Головними представниками цього напряму є Марітен, Жіль-сон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з філософськими систе-мами Канта, Шеллінга, Гегеля, Гуссерля, Хайдеггера, Ясперса. Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської сві-домості існування природи і суспільства, водночас проголошую-чи останні продуктом творчої діяльності Бога та об’єктом його управління. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, над-природне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття — Бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку неотомістів, не-спроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум перебувають у гармонійних відносинах, во-ни не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі (Бога). Розум людини обмежений, йому не все підвла-дне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, здобуті і за допомо-гою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розши-рює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання — це форма віри, і в цьому плані фі-лософія мусить бути прислужницею релігії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Неотомізм» з дисципліни «Філософія»
