Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp.) — видатний філо-соф, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли. До першого належить праця «Наркіс. Розглагол о том: Узнай себе» та інші, де мислитель стверджує, що людина не-віддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою, а тому пі-знання людини є водночас і пізнанням природи. Другий цикл, до якого входить декілька праць, зокрема «Дружня розмова про душевний світ», подає вчення про людину, щастя і мораль. У центрі циклу стоїть принцип так званої «спорідненої» («сродної») праці, найпов-нішого розкриття здібностей людини. В третьому циклі («Ікона Ал-ківіадська» та ін.») Сковорода узагальнює думки про духовний світ (світ символів), загальний ідеал життя. Четвертий цикл («Сварка ар-хістратига Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим») ви-значає те, з чим повинна боротися справжня людина. Останній твір Сковороди — «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний» формулює ос-новну доктрину про три світи: «макрокосм» — Всесвіт, «мікро-косм» — людину та світ символів — Біблію, а також вчення про дві натури. Кожен світ складається з двох натур: «видимої» і «невиди-мої». «Видимая натура называется тварь, а невидимая — Бог». За Сковородою, Бог і природа — єдине ціле. Це дві натури одно-го Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його орга-нами відчуттів. Сама по собі фізична натура — «мертва стихія», во-на піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший. Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незни-щуваність матерії, неперервність її руху. Незважаючи на суттєві ма-теріалістичні та діалектичні моменти світогляду мислителя, його філософію не можна тлумачити однозначно як матеріалістичну. Пантеїзм доповнюється своєрідним поглядом на реальність навко-лишнього світу, його предмети і явища. Явища — це видима тлінь, «одяг», який постійно змінюється і оновлюється, за ним ніби хова-ється сутність, яку він називає вічністю. Визнаючи мінливість зов-нішньої природи, мислитель утверджував ідею вічності внутрішньої натури, яку ототожнював з Богом як початком і причиною, що ви-значає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі неоплато-нізму розкрито співвідношення духовного і матеріального. Вивчення праць Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Багато наук вивчає природу і приносить користь людям для задоволення їхніх тілесних потреб, але не тілесне, не матеріальне є головним у світі і в людині. Тому науки про матеріальний світ навчають головного — як бути щасливим. Хто хоче бути щасливим, той насамперед пови-нен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духов-ність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона — від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвуч-ний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю, його інтерес до вчення тих Філо-софів, у яких етика має велике значення. «Філософія серця», вчення про «сродну» працю, безумовно, мали дещо утопічний характер у період поневолення українсько-го козацтва, приниження гідності людини, яка перебувала у по-вній залежності від пана. Годі й думати про те, що проста людина вільно обирала рід професійних занять, які приносили б їй ра-дість, задоволення і натхнення. Кріпацтво і «сродна» праця несу-місні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують гноблення лю-дини, несправедливість, що керівною, рушійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Цінять не того, хто живе за правдою і совістю, а того, хто обдурює, за-ймається шахрайством, як кажуть, «вміє жити». Але саме ці ідеї Сковороди розкривають гуманізм його поглядів, їх непересічний характер, їх життєву силу і значення для сьогодення. Треба звернути увагу на ставлення Сковороди до Біблії, так званого світу символів. Вивчення цього аспекту творчої спадщи-ни великого українського мислителя додає нових елементів в оцінку його життєвого шляху і поглядів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««Філософія серця» Григорія Сковороди» з дисципліни «Філософія»
0
