технічною документацією, використання промислових зразків, купівля-продаж ліцензій, «ноу-хау», обмін технологічними процесами, взаємне консультування та проведення експертиз то-що. Це співробітництво здійснюється на основі міжнародних програм ООН у галузі науки і техніки і промислового співробіт-ництва, а також регіональних програм у галузі використання на- уково-технічних досягнень. Значна кількість програм і угод у цій галузі реалізується на основі двосторонніх договорів. Важливу роль у розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва відіграла резолюція Генеральної Асамблеї ООН (1996 р.) «Досягнення науки і техніки та їх вплив на міжнародну безпеку». У ній рекомендується державам — членам ООН вивчити шляхи вдосконалення міжнародних правових норм, що стосуються передання високих технологій і мають військове застосування. Аналіз діяльності різних організацій та спеціалізованих закла-дів ООН дає можливість виділити в галузі науки і техніки такі їх функції: розроблення політики у галузі науки і техніки; прогно-зування напрямів науково-технічного прогресу; здійснення про-грам наукових досліджень; організація регіональних міжнарод-них зв’язків; забезпечення діяльності науково-технічних працівників; інформаційна діяльність та ін. Міжнародне співробітництво у галузі науки і техніки потребує відповідної організаційної роботи. Саме виходячи з цього, у Же-неві в 1963 р. була проведена Конференція ООН з питань засто-сування досягнень науки і техніки в інтересах менш розвинутих країн. Проведення Конференції стало важливим заходом, спря-мованим не лише на використання досягнень науково-технічного прогресу для задоволення потреб країн, що розвиваються, а й пов’язаних з інтеграцією зусиль учених світу в інтересах загаль-ного прогресу. Це підтвердила й Друга конференція ООН з пи-тань науки і техніки з метою розвитку (Відень, 1979 р.). Вона прийняла Програму дій щодо використання досягнень науки і техніки для економічного розвитку всіх країн, особливо для тих, які розвиваються. Програма передбачала не лише зміцнення іс-нуючих міжнародних відносин у галузі науки і техніки, а й пере-гляд їх структури, підвищення ролі ООН у цьому важливому на-прямі міжнародного співробітництва. Конференція також заснувала в рамках Секретаріату ООН центр з науки та техніки. В 1981 р. у рамках ООН були вжиті за-ходи щодо створення Системи фінансування науки і техніки з метою розвитку, а в 1984 р. була створена Система оповіщення про нові технологічні досягнення. У 1992 р. відповідно до рекомендацій Генеральної Асамблеї ООН була створена функціональна комісія з науки і техніки з ме-тою розвитку. Відповідно до рекомендацій Конференції Генеральна Асамб-лея на своїй 34-й сесії (грудень 1979 р.) заснувала для всіх дер-жав відкритий Міжурядовий комітет з науки і техніки з метою розвитку. До його функцій входить: надання допомоги Генераль-ній Асамблеї в розробленні директивних принципів для пого-дження політики органів, організацій і підрозділів ООН щодо на-уково-технічної діяльності, виявлення першочергових завдань з оперативного планування розвитку науки і техніки на національ-ному, субрегіональному, регіональному, міжрегіональному і міжнародному рівнях і підготовки оперативного плану здійснення Віденської Програми; вжиття заходів щодо виявлення й оцінки нових науково-технічних досягнень, які можуть у той чи інший спосіб вплинути на науково-технічний потенціал країн, що роз-виваються; сприяння оптимальній мобілізації ресурсів і здійс-нення керівництва системою фінансування науки і техніки ООН. Допоміжним органом Міжурядового комітету з науки й техні-ки з метою розвитку став Консультативний комітет з науки і тех-ніки з метою розвитку, заснований Економічною і соціальною радою ООН (ЕКОСОР) у липні 1980 р. Головним завданням цього комітету є надання Міжурядовому комітету консультативних по-слуг у галузі науки й техніки. Крім того, його послугами користу-ються Генеральна Асамблея, ЕКОСОР й інші міжурядові організа-ції. Генеральною Асамблеєю у межах Секретаріату ООН був ство-рений Центр з питань науки і техніки з метою розвитку. На нього покладено вивчення питань, пов’язаних з досягненнями науки і тех-ніки і вибором альтернативних шляхів розвитку країн; наданням їм допомоги у використанні можливостей, що виникають у зв’язку з новими напрямами науки та техніки; зі створенням внутрішнього науково-технічного потенціалу країн, які розвиваються, та ін. Значну роботу щодо вивчення проблем науково-технічного прогресу проводять регіональні