У стані спокою енергія витрачається на син-тез різних речовин та на роботу органів і систем організму. Кількість енергії, яку витрачає організм у стані повного м’язового спокою, натщесерце і при температурі 18—20° С, називаєть-ся основним обміном. У стані спокою енергія витрачається на під-тримання життєвих процесів, біохімічних реакцій у тканинах, а також на підтримання безперервної діяльності органів: напруження м’язів, роботи серця, апаратів дихання, травлення тощо. У дорослої людини він становить 1 ккал на 1 кг маси за 1 год. Добовий основ-ний обмін залежить від ваги, віку, статі, стану здоров’я людини та зовнішніх факторів і становить 1400—1700 ккал. Найбільш інтенсивним чинником, що приводить до посилення обміну речовин, є праця, зокрема динамічна фізична робота. Кі-лькість енергії, яка витрачається на виконання професійної дія-льності, характеризується як «робочі калорії» (за висловом Г. Лемана). Крім «робочих калорій», людина витрачає енергію на інші види діяльності, які виконує протягом дня. Ці два види за-трат енергії становлять функціональний обмін енергії. Отже, загальні добові затрати енергії включають функціона-льний та основний обмін енергії. Добові енергетичні затрати зна-чно відрізняються у працівників різних професій. Так, у робітників-верстатників вони становлять 3300 ккал, робітників ковальського цеху — 3700—4000 ккал, ливарного цеху — 4000—4500 ккал, штукатурів — 3900 ккал, трактористів — 3000 ккал. Залежно від розміру добових енергетичних затрат виокрем-люють чотири групи робіт. Згідно з цією класифікацією до лег-ких віднесені роботи, при виконанні яких добові затрати енергії становлять 2200—2600 ккал, до робіт помірної важкості — 2800—3400 ккал, до важких робіт — 3600—4000 ккал, до дуже важких робіт — 4200—6000 ккал. Зауважимо, що, згідно з цією класифікацією, до легких відне-сені розумові та сенсорно-напружені роботи. Насправді важкість цих робіт визначається не стільки м’язовими, скільки нервовими навантаженнями. Тому поділ робіт на групи важкості за показни-ком енергозатрат має обмежене застосування і стосується фізич-ної праці. Важливе практичне значення має питання про оптимальний рівень затрат енергії на щоденну роботу та гранично можливу ве-личину затрат енергії при тривалій роботі. Фізіологами доведено, що при оптимальних затратах енергії у працівника розвиваються м’язова сила і витривалість, швидкість і ритмічність рухів, під-вищується опірність організму до впливу різних несприятливих факторів зовнішнього середовища. Оптимальні фізичні наванта-ження сприяють успішній розумовій роботі, а також підвищують стресостійкість людини. Зменшення затрат енергії нижче серед-нього рівня є несприятливим фактором для життєдіяльності лю-дини. Збільшення навантажень також небажане, оскільки воно призводило б до швидкого зношування організму працівника. На думку О. М. Крестовникова, мінімальний рівень чистих затрат енергії на щоденну м’язову роботу повинен становити 1200—1300 ккал. Верхню межу щоденних затрат енергії на м’язову роботу Г. Леман обмежує 4800 ккал. Отже, в цих ме-жах повинні міститися оптимальні затрати енергії на виконан-ня роботи. Різні автори наводять різні величини оптимальних затрат енергії на роботу. Так, Г. Леман вважає, що при вось-мигодинному робочому дні чисті затрати енергії можуть дося-гати 2000 ккал. Чеські фізіологи Е. Бена, А. Зелени вважають цю величину завищеною, оскільки при її визначенні не врахо-вується можливість тривалого (протягом 25 років) виконання такої інтенсивної роботи. З врахуванням цієї умови щоденні чисті затрати енергії на ви-конання фізичної роботи можуть становити 1500 ккал. Таким чи-ном, близькими до оптимального рівня є чисті затрати енергії за зміну при фізичній роботі в 1500—1200 ккал [10]. При восьмиго-динному робочому дні він відповідає 200—150 ккал/год. Якщо за хвилину роботи буде використовуватися 5—6 ккал, то годинна норма може бути використана за 30—40 хвилин роботи. Звідси випливає, що важка праця не може тривати безперервно протя-гом всієї робочої зміни, а в багатьох випадках навіть протягом однієї години. Якщо ж такі важкі роботи існують, то увага організаторів ви-робництва має бути звернена на раціоналізацію режиму праці і відпочинку. В цьому зв’язку значний інтерес становить класифікація робіт за їх потужністю. Виділяють п’ять типів таких робіт: 1. Виснажлива робота, при виконанні якої затрати енергії пе-ревищують 20 ккал/хв. Такі роботи можуть виконуватися лише протягом кількох хвилин. 2. Максимальна робота з затратами енергії від 15 до 20 ккал/хв. Вона може виконуватися не довше ніж півгодини. 3. Субмаксимальна робота з затратами енергії 10—15 ккал/хв. Виконання її також обмежене. 4. Інтенсивна робота, при якій затрати енергії складають 5—10 ккал/хв. Ці роботи найбільш поширені, однак значення 10 ккал/хв прийняте як обмежуюче, і робота при таких затратах енергії неможлива протягом восьмигодинного робочого дня. 5. Легка, при якій енергетичні затрати не перевищують 5 ккал/хв. Зазначимо, що для організму працівника шкідливі як надмірні затрати енергії у процесі праці, так і надто малі. Дуже важкі роботи, пов’язані з тривалими великими затрата-ми енергії, можуть бути шкідливими для здоров’я працівника, особливо коли не забезпечується повне відновлення працездат-ності в неробочий час. Наслідком їх може бути виснаження в ор-ганізмі запасів речовин, які містять енергію. Надмірне зменшен-ня м’язових зусиль, дефіцит рухової активності у процесі праці призводять до професійної гіпокінезії, що вимагає впровадження заходів щодо раціоналізації режимів праці і відпочинку. Фізіоло-гами доведено, що рівень середньозмінних затрат енергії на м’язову роботу не може бути меншим за 0,5 ккал/хв. При цьому необхідні різні компенсаторні заходи для підтримання здоров’я працівників.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основний і функціональний обмін енергії» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
