Межа і величина працездатності фун-кціональних одиниць
Дослідженнями академіка Павлова було встановлено, що, незважаючи на велику кількість енергетичних речовин в організмі, безперервне використання їх обмежене пев-ними рамками. Одні й ті самі клітини кори головного мозку під час роботи можуть безперешкодно використовувати тільки певну їх частину. Це обмеження Павлов назвав межею працездатнос-ті. Кількість енергетичних речовин, використанню якої для певної трудової діяльності організм не протидіє, є величиною працездатності. Залежно від конкретних умов працездатність функціональної одиниці може змінюватися в широкому діапазоні, тобто збільшу-ватися або зменшуватися внаслідок зрушення межі працездатно-сті в той чи інший бік. Отже, межа працездатності є величиною змінною. Особливістю людського організму є те, що працездатність рі-зних функціональних одиниць неоднакова. Вона тим менша, чим вищий «поверх», на якому знаходиться функціональна одиниця. Це зумовлюється тим, що кількість сприймаючих елементів на-багато перевищує кількість виконавських, тому при переключен-ні з однієї форми коркової діяльності на інші використовуються одні й ті самі виконавські функціональні одиниці. Останні наділені більшим рівнем працездатності. Таким чином, найменшу працездатність мають центри кори, більшу — підкоркові утворення мозку і найбільшу — виконавські функціональні одиниці (м’язи). Згідно з теорією функціональної системи працездатність є фі-зіологічною константою, тобто підпорядковується закону само-регуляції. Саморегуляція — це повернення фізіологічних величин, які змінюються у процесі діяльності, до вихідних значень або в певні рамки. Вичерпавши свої рушійні сили, організм віднов-лює їх і зберігає працездатність у межах, визначених фізіологіч-ними законами. З практики відомо, що вольовим зусиллям людина може при-мусити себе продовжувати роботу і тоді, коли використання енергетичних речовин вийшло за межу працездатності. У цьому разі організм використовує енергетичні речовини, призначені для оновлення і підтримання елементів, які складають структуру живої клітини. Розширення межі працездатності за ра-хунок енергетичних речовин, необхідних для основного обміну, створює загрозу пошкодження працюючого органа і наступного захворювання. Інтегральним показником мобілізації працездатності людини при виконанні професійної діяльності є функціональний стан ор-ганізму. Функціональний стан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму. Можливі три якісно відмінні функціональні стани організ-му — нормальний, граничний і патологічний.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Межа і величина працездатності фун-кціональних одиниць» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
