Гармонізація національного законодавства будь-якої країни з між-народним правом, зокрема економічним, передбачає узгодження їх змісту. Розглядаючи питання гармонізації законодавства України з міжнародним економічним правом, передусім необхідно мати на увазі, що воно є частиною міжнародного права, а це обумовлює потребу аналізу загальних проблем, пов’язаних із названою гармонізацією. Загальні підходи, властиві гармонізації права будь-якої країни з міжнародним, характерні і для гармонізації міжнародного економічного та інших галузей міжнародного права. Насамперед слід зазначити, що сьогодні у світі практично не існує держав, які б, здійснюючи свою внутрішню та зовнішню політику, не співробітничали з іншими державами безпосередньо або через відповідні міжнародні організації. Це, у свою чергу, вимагає від кожної з них виваженості порівняння своїх дій з дія-ми інших держав, а коли потрібно, то й узгодження їх прийнят-тям спільних оптимальних рішень. Нині практично всі держави розуміють, що саме так, на основі їх рівноправного співробітниц-тва та мирного співіснування можна досягти не лише загального всесвітнього прогресу, а й відповідного розвитку кожної з дер-жав. Саме такий підхід до організації відносин з іншими держа-вами юридично визначений Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України, Законом України «Про між-народні договори України» від 22 грудня 1993 р. та іншими нор-мативно-правовими актами. Створення та розвиток національної правової основи міжна-родного співробітництва — один із чинників, який сприяв ви-знанню України, встановленню з нею дипломатичних відносин біля 160 держав світу. Вона співпрацює нині більше ніж із 100 міжнародними організаціями. Це дає можливість нашій краї-ні не тільки успішно співробітничати з державами світу в різних напрямах, а й відігравати вагому роль у забезпеченні миру і без-пеки на Землі. Одночасно варто зауважити, що можна було б мати і більш значущі результати щодо цього, якби своєчасно визначалися і належним чином вирішувалися проблеми, пов’язані з активіза- цією діяльності України у міжнародному співробітництві. Однією з них, до того ж досить важливою, є проблема гармо-нізації законодавства України з міжнародним правом. Зрозуміло, що від ступеня відповідності національного законодавства будь-якої держави правовим міжнародним стандартам багато в чому залежить ефективність її міжнародного співробітництва з іншими державами та міжнародними організаціями. Навіть вступ до окремих міжнародних організацій, зокрема Європейського Союзу (сьогодні багато держав світу бажають стати його членами, Укра-їна теж активно діє в цьому напрямі), залежить поряд з іншим від того, наскільки та чи інша країна готова сприйняти інтеграційне законодавство цієї міжнародної організації. Досліджуючи питання гармонізації національного законодав- ства з міжнародним правом, головне — методологічно правильно визначити механізм їх розв’язання. Оптимальним варіантом, як нам здається, має бути приведення норм конституції будь-якої країни до міжнародних стандартів. Це надзвичайно важливо, як-що взяти до уваги, що конституція є основою, правовим фунда-ментом розвитку національного законодавства. Цілком зрозумі-ло, що від того, наскільки повно в ній будуть враховані норми і принципи міжнародного права, настільки повно буде відображе-но їх у національному законодавстві, яке покликане розвивати конституційні положення. Отже, є всі підстави розглядати норми та принципи міжнародного права як правотворчий чинник розвитку конституційного та інших галузей законодавства. Наступним, на нашу думку, досить вагомим методологічним принципом гармонізації законодавства нашої держави з міжнародним правом є положення ст. 9 Конституції України, де записано: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо-давства України». Реалізація цього конституційного положення дає можливість постійно розширювати межі національного зако-нодавства України, збагачувати його за рахунок норм і принципів міжнародного права, які конкретизовані, уніфіковані та закріпле-ні у міжнародних договорах і віддзеркалюють правові надбання світової цивілізації. Безумовно, це значною мірою сприяє посту-повому зближенню національного законодавства нашої держави з міжнародною правовою системою, ліквідації існуючих між ни-ми суперечностей. А якщо