Економічний розвиток багатьох країн нерідко гальму-ється через відсутність коштів. У такому разі виникає потреба у кредитах, які можуть надаватись іншими країнами в межах еко-номічного співробітництва. Правовою основою відносин, що ви-никають при цьому, є міжнародні кредитні угоди (договори), під якими слід розуміти угоди між державою-кредитором і державою-боржником, на підставі яких держава-кредитор надає державі-боржнику певну суму грошей або поставляє їй товари, а держава-боржник повинна в певний строк погасити суму боргу на передбачених договором умовах (золотом, іно-земною валютою, товарами тощо) і виплатити певну суму в межах процентної ставки за користування кредитом. Практика міжнародного економічного співробітництва виро-била ряд видів організації валютно-кредитних відносин. Най-більш типовими на сьогодні є чотири: 1) за торговельними і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу; 2) за угодами про економічне і промислово-технічне співробітництво; 3) за міждержавними угодами про поставки товарів на компе-нсаційних засадах; 4) за спеціальними кредитними угодами. Особливості двостороннього клірингу під час регулювання кредитних відносин за торговельними і платіжними угодами по-лягають насамперед у тому, що ця форма валютно-кредитних зв’язків базується на відповідних умовах міждержавних угод. Відповідно до цих угод банки, які уповноважені державами здій-снювати клірингові розрахунки, зобов’язані у разі відсутності у держав коштів на клірингових рахунках здійснювати платежі в кредит. Перехід більшості західних країн на міжнародні розрахунки вільно конвертованою валютою звужує необхідність клірин-гових розрахунків. Країни Східної Європи також розробляють і здійснюють ор-ганізаційні заходи щодо впровадження розрахунків між ними на кліринговій основі. Це спостерігається і в країнах Співдружності Незалежних Держав. На початку 1992 р. 31 комерційний банк із 12 країн СНД на установчій конференції створили Міжбанківську клірингову палату (МКП). Засновником від України виступив «Приватбанк» (м. Дніпропетровськ). Угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво використовуються у разі поставок устаткування, машин і техно-логії для спорудження великих об’єктів. Для таких угод характерним є те, що в них беруть участь не лише держави-учасниці, а й банки або інші партнери. У зв’язку з цим підписують два види міжнародних угод. Одна з них — це угода або програма співробітництва, в якій обумовлюються питання кредитування (загальна сума кредиту, його призначення, процентна ставка тощо). На основі цих угод уповноважені країнами банки підписують між собою відповідні кредитні угоди. Угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах (ком-пенсаційно-кредитні угоди) укладаються на великомасштабні, міжгалузеві роботи й послуги. Саме на таких угодах здійснюва-лося, наприклад, будівництво Усть-Ілимського целюлозно-паперового комбінату. Характерною особливістю цих угод є те, що за отримані в кредит устаткування, машини, технічні послуги тощо кредиторам поставляється на відповідну суму продукція, яка ви-готовляється підприємством — об’єктом кредитування. Спеціальні міждержавні кредитні угоди (позика в іноземній валюті) передбачають надання країною-кредитором (позикодав-цем) країні-позичальникові певної грошової суми в кредит. У цих угодах визначається сума позики, відсоткова ставка, строк повернення позики та інші умови. У ряді випадків країни-кредитори вимагають визначити гаранта щодо іноземних кредитів. Такі, наприклад, побажання були висловлені і щодо кредитів, які надавались у 1992 р. суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України. Ураховуючи це, 15 липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла спеціальну постанову «Про надання Кабінету Міністрів України права у 1992 р. висту-пати гарантом щодо кредитів іноземних банків, фінансових та інших міжнародних організацій та про порядок застави під гара-нтії іноземним кредиторам». У постанові, зокрема, зазначено, що гарантії Іноземним кредиторам надаються Кабінетом Міністрів України разом з Національним банком України лише за кредита-ми, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності згідно з укладеними міждержавними і міжурядовими угодами. Платежі за гарантією забезпечуються коштами Державного валютного фонду та іншого державного майна. Кабінету Мініст-рів України разом з Фондом державного майна доручено визна-чити перелік і вартість високоліквідного майна під заставу для надання гарантій іноземним кредиторам. Крім цього, Фонду дер-жавного майна доручено укласти угоду з Національним банком України щодо високоліквідного майна, яке передається під заста-ву і може виступати одним із джерел його повернення.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організація валютно-кредитних відносин» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