міжнародні економічні організа-ції, міжнародні організації системи ООН (Конференція ООН з торгівлі і розвитку, Організація ООН з питань освіти, науки і культури, Організація ООН з промислового розвитку, Всесвітня організація з питань захисту інтелектуальної власності та ін.). Однією з важливих, наприклад, міжнародних організацій системи ООН є Міжурядова організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Членами цієї організації є понад 160 країн світу. Основними цілями її є сприяння справі миру і безпеки у світі через надання допомоги країнам у міжнародному співробіт-ництві у галузі освіти, науки, культури, інформації. З цією метою ЮНЕСКО розширює й орієнтує освіту, з тим щоб надати можли-вість народу кожної країни ефективно використовувати свій роз-виток; надає допомогу у створенні науково-технічної бази, завдя-ки якій кожна країна могла б краще використовувати свої ресурси; розвиває обмін інформацією тощо. ЮНЕСКО розробляє спеціальні наукові програми. У галузі природничих наук, наприклад, ці програми включають: програму Міжурядової океанографічної комісії, програму Міжнародної гі-дрологічної і Міжнародної геологічної кореляції та ін. Важливу роль відіграє Програма розвитку ООН (ПРООН). Особливого значення ця програма надає питанням науково-технічної допомоги країнам, що розвиваються. В її рамках здійсню-ється сприяння у переданні технологій для державного і приват-ного секторів, направлення до цих країн експертів, консультантів, сприяння підготовці науково-технічних кадрів тощо. Постійний розвиток міжнародних відносин у сфері науково-технічного прогресу обумовив необхідність удосконалення їх правового регулювання. Одним із напрямів такого вдосконалення є укладення багатосторонніх договорів, використання при цьому існуючих механізмів міжнародних організацій. На сесіях Генера-льної Асамблеї ООН дедалі більше приймається багатосторонніх договорів універсального значення. Прикладом таких договорів може бути Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження і використання космічного простору, у тому числі Місяця та інших небесних тіл (1966 р.). Цей Договір, зокрема, передбачає свободу наукових досліджень і використання космічного простору, протизаконність присвоєння державами самого космосу і не забороняє присвоювати його ресурси. Крім того, відповідно до цього договору державам-учасницям забороняється виводити на орбіту навколо землі ядерну зброю та інші види озброєння масового знищення, встановлюва-ти на планетах або розміщувати їх у космічному просторі. Договором про космос було передбачено, що дослідження космічного простору здійснюється в інтересах усіх країн неза-лежно від рівня їх економічного або наукового розвитку, що ко-смічний простір є здобутком усього людства, відкритий для до-сліджень і використання всіма державами на основі рівності й відповідно до норм міжнародного права і не підлягає націона-льному привласненню, що небесні тіла використовуються ви-ключно у мирних цілях. Договір передбачає відповідальність держав-учасниць за всю національну діяльність у космічному просторі незалежно від то-го, здійснюється вона урядовими чи неурядовими юридичними особами. До міжнародно-правових актів, що стосуються космічного простору, можна також віднести Угоду 1967 р. про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, за-пущених у космічний простір, Конвенцію 1971 р. про міжнарод-ну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами, Конвенцію 1974 р. про реєстрацію об’єктів, які запускаються в космічний простір, та ін. Не менш важливим напрямом міжнародного співробітництва у галузі науки і техніки є використання Світового океану. Право-вою основою такого співробітництва є передусім Конвенція ООН з морського права 1982 р. Вона регулює досить широкий спектр використання океанів людством. Це — мореплавство, прольоти над океанами і морями, розвідка і розроблення ресурсів, охорона і забруднення океанічних просторів, рибальство, судноплавство тощо. Конвенція складається з 320 статей і 9 додатків, в яких за-кріплені положення щодо поведінки держав у світових океанах, визначаються морські зони, наводяться правила проведення мор-ських кордонів (меж), юридичні права, обов’язки і відповідаль-ність держав, а також механізм урегулювання спорів тощо. Міжнародно-правові акти широко використовуються і в інших напрямах міжнародного науково-технічного співробітництва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародно-правове регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