взяти до уваги, що в цьому напрямку діють й інші держави світу, то можна дійти висновку, що міжна-родне право стає своєрідним «спільним знаменником», який об’єднує всі національні правові системи. Таким чином, через втілення в законодавстві України норм і принципів міжнародного права наша держава практично гармоні-зує свою правову систему не лише з міжнародно-правовою сис-темою, а й з національними правовими системами держав світу. За роки незалежності нашої держави її органами державної влади укладено понад 2 тис. міжнародних (міждержавних, міжурядових та міжвідомчих) договорів. Участь Верховної Ради України у цьому процесі регламентовано п. 32 ст. 85 Конституції України, згідно з яким вищий законодавчий орган нашої держави уповно-важений надавати згоду на їх обов’язковість. Реалізуючи свої конституційні повноваження, парламент України ратифікував або дав згоду на приєднання до 580 міжнародно-правових актів з питань розширення та активізації міжнародних політичних і зов-нішньоекономічних зв’язків нашої держави, отримання міжнародних позик і кредитів, захисту прав і свобод людини і громадя- нина, діяльності України в рамках міждержавних організацій, направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України тощо. Зокрема, Верховна Рада України ратифікувала 41 міжнарод-ний договір України про дружбу, взаємну допомогу та співробіт-ництво з іншими державами, 49 договорів, спрямованих на вста-новлення, розвиток та поглиблення співпраці нашої держави з країнами світу в галузі економіки та торгівлі, 34 — на взаємодію України з міжнародними фінансовими організаціями, 44 — на уникнення подвійного оподаткування, 37 — на заохочення та взаємний захист інвестицій, 17 — на введення режиму вільної торгівлі, 15 — на регулювання міжнародних перевезень пасажи-рів та вантажів. Ратифікаційна діяльність парламенту України має тенденцію до зростання. Якщо Верховною Радою України І скликання було ратифіковано 52 міжнародні договори (у перший рік її діяльнос-ті — 2, у другий — 22, у третій — 28), то парламентом ІІ скли-кання — вже 241 (у перший рік його функціонування — 25, у другий — 73, у третій — 80, у четвертий — 63), а ІІІ скликан-ня — 287 (відповідно 55, 101, 49, 82). Разом з тим вищий законодавчий орган України ратифікував або надав згоду на приєднання до 209 багатосторонніх угод, укладених у рамках Організації Об’єднаних Націй, Співдружнос-ті Незалежних Держав, Ради Європи, Організації Чорноморсько-го економічного співробітництва, Організації з питань безпеки та співробітництва в Європі та інших міждержавних об’єднань. Зо-крема, Верховна Рада України І скликання затвердила 24 такі угоди (у перший рік діяльності — 1, у другий — 8, у третій — 15), ІІ — 73 (у перший рік діяльності — 11, у другий — 19, у третій — 22, у четвертий — 21), а ІІІ скликання — 112 (відповідно 15, 44, 26, 27). Це свідчить про серйозну ратифікаційну роботу парламенту на-шої держави, що дає можливість розглядати міжнародні договори не лише як джерело міжнародного права, а й як джерело права України. Але щоб міжнародні договори стали реальною складо-вою системи законодавства України, необхідно докласти чимало зусиль для належного узгодження їх з даною системою. Основну роль у вирішенні цього завдання має відіграти вищеназваний За-кон «Про міжнародні договори України». Аналіз його з позицій сьогодення свідчить, що він потребує вдосконалення. У зв’язку з цим 26 грудня 2002 р. Верховна Рада України прийняла його но-ву редакцію. Не менш важливим у загальнотеоретичному плані є також пи-тання про набуття чинності міжнародними договорами з участю нашої держави, особливо тими, що визначають систему прав та обов’язків людини і громадянина. Вище зазначалося, що відпові-дно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства нашої держави. З цього випливає, що на них повинен поширюватися той самий порядок набуття чинності, як і на закони та інші нормативно-правові акти України. Даний порядок закріплений у ст. 57 Основного Закону, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти, що визна-чають права й обов’язки громадян, не доведені до відома насе-лення у порядку, встановленому законом, не є чинними. Отже, як у такому випадку розглядати чинність міжнародно-правових до-говорів, зокрема ратифікованих Верховною Радою України, якщо вони у належний спосіб не доведені до відома громадян нашої держави? Адже ще у 1993 р. Законом України «Про міжнародні договори України» встановлено, що вони повинні публікуватись у «Відомостях Верховної Ради України», парламентській газеті «Голос України» та «Зібранні діючих міжнародних договорів України», чиє видання мало забезпечити Міністерство закордон-них справ України. Але, як не прикро, ця вимога названого Зако-ну тривалий час практично не виконувалась, через що міжнарод-ні договори належно не оприлюднені. Крім того, варто звернути увагу на те, що під час подання до Верховної Ради України на ратифікацію міжнародних договорів не подаються одночасно, як того вимагає вказаний Закон (п. 8 ст. 7), проекти законів про ратифікацію та зміни до законодавчих актів, які повинні забезпечувати гармонізацію національного за-конодавства нашої держави з міжнародним правом. І це слід на-лежним чином визначити в законопроекті про регламент Верхов-ної Ради України. У процесі гармонізації національного законодавства з міжна-родним правом не можна не враховувати ту обставину, що сис-тема останнього поділяється на публічне та приватне право, вла-стиві їм галузі, правові інститути та норми. Безумовно, це викликає певні труднощі, якщо брати до уваги, що подібного чіткого поділу як законодавчої, так і правової системи у нашій та ряді інших європейських держав не існує, хоча в юридичній нау-ці вже є певні теоретичні розробки зазначеного питання. Звичай-но, при його вирішенні не потрібен поспіх. Адже практично не-можливо автоматично поділити правову систему будь-якої країни на публічне та приватне право. Це особливо стосується тих дер-жав, де зародження, розвиток і становлення правових систем від-бувалися за характерних саме для цих держав історичних, націо-нальних умов, які не передбачали, а то й не могли передбачити (наприклад, враховуючи особливості розвитку соціально-економічних систем конкретних країн) поділу національного права на публічне та приватне. Тому виникає необхідність здійс-нення ґрунтовних досліджень зазначеної проблеми як на рівні національної, так і на рівні міжнародної правової науки. Досить непростим, з нашої точки зору, є і питання практичної реалізації норм і принципів міжнародного права, які стали части-ною національних правових систем. Усі знають, що практично в усіх державах реалізація норм матеріального права будь-якої га-лузі забезпечується, як правило, розвитком відповідних процесу-альних галузей, їх норм. Наприклад, відомо, що цивільне, кримі-нальне, адміністративне та деякі інші галузі права кореспондують з відповідними процесуальними галузями (цивільно-процесуальним, кримінально-процесуальним, адміністративно-процесуальним правом тощо). Якщо вести мову про міжнародне право, то його норми та принципи не завжди реалізуються через відповідні процесуальні норми. У ряді випадків їх просто немає. Що роб-лять у такому разі держави, зокрема Україна? Їх законодавчі ор-гани вимушені спеціально розробляти і впроваджувати у націо-нальне законодавство або пристосовувати до нього певні існуючі процесуальні норми, які забезпечували б реалізацію норм і прин-ципів міжнародних договорів, що стали частиною правової сис-теми конкретної країни. Отже, наявність процесуального механізму реалізації міжнародних принципів і норм слід також ураховувати під час розв’язання загальних проблем гармонізації законодавства з міжнародно-правовою системою. І це, як нам уявляється, є досить значущою проблемою, на яку повинна бути звернута увага вчених-юристів, зокрема нашої держави. Безумовно, з’ясування і практичне вирішення проблем гармо-нізації законодавства України з міжнародним правом є одним із важливих завдань не лише Верховної Ради України, а й інших державних органів, їх посадових осіб, наукових установ, учених. Слід зрозуміти, що побудувати досконалу національну законода-вчу систему без урахування міжнародного права сьогодні прак-тично не може жодна держава, тому що немає такої, яка б не здійснювала тією чи іншою мірою міжнародне співробітництво. Ось чому від рівня узгодженості національних правових систем з міжнародним правом багато в чому залежать рівень міжнародно-го співробітництва будь-якої держави світу та її авторитет.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальні питання гармонізації» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
